Імена багатьох святих, кого Папа Войтила виносив на вівтар, він вписував у приватну літанію, яку сам читав. Ми відкрили її вже пожовклі сторінки у краківських серцянок.

Саме у серцянок можна довідатися про мало кому відомий, власноруч написаний Йоаном Павлом ІІ акт ввірення Серцю Ісуса. Його зберігає кардинал Станіслав Дзівіш. Багато пам’яток по святому папі потрапили до Центру, що носить його ім’я. Але ще чимало скарбів залишилося під опікою серцянок.

На трьох поличках музею — речі Войтили. Що річ — то історія. Або історія зустрічі, або розповідь про те, що носив у серці польський Папа. Як, наприклад, розарій, отриманий ним від блаж. Матері Терези з Калькутти.

Під скляною вітриною увагу привертає маленька книжечка. Сильно пожовкла, зі слідами від палітурної тасьми і клею. Обік неї — свічка. Невисока, біла, з застиглими краплями воску. Так, ніби хтось її щойно згасив.

— Востаннє вона горіла 2 квітня 2005 року. О 21.37 сестра Тобіана у папських апартаментах у Ватикані згасила її, — пояснює с. Ядвіга Купчевська, хранителька скарбів монастирського музею. — А ці сторінки? Потерті, але виглядають так, ніби їх усе ще освітлює полум’я свічки…

Сестра без вагань відчиняє вітрину.

— Це літанія до святих, яку Йоан Павло ІІ часто молився приватно. Він дописував до неї імена святих, яких виносив на вівтар.

Розібрати дрібний почерк нелегко, подекуди чорнило розпливлося. Папа Войтила вписував імена польських святих — для нього це мало бути дуже важливо…

І комунізм упав

Не було таємницею, що патріотизм становив важливу частину духовності Кароля Войтили. Що він любив Польщу. І що її доля була для нього важливою. І, як виявляється, він включав у цю молитву цілу армію святих і блаженних поляків. Не тільки тих, яких сам проголосив. Приватним чином він молився не звичну Літанію до Всіх Святих, а Літанію до Польського Народу. Шкода, що зараз це забута молитва. У ній зосереджується історія, мучеництво, пролита кров, святість — але й недоліки поляків. Автор літанії просить Бога про вибавлення від них. «Від підшептів зради, від апатії нашої, від духа незгоди, від ненависті й злості, від усілякої злої волі». Ця молитва, патетично кажучи, зібрала всю славу та гріхи. Вона сягає глибоко в історію. Тут є благання простити «провини королів, магнатів, шляхти; провини керівництва краю, пастирів наших і люду». Хоч на перший погляд це може здаватися архаїзмом, та якщо замислитися над такою літанією, то стане очевидно, яка вона актуальна.

Літанію Польського Народу написав єпископ Львівської архидієцезії Владислав Бандурський. То був 1915 рік. Тривала Перша світова. Держави польської не існувало, але на її землях жили прагнення свободи й незалежності. Бандурський, як почесний польовий єпископ Легіонів, прагнув, аби насамперед легіонери молилися цю літанію. Щоб єднали цю молитву з жертвою свого життя за батьківщину. «Від довгої, тяжкої історичної покути, від кайданів неволі, від години сумнівів — визволи нас, Господи». Текст дістався Кракова. І одразу викликав неспокій австрійських властей. Літанію конфіскували, а єпископа Бандурського вивезли до Відня.

Польща в цій літанії є народом мучеників і «людом, завжди вірним» Богові. Молитва розпочинається закликами до Марії, «Богородиці, Цариці Польщі». За Нею з’являється плеяда святих, важливих в історії краю. Список відкривають св. Станіслав і св. Войцех. За ними йдуть св. Казимир, покровитель Литви, св. Йосафат, покровитель Русі, свв. Кирило й Мефодій, апостоли слов’ян, і шерег інших покровителів міст, регіонів та середовищ, наприклад, університетських — як св. Йоан Кентійський, або покровитель молоді — св. Станіслав Костка.

— У 1990-х роках Йоан Павло ІІ дописав до цього грона польських святих і блаженних, кого сам виносив на вівтар, — каже с. Ядвіга. Місце, які ці імена займають у літанії, не обов’язково відповідає даті канонізації. Якщо приглянутися до життя святих, чиї імена вписував Папа Войтила, то з них постає географія папського серця, а також риси його вчення.

Перші помітки Йоана Павла ІІ з’являються після спомину святих, перед блаженними. Дрібним почерком Папа дописав тут: св. Максиміліан Марія Кольбе. Наступний запис зроблено набагато пізніше, після заклику «від довгої, тяжкої історичної покути визволи нас, Господи». Після нього Папа вписав аж 19 прізвищ. Серед них є Дорота з Монтовів, стигматичка, покровителька матерів; блаж. Радзим, рідний брат св. Войцеха, і Урсула Лєдуховська, Рафал Каліновський, Адам Хмельовський (Брат Альберт), Кароліна Кузка. Також там є імена двох особисто важливих для Войтили святих: єпископа-мученика Міхала Козала та архиєпископа Єжи Матулевіча (Юргіса Матуляйтіса). Останній, відновник Ордену Маріанів, був у певному розумінні дороговказом ІІ Ватиканського Собору. Вже 1910 року він закликав священиків, аби дозволили мирянам включатися в життя Церкви. Йоан Павло ІІ цитував його: «Скільки ж то добра могли би зробити чоловіки й жінки — миряни, у несенні Христа!»

— Погляньте, будь ласка, — показує с. Ядвіга. На наступній сторінці на верхньому полі Йоан Павло ІІ розпочав вписку від близького йому, а також самим серцянкам, Юзефа Себастьяна Пельчара, на чиїх аскетичних текстах він виховувався як молодий священик. Він писав про це у книжці «Встаньте, ходімо!» Після Пельчара папа закликав заступництва блаж. Болеслави Лямент — засновниці Згромадження Сестер Місіонерок Святого Сімейства. Для неї важливою була єдність Церкви. За нею слідує ім’я Рафала Хилінського. Цього блаженного XVII століття називають «маяком, що застерігає земляків, аби не розбилися на скелях поблажливості до зла». За Хилінським з’являється Анеля Салава, містичка, і Ангела Трушковська, засновниця згромадження феліціянок. Не треба пояснювати імені Фаустини Ковальської. На нижньому полі сторінки папа дописав Гонората Козьмінського, капуцина, і Марію Сєдліську, засновницю назаретанок. І далі — цікава подробиця. Войтила відділив нею названих вище від Брата Альберта і Рафала Каліновського. Насамкінець записав Агнєшку Чеську, звану також Празькою. Йоан Павло ІІ канонізував її 12 листопада 1989 р. і віддав її опіці Чехію (тодішню Чехословаччину). Незабаром після цього комунізм упав.

Наріжний камінь

Літанія Польського Народу — певно, єдиний такий текст на цілий світ. Історія Польщі переплітається в ньому з історією цілої Європи. У ній є навіть імена Яна ІІІ Собєського, Тадеуша Костюшки та Ягеллонців. Є також і королева Ядвіга. Ці «духи минулого» доводять неперервність польських стосунків із Богом. Це «духовні плоди цього стосунку», як писав єпископ Бандурський.

Сам укладач літанії надихався молитвами королівських і гетьманських капеланів XVI та XVII століть. Форму позичив у Літанії до Всіх Святих. Але в ній відчутний також присмак «Літанії паломництва» Адама Міцкевича (1832). На жаль, ця молитва, крім конфіскування, зіткнулася також із церковною критикою — «за неглибоку теологію народу і надмірність емоційних формулювань». У цій літанії мають свій голос «плач матерів, дружин, удів і сиріт, дітей, катованих за молитву», а також «зойки з ув’язнень, концентраційних таборів… дзвін наших кайданів, що рвуться». Тут течуть «сльози переселенців і вигнаних із батьківщини». Так, це емоції, причому немалі. Беручи до уваги час постання молитви, цьому важко дивуватися.

Йоан Павло ІІ молився літанію в такій формі. 1981 року цю молитву «осучаснили» й надрукували в Римі, за згодою єпископа Щепана Весолего, але для приватної молитви. Книжечка вийшла друком разом із папськими проповідями з паломництв до Польщі, зокрема з Вестерплатте. У новій версії ця молитва набагато менш драматична. Історичний контекст змінився, отож заклики «до збройного спротиву, до постання армії, до воскресіння держави» з неї випали. Зате було дописано прохання, зокрема, про «великого вождя народу, про з’єднання наших страждань зі Страстями Христа, про воскресіння з національних гріхів, про єдність народу на взірець Церкви, про часи героїв стійкості, праці, мудрості, серця, великих звершень».

Чи ми, в епоху Фейсбука, ще вміємо так молитися? У контексті глобалізації та занепаду патріотичних почуттів? Добре би затриматися над цією літанією саме зараз.

Йоанна Бонткевич-Брожек, Gość Niedzielny