Погляд

Чому з віком меншає любові?

04 Травня 2016, 14:01 2613
чоловік перед дзеркалом

Що людина доросліша, то менше в її житті любові. Так кажуть. І доля правди в цьому набагато більша, ніж би хотілося. Чому? Ось про це й розмова.

Чому моїм друзям, тим, кому за тридцять і за сорок (не всім, звісно), так хочеться цієї самої любові й так тяжко в неї віриться? Чому що старша людина, то більше доводиться переламувати — цілком нерозважливо, до речі, й «не по‑дорослому», — аби ця сама любов виявилася можливою? І чому так погано виходить у людей, навчених життям, завбачливих і досвідчених, ця штука, яку миттєво й просто мають молодші віком (і вже взагалі мовчимо про підлітків)? Що тут не так?

 

Щаслива безвідповідальність


Чим хороше життя дитини — навіть із не найбільш забезпеченої сім’ї? Безвідповідальністю. Пишу тут це слово без тіні засудження або навіть несхвалення. Це та ж сама безвідповідальність, що й у щиро віруючих людей: хоч би що ти зробив, вища і ЛЮБЛЯЧА сила все виправить. Звісно, можна дістати лупки й постояти в кутку, але це дрібниці. Дах над головою, тепло, хліб, одяг — усе буде. І добре слово, й побутова опіка. І носа тобі висякають, і підлогу за тобою витруть. А якщо влетиш у неприємності, то це, зрештою, їхні — батьків — неприємності. Вислуховувати догани у школі, з’ясовувати справи з міліцією, шукати лікаря…

Хоч би куди озиралася щаслива у своїй безвідповідальності дитина — вона не бачить, не знає межі. За великим рахунком, вона не знає слів «не можна» по‑справжньому, «не можна» як загрозу, від якої ніщо не допоможе.

Вона знає «не можна» старших, яке можна хитро обійти, коли вони проґавлять. Вона легко зіскакує з висоти і лізе у глибини — вона взагалі не розуміє, що у «крайню» мить батьківський погляд може недогледіти, а сильна рука може не встигнути підхопити… Для дитини такого «не буває». І в цьому її щастя. Світ до цієї дитини НЕ байдужий. Не просто «не злий», а саме «НЕбайдужий». Світ до неї — добрий. Не сам по собі. У вигляді тих люблячих дорослих, яким не байдуже. Яким оця маленька людина чомусь дорога й потрібна сама по собі — ПРОСТО ТАК. Нізащо. Навіть любити у відповідь — не обов’язково. Взагалі ніщо не обов’язкове. Тебе люблять — просто так.

Когось більше, когось менше, когось просто оберігають, комусь ще й тістечка приносять, когось карають частіше, когось рідше, але все одно — бережуть. Дитяча безвідповідальність (щаслива безтурботність і погідне очікування хорошого майбуття) і та сама безумовна любов, про яку так багато говорять, — сторони однієї медалі.

CfZdNjIwEsM

 

Момент дорослішання


І знову ж таки, я пишу слово «дорослішання» без захвату і пієтету, яким воно часто супроводжується у виховних бесідах. Дорослішання — річ об’єктивно неприємна, приблизно як випадання зубів або поява зморшок. Така само об’єктивна й така само неприємна. Дорослішання — це синдром, тобто комплекс симптомів (ну добре, просто ознак); це зміна психічного ладу. Воно відкриває одні можливості й закриває інші. Це просто життєвий факт. У рамках нашої теми — факт неприємний. Дорослішання позбавляє людину любові. Як? Непросто. Однак надійно.

Людина дорослішає (не одразу, поступово), оскільки дедалі глибше — і в сенсі віри, і в сенсі повсякденної практики — розуміє одну просту річ. Вона сама — сама по собі, яка вона є — НІКОМУ НЕ ПОТРІБНА. Нікому. Зовсім. (Уточню, що ніякій іншій людині, аби не зачіпати питання віри.) Батьки старіють, і дедалі частіше вже їм хочеться бути потрібними дитині. Тобто це вже вони хочуть отримувати турботу, тепло і навіть гроші (звісно, мають на це право). А ось так, щоб давати — просто за самий факт існування, — так уже, на жаль, не буде.

За хорошого стану справ комусь цікаві її, дорослої дитини, здібності, можливості, дані й те, що вона може виконати. За цілком чудового стану справ, комусь можуть сподобатися її зовнішні дані. Або розум, або манера рухатися. Тобто щось таке, заради чого не потрібно особливо напружуватися. (Ну, до певного віку.) Але навіть тут людину люблять за те, що вона — розважає. І що далі, то більше доводиться щось робити, аби подобатися-розважати-і-не-набриднути. В той момент, коли людина остаточно усвідомлює себе повністю самотньою, перестає сподіватися, що «хтось» за всім догляне, а якась добра рука так чи інакше підтримає, — вона стає відповідальною: дорослою. Починає боятися. За себе, за завтрашній день, за тих, за кого сама відповідає… З’являється серйозне ставлення до життя. І зникає магія вищих сил, віра у люблячий світ. Або, якщо хочете, відчуття любленості зникає. Ні, світ і люди не ворожі, як і досі було (хоча в момент переходу багато кому здається саме так). Усе набагато гірше. Світові, людям немає до тебе ніякого діла. Взагалі. І тебе — такого унікального — можуть роздушити не від заздрощів чи злості, а просто так. Мимохідь. Випадково. Nothing personal. І ось тепер, коли магія зникла, «об’єктивна картина світу» примушує постійно супити брови. Напружуватися. Передбачати. Підстраховуватися. Рвати на себе і рватися вперед. Спершу — з юним апломбом підкорювача світу. Потім із напруженням пасажира, що запізнюється на поїзд. Потім — із безвихідністю від того, що ніякого поїзда немає… а їхати треба.

Дорослість має різні стани. «Я сам, усі мене покинули, всі люди сволота…» — зазвичай одразу після переламу. «Я сам, я сам по собі, це круто, буду самодостатнім!» — це коли багато сил, а синців і ґуль у непідстрахованому житті ще набито мало. «Я сам, мені ніхто не допоможе, треба бути обережнішим і уважно дивитися на всі боки» — ще пізніше. «Я сам, але якщо дотримуватися правил, не висуватися і бути як усі, то все минеться, або ці прикриють» — і таке буває. «Я сам, і це означає, що самотнім треба триматися одне за одного, співпрацювати, допомагати вижити» — не найгірший варіант.

Але є ті, кому щастить. Щастить не стати дорослими або перестати ними бути. У найкращому розумінні.

 

Дитяче щастя дорослих людей


Є ті, кому щастить. Щастить знову стати комусь потрібним просто так. Не за щось, а просто тому, що вони є. І знову хтось опікується, допомагає, не спить ночей і підставляє плече — не в обмін, не як плату, не за домовленістю, не з обов’язку. Просто тому, що він так хоче. Бо не уявляє, що може бути інакше. Бо — любить.

Взагалі то це неправда, що просто так. Зазвичай якщо його так люблять, а він — ні, то рідко хто купається у такій любові як у щасті. Принаймні, рідко хто — довго. Тому що той, хто любить, все-таки хоче відповіді. А хоче він не мало не багато — любові… Такої само. А тому, хто не любить, це обтяжливо. Тому що йому, безлюбному, не передбачити всього, не опинитися повсюди, не ухопити всіх дрібниць, хоч як собі нагадуй, хоч як себе вмовляй. Бо тому, хто не любить, тяжко зображати любов, навіть частково. А люблячому це все неважко, це для нього — як дихати.

Отож щастить не всім. Щастить повністю неймовірно і нераціонально — тим, хто потрапив у таке почуття взаємно. Саме тоді в душі спалахує справжній вогонь тієї самої дитячої віри: що ти комусь потрібен більше за все у житті, просто так, і що так є і буде завжди. Тобто — нічого не потрібно робити спеціально.

Аби не довелося замість справжнього вогню малювати картонний смолоскип і дурити себе, ніби вогонь справжній, потрібні обидві складові:

  • – тебе люблять просто так;
  • – так буде завжди.

Ось тоді все і стається. Тоді потертий, пожмаканий життям, завжди підозріливий, песимістичний, раціональний, недовірливий до подарунків життя (і з кожним роком дедалі більше) мозок раптом набуває первозданної радості дитинства. Ні, він не стає дурнішим. (Хоча інколи оточенню видається, що людина поводиться… дивно.) Просто багато того, що важливе й потрібне для людини дорослої — самотньої та переважно байдужої, — тепер стає геть неважливим. Тому що життя знову перетворюється з рутини в радість. Тому що завтрашній день знову обіцяє не «виживання», а цікавість і нові подарунки. Тому що знову жити не «мусиш», а… просто живеш.

І тому що так буде завжди.

Тимур Гатін, econet  

Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.

Інші статті за темами

ПЕРСОНА

МІСЦЕ

← Натисни «Подобається», аби читати CREDO в Facebook

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Ми працюємо завдяки вашій підтримці
Шановні читачі, CREDO — некомерційна структура, що живе на пожертви добродіїв. Ваші гроші йдуть на оплату сервера, технічне обслуговування, роботу веб-майстра та гонорари фахівців.

Наші реквізити:

monobank: 5375 4141 1230 7557

Інші способи підтримати CREDO: (Натиснути на цей напис)

Підтримайте фінансово. Щиро дякуємо!
Напишіть новину на CREDO
Якщо ви маєте що розказати, але початківець у журналістиці, і хочете, щоб про цікаву подію, очевидцем якої ви стали, дізналося якнайбільше людей, можете спробувати свої сили у написанні новин та створенні фоторепортажів на CREDO.

Поля відмічені * обов'язкові для заповнення.

[recaptcha]

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам:

The Coolest compilation of onlyfans porn tapes on PornSOK.com Immediate Unity