Двоє знайомих любили походи в гори. Часто на тривалий період зупинялись жити у лісовій хатинці, яку самі ж і збудували. Літом і восени збирали гриби, ягоди, заготовляли дрова. Якось взимку один з товаришів підстрелив молодого оленя.
— Навіщо ти це зробив? Ми ж домовилися, зброя тільки для захисту! – злісно закричав інший.
— Ти що, шкода, щоб таке добро пропало! Дивись, які роги красиві, та й шкіра гарна, а м’яса скільки буде! – сказав горе-мисливець, тягнучи здобич додому. – Шкіру висушимо, м’ясо трохи насолимо, а трохи заморозимо, роги продамо…
— Слухай, це перший і останній раз! Ти чув?!
— Добре, добре, розслабся, більше не буду!
— Треба буде якось примести сніг, бо на ньому видно сліди крові, які ведуть до нашої хижі.
— Ай, нічого не буде, до завтрашнього ранку випаде новий і все приховає. — легковажно відповів той.
Вночі побачили під вікном зграю голодних вовків, які бродили навколо хати. Намагалися вибратися, та було вже пізно. В результаті: ні зброя, ні міцні двері не допомогли…
Гріхи – це наші брудні сліди, залишені на білому снігу. За кожну провину доведеться рано чи пізно розплачуватися.
Малюнок: Юрій Фреїв
фінансово.
Щиро дякуємо!
