Інтерв’ю

Це бомба! (ІІ)

20 Травня 2016, 09:09 11990
makowski

Про те, як слова: «Дивіться, це той п’яниця» можуть зруйнувати життя, і про Бога, який оживляє трупи…

З Добромиром Маковським («Маком») розмовляє Мартін Якімович.

Частина І

— Я прочитав «Щоденник» [св. Фаустини]. Замість «ідіотів, зрадників, мерзотників, свиней» та ще інших неґречних виразів Ісус використовує незрозуміле формулювання «бідні грішники».

— В  цьому суть християнства! Бог сказав до мене: «Твій батько не був волоцюгою. Він був дуже самотньою зраненою людиною, яку світ не знав, як любити». Я став гірко плакати. До мене дійшло, що наше уявлення про Його любов дуже обмежене! Ми опиняємося на острові й замість того, щоби ловити людей, починаємо будувати спільноти та вишукувати різницю між ними. А Бог каже: «Я не для того привернув вас до себе, щоб ви критикували одне одного, а для того, щоби любили одне одного, як Я вас полюбив». Я відчуваю, що Бог говорить: «Облиште ці політичні ігри, станьте Моєю вудкою. Я хочу через вас ловити людей».

— Ульф Екман почув у Єрусалимі: «Ніколи не називай мертвим те, що Я можу оживити». І тоді він зрозумів, що все життя осуджував Католицьку Церкву. За рік… він став католиком. І сказав: «Упродовж довгих років я жив тільки упередженнями». Ти пройшов подібний шлях.

— Так, я жив тільки упередженнями. А Бог хоче мати в Церкві не суддів, а співпрацівників. Я побачив живу Церкву. Якось я поїхав до Жешова на аудіовізуальну катехезу. Коли отець Віктор Токарський сказав: «Помолимося за вас», — у моїй голові увімкнувся механізм: «Обережно!» Й тоді я почув потужну молитву спільноти. Харизми, мови, благословення. Я побачив живу Церкву. Потім познайомився з дітьми із католицьких дитячих будинків, із черницями, які опікуються самотніми матерями. Був молодіжним пастором у своїй спільноті. Я побіг до своїх братів і сказав: «Кого Бог захищає? Сиріт і вдів!» Я побував у багатьох католицьких дитячих будинках і домах для самотніх матерів. Як ми можемо осуджувати цих людей? А може, коли плюємо на інших, то плюємо в обличчя самому Ісусові? Я побачив, що католики так само спраглі Бога і Його дарів, як і я.

За останні два роки ми зробили багато хороших проектів. Сьогодні Бог благає про єдність. Ми граємо в одній команді, ми — збірна Польщі. Ми пливемо в одному ковчезі. І, можливо, деякі стогнуть: «Як тут смердить, бегемот наклав купу». А інші: «Знову треба прибирати за слонами». А я кажу: «Панове, це єдиний корабель, який ще пливе».

— Чи бували моменти, коли під час своєї праці ти кликав до Бога, а у відповідь — тиша, порожнеча? Було таке враження, ніби звертаєшся до стіни? Що це така собі гра в зіпсований телефон?

— Власне, зараз маю такий час. Переживаю кризу. Не рипаюся, не панікую. З нетерпінням чекаю, що Він із цим зробить. Маю шерег питань, страхів. Я зараз — немов пілот, який влетів у хмари й не бачить мети. Але роблю те, про що співав Давид: «Навіть якщо піду долиною темряви, не буду боятися злого, бо Ти зі мною». Благословляю вас у темряві. Попри те, що в мені кричить. Вчора в магазині підбігла до мене жінка зі словами: «Я слухала Ваше свідчення. Ви неймовірний!» А я стояв і молився: «Боже, я немічний, але дякую Тобі за ці слова і прошу, благослови цю жінку. Благослови, будь ласка, й мене. Я возвеличую Твоє добре Ім’я. Не маю жодних претензій. Дякую Тобі за все».

— На вулиці ти стикаєшся з агресією, зі складними ситуаціями. Коли повертаєшся додому, ти пам’ятаєш про цих людей?

— Християнин без проблем — це тільки той, хто не бере участі в жодному служінні. Ті, хто кажуть, ніби вони постійно в порядку і купаються в благословенні, — це ті, хто нічого не робить. Я вчуся віддавати Ісусові те, що отримую від людей, але цього не відбувається автоматично. Ісус запрошує: «Поклади свій тягар на Мене». Я вчуся цього, але усвідомлюю, що це процес. У тренажерній залі не береш одразу сто кілограмів на груди. Я їжджу по школах, дитячих будинках, лікарнях, проваджу світлиці, проводжу профілактичні заходи, бігаю цілий день, а увечері, часто виснажений, повертаюся додому і плачу: «Якщо Ти сьогодні від мене цього не забереш, то завтра я не вийду на вулицю».

— Про це ж говорить Лейф Нетланд, хлопець, завдяки якому мільйон мусульман прийняли Ісуса: «Часто ці зустрічі так емоційно виснажують, що ввечері повертаюся до готелю і плачу».

— Це нормальна, здорова реакція.

— Що ти відчуваєш, коли як викладач університету ставиш свій підпис у заліковці, яку тобі дає студент? Ще крутиться в голові: «Це той пияк Маковський»?

— Ні. Вже ні. Я безмежно вдячний. Люди судили мене: «Ти ніхто». Бог промовляв інші слова — і, на щастя, вони мають силу в моєму житті.

Мартін Якімович, Gość Niedzielny  

Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.

Інші статті за темами

ПЕРСОНА

МІСЦЕ

← Натисни «Подобається», аби читати CREDO в Facebook

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Ми працюємо завдяки вашій підтримці
Шановні читачі, CREDO — некомерційна структура, що живе на пожертви добродіїв. Ваші гроші йдуть на оплату сервера, технічне обслуговування, роботу веб-майстра та гонорари фахівців.

Наші реквізити:

monobank: 5375 4141 1230 7557

Інші способи підтримати CREDO: (Натиснути на цей напис)

Підтримайте фінансово. Щиро дякуємо!
Напишіть новину на CREDO
Якщо ви маєте що розказати, але початківець у журналістиці, і хочете, щоб про цікаву подію, очевидцем якої ви стали, дізналося якнайбільше людей, можете спробувати свої сили у написанні новин та створенні фоторепортажів на CREDO.

Поля відмічені * обов'язкові для заповнення.

[recaptcha]

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам:

The Coolest compilation of onlyfans porn tapes on PornSOK.com Immediate Unity