Щоправда, ці запитання треба ставити… собі самому.

У чотирьох Євангеліях Господу Ісусові ставлять загалом 183 запитання. І з цих 183 запитань, як ви гадаєте, на скільки Він відповів прямо? На чотири!

На решту 179 запитань Він відповів або опосередковано, або притчею, або якоюсь дією; на більшість же — запитанням за запитання. Ісус володіє особливим даром скеровувати людей із допомогою запитань. Сам від у чотирьох Євангеліях поставив 307 запитань.

Навіщо Ісусові, який знає відповіді на всі запитання, витрачати час на те, щоб запитувати звичайних людей, таких як ми з вами? Можливо, ці запитання — один із головних способів допомогти нам зрозуміти Його та зміцнити стосунки з Ним.

Пам’ятаючи про це, давайте замислимося над чотирма питаннями, які варто поставити собі, якщо у нас є бажання зміцнити ці стосунки.

Чого я шукаю?

Перше питання, яке Ісус поставив тим, хто послідував за Ним, було зовсім не про Бога,гріх, політику або сімейне життя. Перше питання було про самих послідовників. «Обернувшися ж Ісус і побачивши, що вони йдуть, мовив до них: Чого шукаєте?» (Йн 1, 38).

З допомогою цього питання Ісус намагається звернути увагу наших глибин до того, що неземне. Ми не зуміємо відповісти на це запитання, якщо перше не випробуємо наші серця, бажання й душі. Щойно це питання вкорінюється всередині нас, ми починаємо думати про те, що в житті для нас найцінніше. Й тільки після того, як буде знайдена чесна відповідь на це питання, ми зможемо порівняти його з тим, що Ісус говорить про те, як найкраще використати наше єдине життя.

Що в Ісусі та Його вченні викликає в мені спротив або навіть ображає?

Учні Христа були незадоволені чимось із Його вчення (див. Йн 6, 22-70). Він запитує їх: «Чи вводить вас теє у спокусу?» (становить труднощі, випробування, ображає?).

Інколи це питання підкреслює нерозуміння, яке є в нас стосовно Бога і самої природи Євангелія. Інколи нам відкривається, що саме ми цінуємо вище за можливість довіритися й піти за Богом.

І справа навіть не так у питанні «що нас відштовхує», як у наступному за цим запитанні: чому це нас відштовхує? І той, хто намагається чесно відповідати на це питання, змінцює та поглиблює свої стосунки з Богом, починає краще розуміти царювання Ісуса, у більш «практичному й реалістичному» ключі.

Чи може мій «багаж» бути використаний на благо?

Під багажем маються на увазі слова та вчинки інших людей (також і несказані слова та незроблені вчинки), які завдали нам труднощів і страждань. «Багаж» — це особиста історія кожної людини, але він не зобов’язаний ставати кінцем історії (див. Бут 50, 20; Рим 8, 28).

Якось мій друг розповів мені про японське мистецтво «кінцуґі», або, як його ще називають, «мистецтво золотого шва». Коли щось глиняне розбивається, його не викидають, а віддають майстрові, який із допомогою золота відновлює поламане. У підсумку виріб не тільки не втрачає вартості, а навпаки, стає ще ціннішим. І слідів відновлення не ховають — навпаки, їх підкреслюють. Із  допомогою золота.

Саме так нерідко вчиняє і Бог, коли, зцілюючи нас, використовує наш «багаж» задля чогось кращого й великого. У своїй любові Він бере наші слабкі, хворі місця й використовує їх, аби показати, що Його благодаті й сили достатньо для нас усіх (див. 2 Кор 12, 9).

Такий приклад «багажу», використаного на благо, я бачу в житті своєї подруги, яка виросла сиротою, її ніхто так і не удочерив, зате вона сама усиновила двох дітей. Або інший міг друг: він був дитиною з групи ризику, тому зараз він допомагає саме таким дітям. Ще один мій приятель виріс без батька, а тепер старається допомагати дітям у схожій ситуації…

Біль наявний у кожному житті. Але з Божою допомогою цей біль може не стати кінцем історії. Ми можемо стати свідками того, як Бог творить у нашому житті «золоті шви», зміцнюючи нашу довіру до Нього.

У чому можна побачити участь Бога в моєму житті?

Одна з найбільш частих обіцянок у Святому Письмі — що Бог ніколи не покине свій народ. Однак ми можемо жити дні, тижні, місяці, навіть не думаючи про присутність Бога в кожному нашому дні.

І ситуація тільки погіршується через наш відчайдушний біг життям та безконечною гонитвою. Інколи хтось запитає нам, що ми сьогодні робили, й доводиться напружувати пам’ять, аби згадати, так багато всього діялося. Певен, це не тільки зі мною так.

Але душевні глибини поспіху не люблять. Якщо ми шукаємо духовного розвитку, поглиблення стосунків із Богом, то нам просто необхідно зупинитися й подумати. Спробуйте щодня запитувати себе: «Де в моєму житті сьогодні був помітний Бог?»

Як уже не раз бувало в історії, християни можуть стояти поруч із Богом, але зрозуміти, Хто був біля них, — тільки опісля (див. Лк 24, 32). Коли ми вчимося регулярно запитувати себе про це, то з Божою допомогою вчимося також і помічати Його присутність набагато частіше. Адже Він завжди поруч. Просто треба зупинитися й попросити Бога показати нам себе.

Самі по собі запитання, звісно є, не мають влади поглибити наші стосунки з Богом. Однак від них починається шлях, на якому Бог відкриває щось нове про себе, і через це з’являються можливості поглибити стосунки з Ним. Молитовне зацікавлення і смиренна віра, готова послідовно шукати відповідь за відповіддю, щодня, — стануть глибокою довірою до Бога, яка не згасне навіть у найпохмуріший день.

За матеріалами: Христиане