Життя коротке, купи цю сукню

Робота, дім, школа. Батьківські збори, суп, домашнє завдання. Торт, прибирання, відвідини родичів. Репетиторство, затори на дорогах, недосип. Шалений темп. Не знаєте, як уповільнити?

12 223. Рівно стільки заходів сонця бачив світ від моменту, коли я збільшила гроно тих, хто по ньому ступають. 12 223 заходи сонця позаду. Скільки попереду? Може, лише один? Чи чергові 12 000? І чи з моїм апетитом до життя не буде так, що хоч би скільки їх було, все одно мені буде мало?

Чому я так женуся?

Я запрацьована мама. Я намагаюся, як тільки можу, поєднувати роботу з активною участю в житті моїх дітей і домашніми обов’язками. Вплітаю в це церковні справи та євангелізацію. Часу для себе — такого справжнього, із солодкими лінощами чи відпочинком, — насправді небагато. Навіть на порядний сон його не вистачає. Через це маю враження, що життя страшенно летить, що ось ще одні вихідні, які минуть дуже швидко; ще один тиждень, в який я влечу на бігу; наступні дні, тижні, місяці.

Може саме тому одного разу ввечері, коли я приспала сина і визирала у вікно, раптом відчула болючий укол у серце. Захід сонця — прекрасний. Зелені поля, які я бачу крізь вікно, аж до горизонту, де вимальовується вежа церкви і кілька розкиданих, як дитячі кубики, будинків… Усе залите м’яким, теплим світлом і доповнюється гармонійним співом птахів. Краса на відстані простягненої руки; краса, яка запрошує стати її частиною — вслухатися в звуки вечора, зупинитися на мить, дихати. Стільки разів я проходила повз це! Так багато втратила, поспішаючи до своїх справ…

«Господи Боже, — сказала я тоді, — чому так? Чому я так поспішаю? Чому мені бракує таких моментів, коли я могла би просто насолоджуватися красою, яка мене оточує…»

Можете з мене сміятися, але я почула в серці обіцянку, що це зміниться. І хоча мій щоденний ритм майже не змінився, та маю таке враження, ніби мій ангел-охоронець — краще, ніж надійний будильник у моєму телефоні, — почав нагадувати мені про те, що іноді замість під ноги, які біжать, чи у заповнений завданнями розклад, добре би подивитися і в небо.

Купи цю сукню

Можете сміятися, але я насправді з того моменту стала помічати заходи сонця. Я почала їх колекціонувати. Навчилася захоплюватися ними і дякувати за них. Я стала помічати красу, а разом із нею — насолоджуватися дрібницями. Виявилося, що план дня не завалиться, якщо я виділю десять хвилин для того, щоби просто посидіти на свіжому повітрі, подивитися в небо і спокійно випити кави. І подякувати! Виявилося, що великий список обов’язків і завдань до виконання здається не таким страшним, коли я подбала про те, щоби не ставитися до життя, як до аркушу Exel, де мушу позначити те, що вдалося зробити. Коли знаходжу час, щоби ним — життям, моїм неповторним життям! — натішитися.

Сьогодні мене чекає 12 224‑й захід сонця у моєму житті. Я не знаю, скільки їх ще попереду. І хоча дуже вірю, що колись спостерігатиму за ними з іншої, небесної, перспективи, то маю намір цим, сьогоднішнім, насолодитися так, ніби він був єдиним і неповторним — бо насправді так і є. Я збираюся смакувати його і насолоджуватися ним без поспіху: навіть якщо він застане мене за роботою, в дорозі чи під час складання білизни. Бо тільки від мене залежить, чи я дозволю обов’язкам, яких завжди є і буде багато, пригнобити мене, — чи навчуся радіти дрібницям, не зважаючи на те, що життя не ідеальне.

Бо на життя — навіть недосконале — маю величезний апетит. І всміхаюся від думок, таких, як та, прочитана нещодавно: «Життя коротке, купи цю сукню». І хоча на такому мисленні не можна побудувати всього свого підходу до реальності, та варто навчитися думати таким чином. Дайте собі час трохи розслабитися і побожеволіти. Дивитися і спостерігати за красою. Цінувати й дякувати, і при кожній нагоді практикуватися в радості та вдячності.

І просто радіти.

За матеріалами: Deon