Я завжди була низького зросту й належала до дітей нехворобливих. Так, грип, застуда та інші дитячі хвороби мене не оминули; але по суті я була здоровою дитиною.
Тоді ніхто не сказав би, що в мене є генетична вада. Мені було десять або одинадцять років, коли я потрапила до ендокринологічної консультації з приводу сивого волосся. І хоча з волоссям жодних проблем не було, бо «просто такі мала», однак виявилося, що я страждаю на синдром Тернера.
Це генетичний дефект, зумовлений повною або частковою відсутністю однієї з хромосом. Відтоді почалося моє лікування й додаткові дослідження. Такі жінки, як я, відзначаються низьким зростом, тому мені призначили гормон росту, а потім я розпочала подальшу гормональну терапію.
Сьогодні, крім низького зросту (трохи більше 150 см) і, майже з певністю, безпліддя, я не відрізняюся від інших дівчат мого віку. Я навчаюся, працюю, зустрічаюся зі знайомими. Іншими словами, роблю те, що й мої ровесники. Саме хвороба допомогла мені вибрати напрямок навчання. Я пішла у медичний вуз. Там багато дізналася про свою хворобу та її наслідки. Краще її пізнала. Завдяки цьому я вже не почуваюся такою загубленою. Крім того, саме на навчанні я почула про цю хворобу фразу, яка мене вразила.
Один із викладачів під час лекції про синдром Тернера сказав, що на щастя, тільки 1 % дітей, які страждають на цю ваду, доживають до народження. Тоді я запитала себе, чи, згідно з його словами, те, що я вижила і народилася, було нещастям? Якщо так, то для кого?
Для суспільства, бо я користуюся державною медичною допомогою? Для моїх батьків, бо маленька на зріст і вони мусили ходити зі мною до лікарів? Для мене, бо, скоріше за все, я ніколи не матиму дітей і в майбутньому можу мати проблеми зі здоров’ям? Якщо так, то мені дуже шкода; але я не думаю, що це так, і не збираюся ні перед ким вибачатися за те, що я народилася!
Я хотіла поділитися своєю історією, щоби сказати жінкам, які дізналися, що їхня ненароджена донечка хвора: цей факт не означає, що їхня дитина буде нещасливою або матиме серйозні проблеми зі здоров’ям
Якщо її оточити підтримкою і любов’ю, то вона може насправді провадити щасливе і нормальне життя. Окрім того, мамам, які опиняються перед важким вибором — народити хвору дитину чи ні, — хочу сказати, що вони мають право приймати рішення, робити це чи ні. Я анітрохи не вважаю, що змусити їх зробити це — хороша ідея; але нехай добре подумають, чи вони справді не хочуть пізнати свою дитину. Чи насправді не хочуть дати їй шанс прожити життя, яке вона може прожити? Чи те, що, можливо, їхня дитина не буде такою, як вони собі уявляли, має настільки велике значення?
Так, ви можете вибрати аборт — врешті-решт маєте вільну волю, — але чи це насправді найкраще рішення для вас і вашої дитини? Є й інші способи, наприклад, пренатальний хоспіс.
За матеріалами: Deon
фінансово.
Щиро дякуємо!
