Блог Ірини Єрмак

Найкраще, що я мала

12 Червня 2016, 18:00 2139 Ірина Єрмак
Єрмак

Про одного мого знайомого священика жартують — «аби не порушувати заповіді про неправдиве свідчення на ближнього, постійно говорить тільки про себе».

Це такий жарт на вступ. Бо я не збираюся говорити про державні проблеми, євроінтеграцію, підводні й надводні камені на шляху України до нової самої себе… про цивілізаційні парадокси, інституціональні кризи, зіткнення світоглядів, права людини і що там іще за списком. Я просто згадаю дитинство. Багато хто любить згадувати цей час, бо він видається чарівним, навіть якщо мандарини ми тоді бачили раз на рік, у спецпайках до новорічних свят.

Так ось. У дитинстві в мене було двоє най-най-найкращих людей у житті: Мама Муся і Тато Туся. Дитина, коли росте, опановує слова за кількістю складів: спочатку односкладові (дай, на), потім двоскладові (мама, баба, ляля) і так далі. В цьому контексті мені просто страшно думати, як розвиваються німецькомовні діти, з тією мовою, де слова виглядають як паровози з купою дочеплених вагонів… але це так, між іншим.

Коли батьки, милуючись довгожданою донечкою, спілкувалися між собою щасливим щебетом і хотіли, щоб я також солодко щебетала, вони пробували навчити мене казати «мамусю» і «татусю». В мою логіку це не вкладалося. Світ виглядав як аркуш паперу для малювання (в ту пору я уявляла собі Всесвіт тільки прямокутним, «бо далі нема куди малювати»), і будувався з двоскладових слів. Маму її старший брат називав Мусею, тому Мама Муся прийшлося якнайкраще до ситуації, потім залишилася Мама; а з Тата Тусі якимось чином випав «тато». Був період, коли я казала тільки «Туся» і щиро вважала, що це й означає «тато».

Мама була мамою. Вона провадила дім, варила, прибирала, одягала мене, змушувала снідати перед виходом із дому, навіть якщо ще було зарано їсти і навіть якщо на мене очікував інший сніданок. Це було неприємно, я ображалася, тихцем викидала їжу, а найчастіше ковтала її зі слізьми в горлі, бо мама стояла над головою і пильнувала, чи я насправді їм. Так тривало довго, потім я виросла і мама мене вже не могла так пильнувати, а ще пізніше я дізналася, що вона врятувала свою сім’ю, матір і трьох братів, у повоєнний голод, крадучи цукрові буряки на ходу з поїздів, які йшли через село. Більше їсти не було чого. Маленька й худа як тріска Муська протискувалася крізь загорожу і встигала втекти з буряками раніше, ніж сторож на станції встигав добігти…

Пам’ятаю, як вони співали. Двоє вчителів, родом із подільських сіл, вони прекрасно знали народні пісні. Чорні, «як воронове крило», довгі (тоді) мамині коси, розпущені зі строгої вчительської зачіски в хатньому затишку, й кучеряве каштанове волосся тата, класичного подолянина з рівним високим лобом. Вони притулялися одне до одного, їхнє волосся сплутувалося, і вони співали, доки не сутеніло, й не бачили в цей час нікого і нічого… Я ходила біля них, повз них, крізь них, у хаті пахло їжею, було повно двоголосого співу, життя видавалося безконечним і безконечно прекрасним.

Це про Маму. А про Тусю — ми з ним ходили по гриби. Їздили по лісах довкола Кам’янця, а бувало, й досить далеченько. Я не найкращий грибник, я читач по життю, мій зір став псуватися змалку, і я воліла книжку, аніж видивлятися, де там що росте попід листям і глицею. Однак тато брав мене з собою. Розповідав про дивовижні явища у світі фізики й математики, про шахові битви, які він цитував напам'ять. Інколи мені вдавалося насправді знайти гриби, а не тільки яскравого мухомора чи погризених підстарків. Тоді я присідала біля знахідки навпочіпки і починала прикидати, з якого ракурсу вони би краще виглядали аквареллю, а з якого — гуашшю. Або олівцями. Обходила колами, запам’ятовувала кольори й будову. Нюхала. Потім приходив тато і зрізав це все в торбу)))).

А по дорозі — туди, а особливо назад, — щоб не було нудно й важко йти, тато задавав мені слова, до яких я мала добирати рими. Спершу це були просто слова, гра у пари, як діти грають «у міста». Потім він став мені задавати рядок, до якого я мала скласти наступний, не вибиваючись із ритму. Потім він давав мені рими, на які я мала скласти хоч би чотири змістовні рядки. Потім ми повністю опанували буріме, й довгі поїздки стали за задоволення. Не менш цікаво було рядок за рядком продовжувати віршування одне одного, вгадуючи спільну думку. Одного разу на мою відповідь до його «завдання» тато спинився, поглянув на мене здивовано і сказав: ого, я би сам до такого не додумався. Тут до мене дійшло, що я таки щось вмію, а не просто так погуляти вийшла…

А ще потім я дізналася, що мій тато віршує з молодості, й не тільки українською, а й німецькою, яку він досконало вивчив, аби писати щоденники, особливо в армії (він три роки служив у Сибіру), так щоб ніхто не прочитав. Бо іноземні мови тоді викладалися, здається, ще гірше, ніж за моїх шкільних років… бути грамотним означало залишитися поза цікавістю спец-носів і спец-очей. Для математика на ракетному полігоні це було важливо. І він це вмів.

Він навчав мене грати в шахи, і коли мені ще не було й десяти, він на повному серйозі розбирав зі мною партію Карпова-Корчного. Я читала записи шахових партій, як простий текст. Він навчив мене німецьких літер та сполучень, ставив вимову і тренував у читанні вголос, нехай навіть попервах я розуміла тільки «айн манн унд дас пферд», але читати німецький текст я вмію досі. А ще він неймовірно смішно «грав» мені пальцями по ребрах, зображаючи «акордеон», я вищала на всю хату, а він казав, що це найкраща музика. Час від часу ми влягалися в кімнаті на дивані, й поки мама перевіряла безконечні контрольні роботи або твори своїх учнів, він розказував мені казочку про двох казкових створінь, яких сам же для мене й вигадав. Один герой жив у дуплі в дереві, другий у норі під деревом, і вони спілкувалися, гралися і розглядали різні філософські проблеми поміж ділом…

 

До чого ця замальовка? До літнього вечора, фотознімку грибів у фейсбуку однокурсника, до того, що мама й тато — це найкраще, що людина має у своєму дитинстві.

гриби

 


У блогах подається особиста точка зору автора.
Редакція CREDO залишає за собою право не погоджуватися зі змістом матеріалів, поданих у цьому розділі.
 

 

Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.

Інші статті за темами

ПЕРСОНА

МІСЦЕ

← Натисни «Подобається», аби читати CREDO в Facebook

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Ми працюємо завдяки вашій підтримці
Шановні читачі, CREDO — некомерційна структура, що живе на пожертви добродіїв. Ваші гроші йдуть на оплату сервера, технічне обслуговування, роботу веб-майстра та гонорари фахівців.

Наші реквізити:

monobank: 5375 4141 1230 7557

Інші способи підтримати CREDO: (Натиснути на цей напис)

Підтримайте фінансово. Щиро дякуємо!
Напишіть новину на CREDO
Якщо ви маєте що розказати, але початківець у журналістиці, і хочете, щоб про цікаву подію, очевидцем якої ви стали, дізналося якнайбільше людей, можете спробувати свої сили у написанні новин та створенні фоторепортажів на CREDO.

Поля відмічені * обов'язкові для заповнення.

[recaptcha]

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам:

The Coolest compilation of onlyfans porn tapes on PornSOK.com Immediate Unity