Протягом довгих років Браян Флемінґ був залежним від героїну. Від СНІДу померла його дівчина; протягом трьох років відійшли до вічності найрідніші йому люди: мати, батько та сестра. Він дуже страждав і фізично, й психічно. Раптом Браян згадав про… Розарій. Як сам свідчить, Богородиця привела його на Святу Месу та адорацію Пресвятих Дарів, де він відчув присутність Воскреслого. Нехай його свідчення нагадає нам, що Бог насправді всемогутній.
Привіт, я — Браян Флемінґ. Я зазвичай починаю своє свідчення історією про те, як Бог увійшов у моє життя, історією про мій порятунок. Був 1995 рік. Я був бездомним, я мав за плечима багато-багато років героїнової залежності. Я переживав великий біль і страждання, намагався очистити моє життя від наркотиків, старався протягом довгих років щось змінити.
1992‑го р. померла від СНІДу моя дівчина, 1993‑го померла моя сестра, 1994‑го — моя мати. 1995‑го мій батько захворів на рак і також помер. Я був залежним від героїну, бездомним та помираючим. Протягом останніх п’яти років, аж до моменту їхньої смерті, я жив із батьками. Я почав вживати наркотики, у віці 10 років; від 16‑ти до 32‑х я вживав героїн… Можу сказати, що протягом усього мого життя я був наркоманом. Я не знав навіть іншого способу жити…
Отже, 1995‑й… Я дуже страждав, жив в одному з парків Нью‑Йорка. Мої друзі проходили повз мене, цікавилися мною, пропонували піти до шпиталю. Я насправді не хотів іти, але так страждав, що все ж пішов. Я залишався там десять днів, проходив терапію, аби позбутися абстинентного синдрому. З віком це переноситься дедалі важче; потім я розпочав реабілітацію, що тривала 28 днів. Я був настільки слабким та так погано виглядав, що всі довкола насправді дуже за мене переживали. Я тинявся коридорами туди й сюди, не міг спати. Я міг залишити реабілітацію й піти собі геть, та не хотів, я не хотів повертатися до наркотиків. Я хотів із цим покінчити.
Мене скерували до реабілітаційного центру, і я пішов. Зі мною був розарій, я — католик, навчався у католицькій школі. Я не знав забагато про свою віру, але завжди тримав його при собі. Я молився розарій, ходив і молився… Я почав молитися так, як не молився ніколи до цього. Кричав до моєї Небесної Матері, я кликав Її на допомогу. Щось зрушилося десь глибоко в мені. (…)
Мені було 33, знаменний вік! Стільки було Христові, коли Він помер на хресті. Мої страждання були такими сильними, що я хотів накласти на себе руки. Але, молячись Розарій, я вперше почав відкривати свою віру; я повернувся до Церкви, не лише ходив до храму у неділю, а був там щодня. Щось почало змінюватися всередині мене. Я не хотів повертатися на лавки [скверів] Нью‑Йорка, звідки прийшов.
Мені допомогли знайти помешкання, я знайшов роботу, прийшла стабільність. Я повертався додому та залишався там на одинці з собою, сам‑на‑сам із неймовірним стражданням, з усіма втратами та смертями моїх близьких, зі зруйнованим життям. Адже у моєму житті не було нічого, крім наркотиків. Раптом мені треба було стати дорослим, відповідати за своє життя.
Однак я пам’ятаю один дуже інтимний момент під час молитви до Богородиці. Я тримав Її зображення перед очима, я розмовляв із Нею, як маленький хлопчик, відчув реальну потіху та любов своєї Матері. Вона привела мене (це відбулося майже одразу після того, як я почав звертатися до Неї) до Христа в Євхаристії. Якось я повернувся з роботи й пішов до базиліки Непорочного Зачаття Пресвятої Діви Марії. Я був католиком, ходив до католицької школи, та не знав забагато про Євхаристію. Я увійшов, побачив людей, зібраних у храмі на молитві; особливо мене вразили чоловіки, які схилялися перед Господом. Як чоловіка це мене особливо вразило: вони стояли перед Пресвятими Дарами навколішках із вервицею у руках. Я дивився на монстранцію, я дивився на Євхаристію… Це так глибоко мене зачепило!
Чітко пам’ятаю, як в один момент збагнув: тут — Господь! Це так мене вразило! Я запрагнув, аби всі про це дізналися: у Євхаристії присутній істинний Бог, Господь дає нам свої Тіло і Кров. Це сталося у вівторок. Я продовжував повертатися до цієї церкви щовівторка (тоді у храмі відбувалися адорації), я знав, що тут був Бог. Крок за кроком моє життя почало змінюватися. Я почав приятелювати зі священиком із цієї церкви.
Я дізнався про Меджуґор’є і вирішив туди поїхати. Сказав про це священикові. (…) Він мене підтримав: «Так, ми спробуємо створити список, зібрати групу», — сказав він. Я навіть не знаю, звідки така ідея: у мене не було грошей, в мене були власні плани; дивно сказати комусь: «Я їду до [колишньої] Югославії». «Не хвилюйся, гроші знайдуться, і ти поїдеш», — підтримав мене той священик. І я поїхав! Це був шок, я дуже боявся летіти. Ми прибули у це село, і я відчув такий мир, якого не відчував ніколи, мир, який може дати лише Господь.
Бог робив великі чудеса у моєму житті. Річ у тім, що я був серйозно хворий, мав гепатит С. Я звернувся до лікаря, мої результати аналізів були невтішними: вірусне навантаження становило мільйон одиниць. Мені призначили лікування; згодом я дізнався, що це була легка хіміотерапія. Я дуже погано почувався, не міг працювати і був змушений припинити лікування. Я молився, повертався до Меджуґор’ї, поїхав також до Лурда. Дитиною я дивився фільм «Пісня про Бернадетту». І ось я там опинився! Я занурювався у джерелі, це був неймовірний досвід; я молився перед нетлінним тілом св. Бернадетти. Моя віра, усе, чого я навчився у дитинстві, почало оживати у моєму житті.
Марія привела мене до свого Сина у Євхаристії, я відкрив Його у Пресвятих Дарах. Я відчував, як під час адорацій на мене сходила Його міць, яка зцілювала мене. Отже сьогодні я, те, що ви зараз бачите, — тільки і виключно «продукт» Божого Милосердя. Минає 20 років, як я не вживаю наркотиків, це надзвичайне чудо. До того ж після довгої терапії, іншого лікування я пішов до лікаря, він не повірив своїм очам: показники вірусного навантаження змінилися від мільйона до нуля.
За матеріалами: ChurchPOP
фінансово.
Щиро дякуємо!
