Інтерв’ю

Мирослав Маринович: кардинал Паролін дав потужний заклик Європі — не мовчати

26 Червня 2016, 13:06 1599
Мирослав Маринович. Фото Збруч

«Росія постійно звинувачує Греко-Католицьку Церкву, що вона політизується, але на це є відповідь кардинала, не маємо мовчати на зло». З правозахисником, публіцистом, релігієзнавецем, віце-ректором УКУ Мирославом Мариновичем розмовляла Тетяна Каліниченко.

— Візит Його Еміненції Кардинала П’єтро Пароліна дав Україні дуже багато сенсів, дуже багато векторів, дуже багато фундаментальних настанов, які ще довго будуть обговорюватися і довго ще будуть працювати в часі. Отже, пане Мирославе, як Ви цей візит побачили, які сенси для Вас були найбільш глибокі? Які наслідки саме для греко-католиків матиме цей візит?

— Для мене цей візит є ґрунтовним підтвердженням певних засадничих речей. Скажімо, Папа не забув про Україну. Багато людей після Гаванської декларації дійшли висновку, що у Ватикані недобачають справжнього виміру гуманітарної проблеми в Україні, обставин війни. Цей візит насамперед є сигналом про те, що ні, це не так. Навіть сам той факт, що представник Папи, Державний секретар Ватикану поїхав спершу туди, де боляче, туди, де пульсує біль війни, і промовив там важливі слова, є важливим посланням для України: «Я пам’ятаю про вас!» Кардинал приїхав із вісткою про те, що Папа оголосив збірку на Україну, і ця збірка вже набула реальних вимірів. Створено комісію з розподілу цього скарбу. Також важливо те, що люди знають із перших вуст Державного секретаря про цю допомогу та про те, що Папа дбає про тих людей і закликає всіх бути милосердними щодо тих, які там, на сході, у складних ситуаціях.

У промові кардинала Пароліна була одна дуже важлива фраза. Він сказав про те, що це «несправедливо забута війна». Це дуже важливе послання для всіх засобів масової інформації, бо саме засоби масової інформації кардинал згадує як ті, що починають призабувати цю війну. Він чітко говорить про те, що ця війна підступна, що це війна замаскована. Для нас важливо, що війна була названа війною, що це не внутрішній громадянській конфлікт. Тому на рівні вжитої лексики я був задоволений, бо це звернення говорить про те, що у Ватикані розуміють справжній характер цієї війни. Я був торік у Запоріжжі й пригадую свою власну зустріч з отцями, які входять до місцевої Запорізької Ради Церков. Там дуже дружня атмосфера, там є співпраця, там є відчуття ліктя один одного. Я просто дуже тішуся, тому що це, з одного боку, край, який приймає багатьох постраждалих з фронту, однак водночас, через таку приязну атмосферу, цей край дуже гарно лікує людські душі.

— Пане Мирославе, якщо проаналізувати промови до семінаристів, то це слова, звернені зі Святішого Престолу до майбутнього Церкви. Окрім того, що вони були настановними для майбутніх священиків, так само вони були векторними — куди ця Церква має йти. Можливо, вказуючи на якісь рани, можливо, вказуючи на якісь здобутки, — але слово було дуже чітке, конкретне, воно не було замасковане дипломатією, можна сказати, воно було такою «інструкцією до дії». Тож, якщо проаналізувати промови до греко- та римо-католицьких семінаристів, — які в них ключові моменти, з Вашого погляду?

— Я хотів би відзначити в обох промовах до обидвох груп семінаристів чітку і зрозумілу мову. Інколи церковники, я боюся когось образити, але настільки завуальовують свою думку, що мова стає так званою «пташиною»; мова стає занадто схоластичною, занадто теоретичною, щоби зрозуміти, що стоїть за тим образом. Так от від слів кардинала П’єтро Пароліна немає цього відчуття. Його мова дуже чітка, він знає, що хоче сказати. От, скажімо, у своєму зверненні до греко-католицьких семінаристів він говорив про позитивні можливості жонатого священства. Такого раніше не було. Десь, за замовчуванням, вважався ідеалом целібат — люди, які повністю присвятили себе служінню й не мають сім’ї. А кардинал говорить про позитивні можливості жонатого священства, і що цих можливостей не треба змарнувати надмірним дбанням про свою родину, тобто не можна зводити служіння людям до служіння своїй родині. Це важливі речі, які нібито зрозумілі й так, але від нагадування, від чіткого формулювання вони стають дуже помічними. Були тези, які прозвучали для семінаристів обох обрядів Це, наприклад, осторога перед крайнім націоналізмом, який звужує погляд, радикалізує людську душу, закриває людину і робить її неспроможною до відкритості, до діалогу; крайній націоналізм — це плід комплексу неповноцінності. Також пролунала надзвичайно глибока думка про те, що в нинішньому світі різнорідність — це знаряддя розвитку і є ознакою зрілості народів. Це дуже важливо. Бо сьогодні Європа дивиться на Україну, і ця модель, яка народилася на Майдані, модель відкритості, модель огортання усіх з усіх регіонів, з усіх Церков, неважливо, якою мовою розмовляєш, — це вміння огорнути любов’ю, це дуже майданне почуття, і воно у специфічний спосіб відгукнулося у проповіді кардинала Пароліна.

— Ми почули пересторогу, щоби Католицька Церква не втрачала своєї католицькості. Це слово було скероване і до римо- і до греко-католицької Церкви. Як Ви вважаєте, як греко-католик, що для Греко-Католицької Церкви є фундаментальним у візиті П’єтро Пароліна і в його промовах?

— Я би виділив, передусім, два такі моменти. По-перше, є дуже чіткий заклик не мовчати, коли бачиш, як у суспільстві знаходяться лідери, що вдаються до обману, вдаються до антидуховних засобів для здобуття життєвого виграшу. Кардинал дуже емоційно закликав семінаристів зауважувати такі речі, дбати про чистоту; просто запитував у них: «Хто буде це робити, як не ви?» Це дуже емоційно-потужний заклик до відповідального аналізу ситуації в Україні й до того, щоб не мовчати. Це важливо в тому контексті, що Росія постійно звинувачує Греко-Католицьку Церкву, що вона політизується через вихід на Майдан; але саме це і є вмінням не мовчати, коли політичне лідерство вдається до нечесних методів. А другий важливий момент — не боятися їхати на схід, мати відчуття місійності, не ділити людей на наших та інших, не прив’язуватися до місця, не прив’язуватися до речей, йти й сміливо служити людям там, де є якийсь біль. Також важливо, що кардинал добре розуміє реальність, у якій служить наша Церква.

— У двох промовах до Церков були слова про їхню співпрацю, про єднання Церков у спільному гуманітарному русі служіння людям. Щодо такої співпраці Церков, коли вже стартувала Акція «Папа для України», — як Ви вважаєте, якою має бути ця співпраця саме у гуманітарному русі і в цій конкретній акції?

— Думаю, дуже важливо, щоби Церкви вчили всіх нас долати стереотипи минулого. Бо нема чого приховувати, між обома Церквами були в минулому непорозуміння. Але сьогодні настав час радикально інший. Сьогодні ми повинні дотримуватися принципу, що від співпраці ми виграємо усі. Обидві сторони виграють. Маємо привчати людей не роздмухувати ті минулі стереотипи, а навпаки, долати їх, привчати до зовсім іншого мислення. Це завдання Церков, щоб відгукнутись на цей заклик любити одне одного і співпрацювати для служіння людям

— Пане Мирославе, ми всі слідкували за цим візитом. Три міста: Київ, Львів, Запоріжжя — дуже багато зустрічей, інтенсивні програми, зустрічі з бідними, з потребуючими, зустрічі, які показують нашу історію, наприклад — Меморіал жертвам голодомору чи Майдан Незалежності. Кардинал сам планував у дечому свою програму, тому що зустрітися з київським «Карітасом» він захотів особисто сам. Кардинал говорив, що він хотів побачити Україну такою, яка вона є, і Церкву такою, яка вона є. Було очевидно, що промови кардинала Пароліна були сформовані ще у Ватикані, щоби конкретно привезти це послання. Як Ви вважаєте, Україна, яку побачив кардинал, — наскільки вона відповідала тим публічним промовам, які він виголошував?

— Я маю таке враження, що його бачення України було слушним, він добре розумівся на проблемах, навіть ще перед приїздом. Він уважно слухав. На тих зустрічах, у яких я брав участь, я зауважив, що в кардинала дуже чіткий погляд, він вслуховується в те, що говорять люди, він запам’ятовує, хто що сказав. Тобто це не лише формальні зустрічі, які не залишають у пам’яті якихось знань. Він багато намагався зрозуміти. Ще один факт: у мене була нагода зачепити геополітичні обставини стосунків з Росією, стосунків з Європою. Там були й інші люди. Після цього спілкування кардинал сказав, що ці розмови дали йому можливість не тільки краще пізнати нас, але й сильніше полюбити нас.

— Багато говорилося щодо коштів, які Святий Престол надає Україні, побачивши Україну, люблячи Україну і давши зрозуміти, що турбується про Україну. Щодо коштів, є багато зауважень. Хоча йдеться про мільйони євро, але для українських обставин , українських реалій ця сума є не такою значною, що може змінити абсолютно все. Чим саме, на Вашу думку, є Акція «Папа для України» та кошти, зібрані Європою? Чи все ж таки це гуманітарна акція, яка показує турботу в матеріальний спосіб, чи це більше дипломатичний жест, який показує небайдужість Святого Престолу до України і потребуючих на Донбасі?

— Це гуманітарна акція. Як така, вона важлива сама по собі. Я би дуже не радив людям рахувати, скільки було виділено коштів, тому що, як ми знаємо з Євангелія, інколи, навіть маленькі гроші є важливі, є великою допомогою для народу. Тому не потрібно змішувати гуманітарну акцію з акцією, яку ми називаємо «планом Маршалла» для якоїсь країни. Ми вже не раз зверталися до Європи, говорили про потребу підтримати Україну через проголошення такого типу допомоги, Маршалл-плану, як було в повоєнний час зроблено для Німеччини. Тому що саме так складаються обставини, що Україна потребує значно більшої допомоги як держава, що перебуває на етапі формації. Просто не змішуймо ці два типи допомоги. Одна допомога — це гуманітарна акція. Про іншу допомогу говорімо з Європою, бо це обов’язок держав, міжнародної спільноти.

— Через цей візит ми ще раз побачили, який близький до на Святий Перстол.

За матеріалами: Радіо Марія  

Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.

Інші статті за темами

МІСЦЕ

← Натисни «Подобається», аби читати CREDO в Facebook

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Ми працюємо завдяки вашій підтримці
Шановні читачі, CREDO — некомерційна структура, що живе на пожертви добродіїв. Ваші гроші йдуть на оплату сервера, технічне обслуговування, роботу веб-майстра та гонорари фахівців.

Наші реквізити:

monobank: 5375 4141 1230 7557

Інші способи підтримати CREDO: (Натиснути на цей напис)

Підтримайте фінансово. Щиро дякуємо!
Напишіть новину на CREDO
Якщо ви маєте що розказати, але початківець у журналістиці, і хочете, щоб про цікаву подію, очевидцем якої ви стали, дізналося якнайбільше людей, можете спробувати свої сили у написанні новин та створенні фоторепортажів на CREDO.

Поля відмічені * обов'язкові для заповнення.

[recaptcha]

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам:

The Coolest compilation of onlyfans porn tapes on PornSOK.com Immediate Unity