Поняття милосердя

Роздуми над Словом Божим на урочистість Народження святого Йоана Хрестителя 

У сьогоднішній Літургії Церква святкує Урочистість народження св. Йоана Хрестителя. Він був голосом у пустелі, який приготував прихід Спасителя. Йоан — надзвичайна постать, тому що в ньому об’являється найпрекрасніший вияв покори. Він вказує на Ісуса, готує Йому дорогу і не закриває Його собою. Йоан усвідомлює, що його місія — зменшуватися, щоб Ісус міг зростати. Немає народженого з жінки більшого від Йоана, але найменший у Царстві Божому більший за нього. Ісус відкриває нам велику таємницю: Бог прагне кожного з нас обдарувати прозорою природою, через яку інші побачать в нас Ісуса. Ми не будемо жити для себе, а для Нього, як сказав св. Павло: «Живу вже не я, а живе Христос в мені» (Гал 2, 20). Егоїзм — це смерть, любов до Ісуса — це життя, забуття про себе є поверненням до життя. Святий Йоан народжується, щоб бути другом Нареченого, щоб собою не закривати справжнього Спасителя, і виконує цю місію до кінця. Йому відрубують голову у в’язниці, він помирає, щоб могло розквітнути життя. Це для нас нагода роздумувати про суть Божого милосердя, тому що саме в житті Йоана в повноті об’явилося Боже милосердя, яке полягає в тому, щоб в нас народилося нове життя. Спробуймо над цим зараз задуматися.

Хоч нам здається очевидним, що собою являє милосердя, та, однак, нам важко подати його визначення, окреслити його суть. Дійсно, нам легше досвідчити милосердя або самим чинити милосердя, ніж розказувати про його суть. Такі труднощі, між іншим, виникають через те, що язик наш — скалічений, наше тіло — скалічене, так само і наш розум. Коли свята сестра Фаустина говорить про Боже милосердя, у неї завжди з’являються певні труднощі при описі своїх переживань. Так само відбувається з усіма містиками, які дуже сильно досвідчили діяння Бога і Його таємниць, і не могли адекватно переказати переживань. Можна б було сказати, що для того, щоб зрозуміти їх, потрібно самому опинитися в центрі таких переживань. Ми знаходимося у схожих умовах, коли намагаємося розповісти комусь про смачну страву, яку ми куштували на обід, або про чудовий фільм, що ми переглянули, чи про пригоду, в якій брали участь. Найкраще скоштувати страву, подивитися фільм, взяти участь у пригоді, тільки тоді ми зрозуміємо. Так само з досвідом Божого милосердя. Однак, спробуймо хоча б недосконало придивитися, що криється за оболонкою слова «милосердя», яке його поняття?

Слово милосердя походить від латинського слова misericordia, тобто жалісливе або миле серце. Переклад українською мовою звучить майже дослівно. Та пам’ятаймо, що це слово виникло не в латинській культурі, воно походить від східного народу, культура якого відрізняється від нашої, до того ж це народ з дуже глибоким досвідом Бога. Вибраний народ мав довгу історію, в якій Бог об’являвся йому передусім через діяння. Ізраїльтяни досвідчували Ягве, тобто Того, Хто є, Того, Хто діє в їхньому житті, Того, Хто їх створює, обдаровує, спасає. Зараз не час на точні описи тих прекрасних спасенних діл, достатньо сказати, що, коли ізраїльтяни говорять про милосердя, то воно асоціюються в них з життям, з народженням. Хтось, хто був приречений на смерть (як вони в Єгипті), а потім визволений, переконаний, що він урятований. Ізраїль добре це розумів. Звідси слово, яке вживає цей народ, щоб розповідати про Боже милосердя — rahamim. Це слово спільнокореневе зі словом «матка» — місце, де зачинається і розвивається життя людини, лоно матері, де формується нова людина. Такий погляд допомагає нам краще зрозуміти суть милосердя, тому що латинське слово асоціюються перш за все з почуттями, сентиментами, а це річ змінна, мимолітна. Почуття, зворушення, порух серця можуть бути чимось піднесеним і прекрасним, але на цьому не можна будувати тривкого фундаменту. Натомість поява нового життя в лоні матері — це серйозна справа. Це вже не почуття, це подія. Це не мимолітна думка, а факт. Звичайно, життя можна знищити, але така поведінка характеризує людину, а не Бога, котрий є Любов’ю і Подателем життя.

Поведінка батька з притчі про блудного сина підтверджує наші припущення, що милосердя, якому товаришує зворушення серця (глибоко зворушився), по своїй суті є обдаруванням новим життям. Син досконало пам’ятає батьківську доброту, знає, що отець не обмежив його свободу, що дозволив йому піти, не маніпулював ним, не ховав його з егоїстичних цілей, а шанував його вибори, навіть погані, та це вибори сина. Пам’ять про любов, яка не обмежує людину, дозволила синові повернутися, віднайти життя, яке батько йому пожертвував.

Блудний син зазнав смерті. Загубився, помер, – так буде пояснювати батько старшому синові. Тепер він знайшовся, живе. Хто повернув йому життя? Чи син міг сам собі дати життя у випадку, коли ніхто не хотів на нього дивитися, годувати його і переодягати? Він добре розумів, що є тільки одне місце, де його не відкинуть, де він буде прийнятий, де відчує любов. Блудний син повернувся додому тільки тому, що вірив у батьківську доброту. Ми добре розуміємо цю притчу Ісуса.

Батько – це милосердний Бог, який обдаровує нас свободою, дає нам спадок, хоч добре знає, що ми його змарнуємо. Цей великий спадок, відданий у наші руки і проданий за миску сочевиці, – дар Святого Духа, Якого ми отримали на святому хрещенні, Якого багато разів засмучували, міняли на інші блага. Наш Отець ризикував, але не нервував, як ми часто робимо відносно наших ближніх. Бог дозволяв нам відходити, грішити. Ми дійсно Бога не знаємо, маємо фальшивий Його образ, думаємо, що Він тільки й очікує на нашу помилку, наш гріх, щоб нас покарати, вдарити. Ми не знаємо Бога і не знаємо також, чим є гріх. Щодо цього ми обмануті, тому що нам здається, що гріх – це щось добре, але, на жаль, заборонене. Тільки Бог знає, що гріх породжує смерть і тому дає заповіді, тому забороняє грішити, але, водночас, не змушує. Якщо хтось дуже хоче грішити, то Бог не зв’язує його, хіба що людина просить у Нього захисту, просить завадити їй згрішити. Тоді Бог дійсно захистить людину від багатьох нещасть.

Бачимо тут іще одну істину: в Ісусі Христі була переможена смерть, тому завжди є можливість повернення, можливість пробачення. Навіть якщо ми опинилися в ситуації смерті, навіть якщо згрішили, то є справжнє джерело відродження – Боже милосердя. Там ми заново створені, там ми заново отримуємо життя. Існує єврейська приповідка, яка говорить, що коли Бог створював світ, то помітив якийсь брак у своїх створіннях. Побачив, що у всесвіті немає пробачення і тому створив його. Через це створіння уже досконалі. Для сучасного світу зміст цієї приповідки близький до правди. Якщо придивимося до суспільних відносин, до стосунків між людьми, то на кожному кроці бачимо, чим керується сьогоднішній світ. Те, що об’являє нам Боже милосердя — це найпрекрасніший дар для всіх. Якби бракувало пробачення Отця, світ не був би досконалим, ба більше, світ перестав би існувати.

Боже милосердя — це Його найпрекрасніший винахід, корона всього створіння, бо без нього ми б загинули. Милосердя полягає в пробаченні, у забутті про себе, в тому, щоб пригортатися до Бога. Це велика радість для Нього, Його суть. Бог — любов, Бог — милосердя, Повня Життя і в цій Повні є для нас місце, є шанс на нове відродження. Під час цієї Євхаристії дякуймо Йому за цей дар. Євхаристія проголошує великі діла Бога, це особливе місце, щоб Його благословити і прославляти за те, що Він багаторазово нас знаходив, рятував від смерті. Нехай Покровитель сьогоднішнього дня випросить для нас цю благодать.

Уривок із книжки о. Генрика Дзядоша SJ «Боже Милосердя відкриваємо заново»