Читання творів про св. Франциска, св. Катерину з Сієни та інших містиків допомогли мені жити простіше, позбутися невпевненості та стати кращою матір’ю.

Коли я страждала від післяпологової депресії,то шукала у християнських містиків розради й способу висловити почуття, які розривали мене. Я живу за власним вибором у спільноті в селі — це стиль життя, який може здатися непростим. Християнські містики часто жили відособлено, далеко від суспільства, іноді долаючи серйозні психічні проблеми. Це розуміння дозволило мені набути деякої відстані до мого особистого досвіду. Ось п’ять речей, яких я навчилася у найбільш виняткових містиків. І я віднесла їх до… материнства, а також до сімейного та спільнотного життя.

1. Важлива простота життя

Після незвичайної зустрічі з прокаженими святий Франциск Ассизький, який виріс у заможній сім’ї, роздав бідним усе, чим володів. Християнські містики, так само, як і він, прагнули до суворої простоти. Я почала шукати, яким чином жити ще простіше. Позбутися речей, які здаються важливими в повсякденному житті, може бути важко, але — за іронією долі — що менше я маю, то легше мене задовольнити.

Багато людей відкривають для себе сьогодні, що простіше життя краще для навколишнього середовища, їхнього власного емоційного здоров’я, і в результаті — для тих, хто живе в злиднях. Популярність деяких телевізійних серіалів свідчить про соціальні зміни в напрямку простоти. Не йдеться про те, щоб жити в дивній хаті без електрики, хоча деякі прекрасні люди, як, наприклад, Естер Емері, так і живуть. Є багато способів зробити життя простіше.

По-перше, обмежити використання комп’ютера і смартфона. Я помітила, що, наприклад, стеження за соціальними мережами призводить до того, що повз мене проходять важливі, хоча, здавалося б, незначні моменти спілкування з дітьми. У мого чоловіка та у мене є правило: ніколи не користуватися мобільним телефоном за столом, а я — хіба що працюю над чимось терміновим — намагаюся обмежити використання телефону та комп’ютера, коли діти приходять додому зі школи.

Є так багато справ: робота в саду в простий та цікавій спосіб допомагає мені та дітям зрозуміти й оцінити, звідки береться їжа. Впорядкувати дім, віддати непотрібні речі та одяг, не купувати речей, якими не будемо користуватися, покупки в секонд-хендах — ось перші кроки до простоти. Але перш за все простота означає зміну поглядів: я можу задовольнитися меншою кількістю речей і зосередитися на питаннях нематеріальних, які надають сенс моєму життю.

2. Страждання породжує співчуття

Багато містиків, наприклад, Маргарита Кемп і Юліана з Норвіча, відчували емоційні страждання. Навіть найбільш благочестивих із них торкнулися душевні муки, темні дні, біль душі й тіла.

Коли я боролася зі своєю депресією та тривогою, читання про їхній біль допомогло мені прийняти мій власний. Коли я усвідомила, що ці жінки радикальної віри страждали від емоційних проблем — почулася не такою самотньою. Такі переживання вписані в материнство, але якщо ми не можемо впоратися з депресією та тривогою, необхідно проконсультуватися з лікарем і лікуватися. Досвід таких страждань навчив мене більше прислухатися до себе, до свого тіла та серця. Аби зізнатися, що мені потрібна допомога, потрібна мужність, а біль може навчити смирення та співчуття до інших.

3. Похвала гостинності

Багато містиків практикували екстремальну гостинність — як визначив це мій друг і письменник Девід Янсен: гостинність, пожертвувана комусь, хто не може відповісти взаємністю. Приймаючи гостей до своїх домівок і монастирів або жертвуючи свою працю та послуги своїм ближнім у потребі, далеко від дому, містики провадили гостинне життя.

Коли я стала дружиною і матір’ю, то не вміла готувати. Невдовзі після переїзду на ферму я занурилася у хвилюючий вир проблем, пов’язаних із прийняттям численних гостей у моєму маленькому будиночку; гостинність означала тоді подачу найкращих страв і переконання, що будинок досконало прибраний. Але що довше я була господинею, то більше розуміла: гостинність — це не елегантні меблі, красиво подані страви, витончений смак чи навіть чистий дім.

Іноді ми можемо запропонувати справжню гостинність, коли гості знаходять наш дім у типовому стані, не бездоганно прибраний. Коли я доглядала за найменшою, кількамісячною дитиною, я запросила свою подругу. Але помилилася датою. Вона прийшла несподівано, і мені було соромно, що в кухні не прибрано, у вітальні безлад, а я не причесана. Коли я вибачалася, подруга сказала: вона рада, що я така справжня. Мабуть, вона мала на увазі, що могла якимось чином поставитися до мого безладдя, і що наші відносини завдяки щирості цієї зустрічі могли стати трохи глибшими.

Гостинність — це щось більше, ніж запрошення на обід; йдеться про справжнє обдарування ближніх тим добром, яке ми маємо.

4. Будьте щедрими

Як і св. Франциск, багато містиків віддали все своє майно. Катерина Сієнська добровільно вступила до домініканського ордену мирян у шістнадцять років. Вона була однією з перших жінок, хто позбулися всієї своєї власності, й провадила аскетичне життя. Як і багато хто до неї та після неї, Катерина присвятила своє життя служінню іншим.

Для багатьох із нас вимоги сімейного життя й роботи є непростим завданням. Але щоб присвятити свій час і гроші для інших, не обов’язково має статися драматичний поворот у житті. Іноді великодушність може проявитися в звичайний, буденний спосіб у догляді та опіці за близькими. Я помітила, що мені найважче присвятити комусь свій час.

5. Знайдіть час для усамітнення

Спільною рисою більшості містиків є глибоке молитовне життя. Багато з них проводили час у зосередженні на щоденних, іноді навіть, на щогодинних молитвах і в тиші. Томас Мертон, монах і містик ХХ століття, багато писав про самотність і споглядання. Він вважав, що через молитву ми можемо побачити себе по-новому: «Молитва не закриває нам очей на світ, але змінює наше бачення світу, дозволяє нам побачити його та всіх людей, всю історію людства, в Божому світлі».

Для містиків, які мали сім’ї, молитва також була найважливішим способом досвіду Бога та відносин з Ним.

Батьки маленьких дітей, напевно, посміялися би з думки, що вони можуть знайти час для себе. Бо як тут знайти вільну хвилину з такою кількістю зобов’язань і людей, які залежать від тебе? Але усамітнення може допомогти заклопотаним батькам впоратися з повсякденними труднощами в більш здоровий і повний спосіб. Витратити 20 хвилин, дивлячись на щось, або для читання, може допомогти розслабитися, але справжня самотність, яку я маю на увазі, — це час, проведений у молитві або медитації. Багато досліджень підтверджують, що молитва й медитація мають суттєве значення для поліпшення психічного та фізичного здоров’я, а забирають всього 10-20 хвилин на день.

То де ж узяти час на самотність? Насамперед, його можна «урвати» — менше поспати, не сидіти стільки за комп'ютером. Для багатьох із нас знайти догляд за дітьми це реальна проблема. Але відколи я визначила ці 20 хвилин на день як пріоритет, у мене менше страху, але більше любові та терпеливості для сім’ї. Це ще один урок, який я з вдячністю прийняла від християнських містиків.

Крістіана Петерсон, Aleteia