Не знаю, чи слово «молодість» опиниться у топ-10 найчастіше вишукуваних у Мережі, але в контексті СДМ легко помітити, як інтенсивно його використовують в усіх випадках, як щедро воно вживається у різноманітних словосполученнях і як воно привертає увагу всіх, від селебріті до міських перекупок.

Про молодість неможливо говорити «відсторонено», бо ж молодість — це «особа», ікона Церкви. Тому я заохочує до певного експерименту, аби окрім традиційних рис Церкви (єдина, свята, вселенська й апостольська), які ми зі століття в століття визнаємо у щонедільному Кредо, додати ще одну рису достовірності: «молода».

П’ять рис, що позначають молоді спільноту Церкви:

1. Молода Церква — це закохана Наречена

Церква завжди молода. Вона немов Наречена, що втрачає голову від свого коханого. Вочевидь тут не ідеться про вік — кожен з нас міг би назвати знайомих активних бабульок і назвати кілька молодих, «замучених життям». «Милий мій стукає! Відчини мені, сестро моя, голубко моя, ти моя чиста, бо повна роси колова моя, і кучері мої в краплях ночі» (Пп 5, 2). То саме любов робить нас молодими, а багато хто може навіть додати, що й крил додає.

Наведений тут образ любові, записаний на сторінках Святого Письма, можна застосувати й до зв1язку Христос-Церква. Якщо бракує животворної любові, то в Церкву входить духовна обмирщеність, а сама Церква стає подібною до прекрасно керованого прибуткового музею. Від цього застерігав Папа Франциск у своєму повчанні про радість проголошення Євангелія (пор. Evangelii Gaudium, 95).

2. Молода Церква постає з мертвих

Погляньмо на незвичайну зустріч при брамах Наїна, де Ісус і Його учні стикаються з жалобною похвальною процесією (див. Лк 7, 11-17). Це зібрання людей, які оплакують єдиного, молодого віком сина своєї матері. Христос, однак, звертається до юнака: «Встань!» Може, це не надто екзегетичне порівняння, але цього юнака можна порівняти з образом Церкви — в такий спосіб Господь Ісус каже до своїх вірних, аби вони «постали з мертвих».

Ці слова ми чуємо під час кожної Євхаристії, особливо недільної, коли святкуємо Його постання з мертвих. Може, то я — той юнак, який уже сам не йде, а якого несуть?.. Мій зв’язок із дружиною, моя праця, обов’язки… все понуре, як похоронна процесія. Що ж сталося? А Пасха це «перехід» — підкреслимо — від смерті до життя. Так, тільки Господь Ісус може перемінити лемент за померлим у радісний спів весільних гостей.

3. Молода Церква не боїться бути вбогою

Ще один юнак, якого зустрічаємо на сторінках Євангелія, це той, якого названо багатим (див. Мк 10, 17-22). Ми бачимо, як він відходить від Ісуса засмученим, «бо мав велике майно». Сумне це розставання. Може, він пам’ятав, як Той, кого він назвав Учителем, поглянув на нього з любов’ю. Може, завдяки цьому погляду він пізніше таки повернувся… думаючи про статки євангельського юнака, неможливо зводити справу тільки до того, що матеріальне.

Йдеться про щось більше: про простоту і вміння довіряти себе Богові, покладати сподівання не в тому, що сам заробив чи домігся, а в Божому Провидінні. Виявляється, однак, що це один із найскладніших вимірів — дозволити дати себе провадити, навіть коли шлях нашого життя проходить темною долиною (пор. Пс 23, 4).

4. Молода Церква не прагне «святого спокою»

І ще одного юнака маємо. Він особливий, бо це улюблений учень Господа. Він надійний, бо вистояв до кінця, тоді як інші повтікали. Йоан мав серце, повне великих прагнень. Сторінки Євангелі дивують, коли вчергове переказують — здавалось би — банальну подробицю, цього разу про біг апостолів (пор. Йн 20, 3‑10). І все ж таки! Дві тисячі років ми слухаємо про змагання, в яких маємо не тільки уболівати, а й самі брати в них участь!

В одній зі сцен оскароносних «Вогняних колісниць» Х’ю Хадсона (1981) майбутній олімпійський переможець Ерік Лідделл каже до своїх фанатів: «…хочу, щоб ви зробили щось більше, ніж перегляд змагань. Хочу, щоб ви взяли у них участь». Я порівняю віру зі змаганнями. Обидва складні. Вимагають концентрації волі. Духовної енергії. Ви переживаєте захват, коли переможець добігає до мети, особливо ж коли зробили на нього ставку. Але як довго це триває? Ви повертаєтеся додому. Може, там обід підгорів. Може, у вас немає роботи. Отож як я можу казати вам вірити, мати віру, перед лицем житейських реалій?

Я би хотів дати вам щось більш надійне, але можу тільки вказати шлях. У мене немає готового рецепту, як виграти змагання. Кожен біжить як уміє, жінки і чоловіки. А звідки береться сила, аби витримати до кінця забігу? Зовні. Ісус сказав: «Царство Боже посеред вас». Церква не може бути пасивним глядачем, не може стояти на місці; якщо вона випускає коріння, то тільки в людські серця, аби зробити з них храм Святого Духа — протилежність до тепленького гніздечка, в якому всі вам дають омріяний «святий спокій». Церква повинна бігти, бо її підганяє любов до Христа (пор. 2 Кор 5, 14). «Біжи, любий мій, будь як газель або молодий олень на горах серед бальзамових дерев!» (Пп 8, 14).

5. Молода Церква зберігає погідність духа

Від зустрічі молодих із молодістю Церкви зроджується «вибрана радість і плідна в добро надія», навчав блаж. Павло VI в адгортації про радість «Gaudete in Domino». Ця радість (не плутайте її з дурникуванням) є другим іменем молодості, вона — близька родічка святості. Складно шукати святих (ну, може, окрім тих, що в середньовічних агіографіях), які б не мали здорової відстороненості щодо самих себе, які би навіть посеред темних ночей не зберігали погідність духа.

Нас захоплює ентузіазм молодих людей і свіжість, яка супроводжує переживання віри святими. З цим ентузіамом трохи як із подружнім коханням: що робити, аби воно було таким, як у день шлюбу? Ой, погано поставлене питання. Воно не буде таким само, але — якщо буде народжуватися та відроджуватися у зустрічі з Христом — буде щораз глибшим (EG 1). Тоді ми переконаємося, що попри біль, сум, зло і страждання, яким, здається, немає кінця, останнє слово завжди належить Господу, бо ж «наш безконечний сум може бути зцілений тільки безконечною любов’ю» (EG 265).

Ришард Палюх, Deon