Проповіді

«Євангеліє — книга з чистими сторінками, кожен пише її своїми вчинками»

30 Липня 2016, 15:02 4097
Папа Лагєвніки

Проповідь Папи Франциска на Святій Месі у санктуарії Божого Милосердя в Лагєвніках, 30 липня 2016 р.

Уривок із Євангелія, який ми щойно почули (Йн 20, 19-31), говорить нам про місце, про учня і про священика.

Місце — те, де перебували учні у вечір Пасхи: про нього сказано тільки те, що двері були зачинені (в. 19). Через вісім днів після цього учні все ще перебували в цьому домі, а двері надалі були зачинені (в. 26). Ісус входить у дім, стає посередині й приносить свій мир, Духа Святого та відпущення гріхів: одним словом, милосердя Бога. У цьому замкненому місці сильно лунає заохочення, яке Ісус скеровує до своїх учнів: «Як Отець Мене послав, так і Я вас посилаю» (в. 21).

Ісус посилає. Від самого початку Він прагне, аби Церква виходила, аби вона йшла до світу. Він хоче, щоб Церква робила це так, як Він сам це звершив, як Він був посланий Отцем на світ: не як можновладець, а під виглядом слуги (пор. Флп 2, 7), не «аби Йому служили, але щоб послужити» (Мк 10, 45) і нести добру новину (пор. Лк 4, 18). Подібно й ті, хто до Нього належить, послані в кожну мить. Разючий контраст: тоді як учні замикали двері від страху, Ісус посилає їх на місії; Він хоче, щоб вони відчинили двері й вийшли поширювати прощення і мир Божий із міццю Духа Святого.

Цей заклик скерований також і до нас. Як же не почути тут відлуння великої заохоти святого Йоана Павла ІІ: «Відчиніть двері»? Однак у нашому житті священиків та богопосвячених часто може з’являтися спокуса, аби зі страху або вигоди залишитися трохи закритими у собі самих і в наших середовищах. Ісус, однак, вказує шлях тільки в одному напрямку: вийти з наших обмеженостей. Це подорож без зворотного квитка. Йдеться про те, щоби звершити вихід із нашого «я», аби втратити своє життя задля Нього (пор. Мк 8, 35), ідучи шляхом дарування себе. З іншого боку, Ісус не любить доріг, пройдених наполовину, причинених дверей, подвійного життя. Він вимагає, аби в дорогу вирушали не відкладаючи, вийти, відмовившись від гарантування своєї безпеки, сильними тільки Ним.

Іншими словами, життя Його найближчих учнів, до грона яких ми покликані, складається з конкретної любові, тобто служіння й готовності; це життя, де немає замкнених приміщень і приватної власності, задля своєї вигоди. Той, хто вирішив уподібнити Христу ціле своє життя, уже не вибирає власних місць, але йде туди, куди був посланий; він готовий відповісти Тому, Хто його кличе, не вибирає вже навіть часу для себе. Дім, у якому він мешкає, не належить йому, оскільки Церква і світ — відкриті місця його місії. Його скарб — впроваджувати Господа в центр життя, не шукаючи для себе іншого скарбу. Таким чином він може уникнути ситуацій самовдоволеності, які би поставили його самого в центрі, не стає на хиткі постаменти сил світу цього й не спирається на зручності, які послаблюють євангелізацію; він не марнує часу на планування безпечного й забезпеченого майбуття, аби уникнути ризику стати відділеним і потаємним, замкненим у тісних мурах егоїзму без надії та радості. Задоволений у Господі не задовольняється пересічним життям, а прагне свідчити й діставатися інших; він любить ризик і виходить, не обмежений уже прокладеними шляхами, але відкритий і вірний трасам, що вказує Святий Дух: він проти животіння, його радує євангелізація.

Папа Лагєвніки

По-друге, в сьогоднішньому Євангелії з’являється постать єдиного учня, названого на ім’я, — Томи. У своєму сумніві та прагненні зрозуміти цей учень, також достатньо впертий, трохи нагадує нас, і ми йому симпатизуємо. Не знаючи про це, він приносить нам великий дар: наближає нас до Бога, бо Бог не ховається перед тим, хто Його шукає. Ісус показує йому свої славні рани, велить йому торкнутися безконечної чулості Бога, живих знаків того, як багато Він вистраждав із любові до людей.

Для нас, учнів, дуже важливо вміщувати нашу людяність у контакт із тілом Господа, тобто заносити Йому те, чим ми є, з довірою та повною щирістю, аж до кінця. Ісус, як сказав Сестрі Фаустині, радіє, коли ми говоримо Йому про все, Він не нудиться від обставин нашого життя, які вже знає; очікує, що ми будемо ними ділитися, ба навіть описом наших днів (див. Щоденник, 6.09.1937). У цей спосіб Бога шукається в такій молитві, яка була би прозора й не забувала визнавати і ввіряти свої біди, труди й завади. Серце Ісуса здобувають щирою відкритістю, серцем, яке спроможне розпізнати й оплакувати свої слабкості, з довірою, що саме там діятиме Боже милосердя. Чого Ісус очікує від нас? Він прагне сердець воістину консекрованих, які живуть прощенням, отриманим від Нього, щоб переливати його зі співчуттям на братів. Ісус шукає сердець відкритих і чутливих до тих, хто слабкий, — у жодному разі не сердець суворих; Він шукає сердець піддатливих і прозорих, які не прикидаються перед тими, хто маж у Церкві завдання вказувати шлях. Учень не вагається ставити собі запитання, він має відвагу переживати сумніви й заносити їх Господу, форматорам і настоятелям, без розрахунків і стриманості. Вірний учень проводить чуйне і невпинне розпізнання, знаючи, що серце потрібно виховувати щодня, почавши від почуттів, аби уникнути всілякої дволичності у поведінці та в житті.

Апостол Тома, під кінець свого ревного шукання, не тільки увірував у воскресіння, але й знайшов в Ісусі сенс свого життя, віднайшов у Ньому свого Господа; сказав до Нього: «Господь мій і Бог мій!» (в. 28). Варто, щоб ми щодня молилися цими прекрасними словами, які можемо Йому сказати: Ти — моє єдине благо, шлях мого паломництва, серце мого життя, Ти моє все.

В останньому вірші, який ми сьогодні почули, сказано про священика: йдеться про Євангеліє, в якому не описано багатьох інших знаків, звершених Ісусом (в. 30). Можемо зрозуміти, що після великого знаку Його милосердя вже не треба було додавати нічого іншого. Існує, однак, певний виклик, є місце для знаків, звершуваних нами, які отримали Духа любові й покликані ширити милосердя Можна сказати, що Євангеліє — жива книга Божого милосердя, яку треба постійно читати й прочитувати заново, все ще має чисті сторінки: воно залишається відкритою книгою, яку ми покликані писати — тим самим стилем, тобто сповнюючи діла милосердя. Я питаю вас: як виглядають сторінки цієх книги у кожного з вас? Чи вони щоденно заповнювані? Чи вони трохи записані, а трохи пропущені? Чи, може, вони порожні? Нехай нам у цьому допоможе Матір Божа: Вона, яка у повноті прийняла Слово Боже в життя (пор. Лк 8, 20-21), нехай дасть нам благодать бути живими письменниками Євангелія; нехай наша Матір Милосердя вчить нас конкретно піклуватися про рани Ісуса в наших потребуючих братах і сестрах, як близьких, так і далеких, у хворому й мігранті, оскільки, служачи стражденним, ми віддаємо честь тілу Христа. Нехай Діва Марія допомагає нам присвячуватися аж до кінця заради блага довірених нам вірних і нести тягарі одні одних, як справжні брати і сестри у спільноті Церкви, нашої святої Матері.

Дорогі брати і сестри, кожен з нас носить у глибині серця найбільш особисту сторінку книги Божого милосердя: це історія нашого покликання, голос любові, яка покликала і змінила наше життя, провадячи нас покинути все на Його слово й піти за Ним (пор. Лк 5, 11). Оживімо сьогодні із вдячністю пам’ять про Його поклик, сильніший за будь-який спротив і труд. Продовжуючи Євхаристійне богослужіння, центр нашого життя, дякуймо Господу, бо Він увійшов у наші замкнені дворі зі своїм милосердям; бо, подібно як Тому, назвав нас на ім’я; бо дає нам благодать дальшого пізнавання Його Євангелія любові.

 

Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.

Інші статті за темами

ПЕРСОНА

Папа Франциск

МІСЦЕ

← Натисни «Подобається», аби читати CREDO в Facebook

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

ПІДТРИМАЙТЕ CREDO
Шановні читачі, CREDO — некомерційна структура, що живе на пожертви добродіїв. Ми з вдячністю приймемо Вашу допомогу. Ваші гроші йдуть на оплату сервера, роботу веб-майстра та гонорари фахівців. Переказ через ПриватБанк: Пожертвування можна переказати за такими банківськими реквізитами:

5168 7427 0591 5506

Благодійний внесок ПРИЗНАЧЕННЯ ПЛАТЕЖУ: Добровільна пожертва на здійснення діяльності часопису CREDO.

Інші способи підтримати CREDO: (Натиснути на цей напис)

Щиро дякуємо читачам за жертовність усім, хто нас підтримує!
Підпишіться на розсилку
Кожного дня ми надсилатимемо вам листи з найважливішими та найцікавішими новинами.

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: