Такого літа більше не буде

Польща організувала двомільйонний релігійний захід у самому центрі охопленої тероризмом Європи. Обійшлося без ексцесів. Віра принесла свої найкращі плоди: радість, відвагу, готовність до самопосвяти. Ми можемо пишатися: Світовий день молоді перевершив найсміливіші очікування.

«Такого літа більше не буде», — писав Марцін Свєтліцкі, польський поет, вокаліст і журналіст, в одному зі своїх творів. СДМ офіційно завершився, і я вже знаю, що можу повторити ці слова. Останній тиждень у Кракові був винятковим із будь-якого погляду: розмах заходу, радість, організація, безпека, спонтанність і символічність. Відбулося так багато всього, що хотілося б кожен день прожити ще кілька разів, зазнати усього з кожного можливого ракурсу. Здається, що відчував це також й Папа Франциск, який, прибувши на Месу послання у Бжеґи, що поблизу Кракова, попри втому знову засяяв радістю, бачачи енергію молоді, яка чувала цілу ніч в очікуванні на Євхаристію. Попри втому, ніхто не нарікав, годі було побачити кислі міни. Слова, скеровані Святішим Отцем до молоді, стали наче підсумком мови усього паломництва: конкретні, сповнені відсилань до найважливіших аспектів віри та метафор із буденного життя. Ідеально пасувала також історія про Закхея, який попри відчуття сорому виліз на дерево, аби побачити Ісуса. Папа говорив про необхідність переламати себе. Про те, що не можна «(…) гасити чудової цікавості, [треба] бути активним, аби життя не замкнулося у шухляді. Перед Ісусом не можна сидіти, склавши руки; Тому, хто дає нам життя, не можна відповісти якоюсь думкою або звичайним СМС‑ом!» Папа протягом усього паломництва послідовно закликав вимагати від себе чогось більшого. Це єзуїтське «magis» не дозволяє затриматись в одному місці й постаріти замолоду. Може, у цьому ще й таємниця молодості, яку Папа випромінює у свої майже 80?

Коли Франциск повертався із Campus Misericordiae, я перебував у студії та намагався у нелюдській спеці створити якісь мудрі підсумки. Мене вразило те, як в один момент усі присутні (на чолі з ведучими) раптом замовкли, коли папська колона та гвинтокрили із оглушливим звуком наблизилися до нас. Бути на відстані простягнутої руки від історії, яка твориться на наших очах, — це може збити з пантелику навіть зазвичай «балакучих» медійників. Цю атмосферу відчували, мабуть, усі, хто мав змогу на власні очі або за допомогою телебачення слідкувати за СДМ. Я й сам досі не можу повірити, що мої батьки, які приїхали в суботу мене відвідати, ще у неділю вранці пішли на Францисканську, аби там чекати на Папу, що мав з’явитися у вікні митрополичого палацу. Цього разу чотири з половиною години, витривало зносячи і спеку, й зливу. Усе для того, аби почути вітання, що тривало менше однієї хвилини. Цього було цілком достатньо. Я бачив, як вони поверталися мокрі, однак із непідробними усмішками.

Папа Франциск перед відльотом ще раз подякував волонтерам, без яких успіх був би неможливим. Однак перед цим він наголосив, що фактично ці дні повинні мають залишитися в кожному з нас, аби не стали лише одноразовим релігійним «перфомансом». «Можна б сказати, що СДМ розпочався сьогодні й триватиме завтра, у тебе вдома, адже відтепер саме там прагне зустріти Тебе Христос. Господь не хоче залишитися лише в цьому гарному місті або в приємних спогадах, Він хоче прийти до твого дому, бути присутнім у Твоєму повсякденному житті: під час навчання та перших роках на роботі, у дружбі й почуттях, планах і мріях». Чи потрібне нам краще заохочення, аби спокійно чекати на наступні Дні молоді у Панамі, роздумуючи над усім, що нам щедро принесли зустрічі у Кракові?

Насамкінець, поза релігійним аспектом, після СДМ — як поляк — я ношу в серці справжню гордість. Просто, без жодного національного пафосу, я вдячний усім людям, які своєю щоденною сумлінною працею збудували фундамент під цей успіх; людям, завдяки яким ми могли почуватися безпечно та зосередитися на вірі. Це своєрідне диво, що в такий неспокійний час мільйони людей зібралися на тиждень в одному місці та в абсолютному мирі прославляли Бога. Тепер решта залежить від нас самих. Що ці дні змінять у Церкві, в наших серцях, у нашому повсякденному житті… Кожне піднесення, кожні емоції колись минають. Tе, що вічне, ми маємо від Бога задарма і на щодень. Це Його милосердя. Добре, що протягом останнього тижня ми могли побачити Його найдивовижніше Обличчя.

Марцін Маковскі, Stacja7
Переклад: Мирослава Сиваківська, СREDO