Інтерв’ю

Я не сперечаюся з Богом

03 Серпня 2016, 11:03 2048
Махарський

З огляду на смерть кардинала Махарського, що сталася вчора, 2 серпня 2016 р., польські медіа згадують давні розмови з ним, аби таким чином віддати честь померлому Пастирю. Пропонуємо переклад інтерв’ю з кардиналом, проведеного журналістом «Недільного Гостя» ще 2005 року.

Похорон померлого вислуженого митрополита Краківського планується найближчої п’ятниці.

З кардиналом Францішком Махарським про дошкільні заклади, внутрішню гармонію та перебування в тіні, розмовляв Мартін Якимович.

— Отче-кардинале, як Ви відреагували на армію 150 дошкільнят, які вторглися на Францисканську, щоби заспівати Вам «Barka» і привітати з днем народження?

— Та Бога ради, це найпрекрасніший подарунок!

— Мабуть, Ви жартували з ними. «Це гімн похвальний для величі твоєї» — декламували дошкільнята. — Довжини! — поправляв потішений священик…

— Так… Діти прекрасні. Не надягають масок. З одного боку, вони добре виховані, а з іншого — так природно непричесані. Вони можуть вийти зі шкаралупи.

— Чи закоханим в інтелект краків’янам легко прийняти такий дар Божого дитинства?

— Замість слова «дитинство» можна сказати: будь тим, хто ти є. Не вдавай когось іншого, не ставай на ходулі. Нещодавно один знайомий запитав мене: «Що ти будеш робити на тій пенсії?» Я відповів: «Буду собою».

— Тобто? Ви будете читати? Гуляти? Відпочивати?

— Я просто буду собою. Тепер я знаю, що скарб близько. Я можу зупинитися, відпочити, послухати.

— Чи були у Вашому житті молитви, яких Бог не вислухав?

— Ні, такого ніколи не було! Тому що я вперто, наполегливо стукав і завжди отримував відповідь.

— А про що Ви найчастіше просите?

— Про здоров’я інших людей.

— А для себе?

— Ніколи! Може, коли був малюком. Але потім уже ні. Бо як це виглядає? З одного боку, Totus Tuus весь Твій; але щойно прийде хвороба, хоч би зубний біль, то все валиться? О, це не так! Бог знає краще. Він прекрасно знає, для чого ця моя слабкість може бути корисною. У мене руки одночасно порожні й повні. Порожні, тому що я кажу: я не візьму того, що сфабрикував, що придумав, що я майстерно зробив. Якби я розраховував на себе, то би мав постійно порожні руки. Але я відкриваю їх для благодаті, а Святий Дух знає, чим їх наповнити.

— Чи Ви сперечаєтеся іноді з Богом?

— Ні, у мене не такий характер.

— «Я волію бути на задньому плані. Не люблю привертати до себе увагу», — так Ви сказали в одному з інтерв’ю …

 Так. Мені навіть на думку не спадає, що може бути інакше. Може, це сімейне виховання? Не знаю. Пам’ятаю катання на санях під Краковом. Десь біля Баліц. Я був маленьким хлопчиком і, пам’ятаю, дуже переживав, що я, наймолодший, стою позаду. І я напружував усі сили, щоби не відставати від старших, наздогнати їх у найкращому. Це хороша позиція, якщо тільки не перестаратися: не знищити, не створювати нездорову конкуренцію…

— Чи часто Ви стояли в тіні Кароля Войтили — митрополита Краківського, пізніше Папи? Яким був початок цієї дружби?

 Друг? Це слово зобов’язує…

— Але ЗМІ в біографічній примітці подають: кардинал Махарський — великий друг Йоана Павла II.

 Ми ніколи не пили на брудершафт, і я ніколи не афішував це знайомство. А слово «друг» без означення нічого не важить. Прекрасна Божа доля скерувала так, що ми опинилися поруч. Ми були близько. Ще в семінарії.

— Його присутність, побожність не лякала?

 Ні, ніколи…

— Кардинал Ґрохолєвський розповідав, що, бувши у сімдесятих роках в Римі, він часто спостерігав, як, виснажений довгими годинами праці, Войтила йшов до каплиці на довгу молитву. Його друзі вже давно спали…

 Це свого роду така внутрішня сором’язливість, щоби ніхто не бачив… Я підглядав за Йоаном Павлом II. Ми сміємося, розмовляємо — і раптом він десь зникає. Занурюється в Бога. Я це добре бачив. Але це не було дивацтвом. Я пам’ятаю, наприклад, такий випадок: зі знайомими священиками (і з Каролем Войтилою теж): пішли ми якось відвідати церкви. Входимо, виходимо, ходимо. «А де Кароль?» — запитує хтось здивовано. А він на тому ж самому місці, що на початку. Молився. Це була не ексцентричність, а його природна поведінка. Цим треба було просто заразитися. Цього не можна навчитися.

— А внутрішнього спокою можна навчитися? Я вас запитую як лауреата Ордена Усмішки.

— Ні. Все дається. Наприклад, папа Йоан Павло II, відомий як «Папа усмішки» був також людиною Гефсиманії, великого страждання.

— То звідки береться цей внутрішній спокій?

— Саме звідти, від прийняття себе, близькості з Розіп’ятим, із відкриття на благодать. Коли Дух веде, то треба співати: «Алілуя!»

— Що Ви відчували, коли Папа в Лаґєвніках, довіряючи світ Божому милосердю, процитував фразу зі «Щоденника»: «Звідти вийде іскра, яка підготує світ для Мого остаточного пришестя»?

— Остаточне пришестя, бо Господь приходить постійно.

— Але колись прийде остаточно — повернеться.

— Так. Я дуже сумую за цим. Хоча, взагалі, не сказано, що це не буде страшно.

— То як же з довірою сказати: «Нехай прийде царство Твоє»?

— Треба благати: «Боже, дай, щоби я тримав у долоні запалений світильник». Скільки ж разів Він просить: «Чувайте»…

— Чи Ви коли-небудь розчаровувалися в Бозі?

— Ісусе, Маріє, це Він щодня в мені розчаровується! Скільки разів на день я Його перепрошую…. Але Він приходить. Часто в оточенні святих. А вони відзначаються тим, що запрошують нас до товариства. Чи я йшов за ними? Ні!

— А хто Вас запрошував до компанії?

— Альберт, Фаустина, Франциск… Ой, я міг би перераховувати і перераховувати. Я був би невдячним, якби не прийняв їхнього запрошення. Треба зупинитися, затриматися й зітхати в захваті: ах! І дозволити захопити себе. Іноді це продовжується досить довго. Наприклад, о. проф. Ружицький досить довго опирався Фаустині. Він уважно спостерігав за нею і на початку взагалі не був переконаний в її святості. Але неупереджено взявся за це, тому що його просив кардинала Войтила. І зрештою надав експертизу.

— Ми розмовляємо в храмі Святого брата Альберта — бідняка з Кракова. Він переживав у житті великі потрясіння, зокрема психічні. Чому Бог послуговується такою слабкістю?

— А чому послуговувався Ісусом? Тим, що Він зійшов на землю, Господь принизив себе. Чому приниження? — це найбільша таємниця віри. Бог, який створив людину, сформував її, потім був нею вбитий. І хоч як дивно, після всього цього досвіду з людиною, не відмовився від неї! Слабкість любові. Апостоли, коли побачили приниження Ісуса, їх ніби вітром здуло. Учні повтікали з Єрусалима в Емаус. Але цей наш незвичайний Бог послуговувався навіть тими, хто втік. Втікачі в Емаус повернулися негайно допомагати Ісусові зібрати людей до світлиці. Негайно! Subito! Бог не призупинив їхню діяльність, на три роки позбавивши апостольських прав, не послав їх на якісь закриті реколекції, не дорікав їм у зраді. Зрештою, всі апостоли мали щось на совісті, і якби вони почали пригадувати свої слабкості, то замість Євангелія ми б отримали книгу скарг. Вони пробачили собі. Негайно. Це важливо, бо, наприклад, правда, прихована одним з подружжя, може привести до розпаду шлюбу: «Це тепер мені говориш? Так довго це приховував від мене?» Ось чому Біблія говорить, що учні повернулися одразу. Вони повинні були викрити своє непробачення. Я думаю, що їм допікав цей драматичний крик: «не прийде це на Тебе». Вони носили це в своїх серцях. Тому що голосно кричали: «не прийде це на Тебе» — але насправді боялися за свою шкуру.

— Але вони повернулися до Єрусалима — місця, яке асоціювалося у них з їхньою власною зрадою, слабкістю свого Вчителя. Чи існують якісь ситуації у Вашому житті, які на перший погляд здавалися би прокляттям, а в підсумку виявилися благословенням?

— Ну, звісно! Все це на цьому полягає. Бідні ті, хто не бачить у житті таких ситуацій. «Вже сьогодні будеш зі Мною в раю», — почув злочинець. «Він не зробив нічого поганого», — пояснював він своєму побратимові, а швидше, спів-вовку. Отже, якщо навіть із такої проклятої ситуації є вихід?..

 

Францішек Махарський народився 20 травня 1927 року в Кракові. Майже все своє життя він провів у цьому місті. Він був висвячений на священика 2-го квітня 1950 р., а з 30 грудня 1978 року став архієпископом Кракова. 3 червня 2005 року Папа Бенедикт XVI прийняв його відставку від обов’язків митрополита Кракова. Він живе при краківському санктуарії св. брата Альберта «Ecce Homo».

08.09.2005, Краків

Мартін Якимович, Gość Niedzielny

Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.

Інші статті за темами

СЮЖЕТ

смерть

ПЕРСОНА

МІСЦЕ

Польща
← Натисни «Подобається», аби читати CREDO в Facebook

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Ми працюємо завдяки вашій підтримці
Шановні читачі, CREDO — некомерційна структура, що живе на пожертви добродіїв. Ваші гроші йдуть на оплату сервера, технічне обслуговування, роботу веб-майстра та гонорари фахівців.

Наші реквізити:

monobank: 5375 4141 1230 7557

Інші способи підтримати CREDO: (Натиснути на цей напис)

Підтримайте фінансово. Щиро дякуємо!
Напишіть новину на CREDO
Якщо ви маєте що розказати, але початківець у журналістиці, і хочете, щоб про цікаву подію, очевидцем якої ви стали, дізналося якнайбільше людей, можете спробувати свої сили у написанні новин та створенні фоторепортажів на CREDO.

Поля відмічені * обов'язкові для заповнення.

[recaptcha]

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам:

The Coolest compilation of onlyfans porn tapes on PornSOK.com Immediate Unity