На одній горі лежало Золото і Срібло. Вдень розглядали хмарки білі, Сонечко, а ввечері — Місяць.
— От було б добре, якби ми подружилися із цими небесними світилами.
— Ага! Та й подібні ми на них.
— Ну, так, я і жовтеньке і майже кругленьке, як Сонечко. Та й ти майже копія Місяця. Думаю, що такому товариству як ми, вони були б раді. А давай, прийдемо до них в гості! Може й роботу якусь запропонують? Я б, наприклад, запросто, час від часу, Сонечко підмінював на робочому місці, щоб воно ще спало рано. Та й тобі якесь заняття знайшлося б.
— А як ми знайдемо де вони живуть? – спитало Срібло.
— Кажуть, що земля кругла! Сонце завжди встає і лягає спати за горизонтом, значить там його дім. Згідно методу дедукції нам потрібно йти туди – вказало пальцем на південь.
Золото швиденько намалювало карту, по якій мали йти, підрахувало години, дні, навіть, свої кроки. Срібло спакувало в торбинку все, що необхідне і наступного ранку вирушили в дорогу.
Йшли довго: день, другий, тижні, місяці. Відчули, що близько до своєї мети, бо Сонечко невблаганно гріло на них. Їм щоразу було важче й важче пересуватися. Дуже скоро Золото вже не бачило дороги, бо від високої температури Сонця, чоло почало топитися і заплило на очка, ніженьки розтікалися по асфальті, ручки прилипли до тіла, а Срібла вже й видно не було.
Небесні світила оцінили їхні старання. Сонце з охотою взяло собі на службу Золото. Завдяки йому схід і захід денного світила є особливо гарними.! Навіть пташки прокидаються ще до початку дня, щоб помилуватися цією красою.
Місяць теж не забув про свого нового друга. Вночі повизбирував маленькі крапельки срібла, які розтопилися по дорозі, розмістив на небі і назвав їх Зорями…
«Яка могутня річ уява! Однак без мудрості, уява – це суворий вчитель». Тому до всього потрібно підходити з розумом.
фінансово.
Щиро дякуємо!
