Мало бути безпроблемно і приємно. Підгузки мали пахнути фіалками, а їжа — легко відмиватися з повзунків. Насправді все інакше. Я погана мати?..
«Ти погана мати», — іноді каже мені та, інша, мудріша, та, що більше помічає. Та, що живе по той бік дзеркала й іноді, дивлячись мені просто у вічі, безжально кидає: «У мене є докази». А доказів, насправді, багато: ті моменти, коли мені бракує терпеливості, коли підвищую голос, ставлюся до дітей несправедливо. Дні, коли мій поспіх або мій телефон важливіші за голос дитини, яка про щось запитує.
Моменти, коли доводиться вибирати — провести час із ними чи піти на роботу. І всі ті моменти, коли домашня буденність так відрізняється від того, що я собі уявляла, коли думала про материнство. Бо мало бути безпроблемно, спокійно і приємно. Підгузки мали пахнути фіалками, а їжа — легко відмиватися зі сніжно-білих повзунків; усі дні мали бути наповнені радісним супроводом цих маленьких людей у їхньому зростанні та дослідженні світу… і все це мало купатися в морі рожевої глазурі з вишенькою на вершечку.
Чи насправді інакше? Звісно! Кожна з нас це знає. І в кожної з нас, напевно, бувають такі дні, коли дивишся у дзеркало і думаєш, чи насправді я пасую до ролі, яку собі вибрала. Кожна з нас, напевно, думала хоч би раз у житті, що, може, на відміну від інших, які дають собі раду, вона «погана мати». Зі мною теж так…
А може, це правда?
Ні. Якщо не брати до уваги крайні випадки, такі як залежності або застосування фізичного чи психічного насильства, я переконана, що це не так. Отже, давай почнемо з початку: ти — не «погана мати». Ти можеш бути матір’ю втомленою або засмученою. Можеш бути матір’ю запрацьованою, невиспаною, без підтримки оточення, матір’ю загубленою, пораненою найближчими, неорганізованою, нетерплячою — зайве викреслити. Але якщо замислюєшся, в чому ти не доростаєш до своєї ролі, якщо переймаєшся тим, у чому твоя слабкість, то це означає, що ти також мати, яка піклується, яка любить, яка старається.
Невиспана мати
Не кожен чув про піраміду потреб Маслоу, але кожен інтуїтивно відчуває те, що представляє ця людська мудрість: а саме, що «коли людина голодна, то вона зла». Кожна з нас переконується в цьому вже в перший день після народження дитини, коли немовля показує силу своїх легенів гучним криком тільки тому, що воно голодне. Ми дуже добре це розуміємо, коли дивимося на наших дітей, — але можу посперечатися, що нам набагато важче застосувати ці знання для себе.
Не злічити, скільки разів я втрачала терпіння й підвищувала голос на дітей тільки тому, що я: а) забула поїсти, б) недоспала, г) весь день ходила в незручному взутті, д) у мене боліла голова, але я не знайшла часу, щоб ковтнути таблетку, і так далі. Банально? Безумовно, так. Банально — в той момент, коли це написано чорним по білому. У вирі повсякденних справ дуже важко це побачити. Але я поступово вчуся, що для того, аби дбати про інших, я мушу спочатку подбати про себе: з’їсти поживну їжу, подрімати протягом дня, запитати іноді відображення у дзеркалі не тільки про те, чи я виправдовую себе в ролі матері, але й про те, чи попросту я добре почуваюся.
Спробуй: Я поставлю найпростіше запитання. Спробуй відтворити в пам’яті, що ти вчора і сьогодні з’їла протягом дня, записуй також час прийому їжі (і кількість випитої кави). Чи запропонувала б ти таке меню комусь, кого ти любиш, своїм дітям, чоловікові, другу? Чи відповідь на це запитання була для тебе несподіваною?
Я (не тільки) мати
Я мама вже сім років. Народження моїх дітей — моменти, які досі викликають у мене величезні емоції, — змінили мене назавжди. Вони змінили не тільки ієрархію цінностей, перелік мрій, чи навіть моє тіло. Насамперед, вони змінили те, як я думаю про себе: я в першу чергу мама. Але не можу заперечувати, що до народження дітей я думала про себе інакше. Тоді я була передусім дружиною (і поспішу пояснити, що в цьому відношенні нічого не змінилося, що ролі дружини й мами можна легко поєднати).
Раніше я була студенткою, ліцеїсткою, шанувальницею гірських маршрутів, учасницею танцювального ансамблю, або просто — дитиною своїх батьків. Це були елементи, які будували мою ідентичність. Народження дитини нічого з цього не стерло, тому що не змінило минулого, не змінило моєї історії. Іноді я забуваю те, що колись було для мене важливим, що давало силу і радість…
Іноді вистачає п’ятнадцяти хвилин, аби нагадати собі про це. Для мене останнім нагадуванням була така банальна річ, як повернення до диску, який кілька років тому я слухала майже безперестанку. Було приємно згадати звуки, які я знаю напам’ять, захопитися красою, яку я вже забула, — і, насамперед, лежати в темряві, тільки я і музика, яка в певному сенсі є частиною мене. Цього було достатньо, щоби потім повернутися до своїх обов’язків із більшим спокоєм та з усмішкою, бо для мене це було чимось більшим, ніж слуханням музики.
Це була зустріч із собою — нагадування про свою пристрасть, мрії про те, хто я насправді. Тому що всередині, десь у глибині душі, я все ще та ж сама людина, незалежно від того, яку соціальну роль я виконую або від того, що поглинає мене кожен день. А щоби відкопати з купи щоденних обов’язків, відповідальності й виправдань, що є моєю пристрастю, що приносить мені радість, — мені не потрібні якісь революційні зміни в житті. Іноді достатньо п’ятнадцяти хвилин, проведених із музикою; години з подругою; одного дня поза домом — чогось, що робиться для себе, у згоді з собою, а не через врегулювання сімейних питань. Щось тільки для себе. Бо, знову ж таки, — якщо ми дбаємо про себе, то можемо краще подбати про інших.
Спробуй: Закінчи 5 речень, що починаються з «Я хотіла би» — і включають у себе слово «але». Запиши їх. Подивися, які перешкоди для досягнення твоїх мрій і прагнень можна подолати певною витратою часу, зусиль і бажання. Вибери одне речення, одне бажання і запиши, коли і де (або з чиєю допомогою) ти його реалізуєш.
До чого тут піддослідна свинка?
Із багатьох складних і по суті жахливих експериментів на тваринах, з якими я ознайомилася під час навчання, найбільше мені запам’ятався той, у якому Мартін Селігман помістив щурів у дві окремі клітки і їх било струмом низької напруги. В одній із кліток був важіль, за допомогою якого щур міг вимкнути струм, а інший не мав такого важелю. Саме цей, останній, схуд, став млявим і пасивним — але не тому, що постраждав більше. Перший щур, натискаючи на важіль, відключав електрику також і в клітці другого щура. Другий щур просто не мав жодного контролю над тим, що відбувається. Відсутність контролю і переконання, що життєва ситуація (тобто страждання від ударів струмом) не залежить від поведінки, призвели до стану, який називається почуттям вивченої безпорадності. Його наслідком була пасивність, брак прийняття рішень і погіршення стану здоров’я. Який же зв’язок із тим, хороша ти чи погана мати?
Життя приносить нам різні ситуації. Серед них є ті, на які ми не маємо жодного впливу, такі, як несподівана хвороба, смерть близької людини або втрата роботи. Щоденність також приносить багато менших проблем — бо ж я не маю жодного впливу на корок на дорозі, коли поспішаю; на те, що коли я йду у відпустку, увесь час ллє дощ; або трапляється серія безсонних через дитину ночей саме тоді, коли на мене чекає складне завдання на роботі. На такі труднощі можна реагувати або гнівом (на світ, на Бога, на життя, на когось, хто опинився під рукою) або безпорадністю — бо у мене неприємності, бо я знала, що так буде, бо життя не має сенсу. Обидві ці постави для мене зрозумілі. Проте жодна з них не призводить до конструктивного вирішення ситуації.
Я не люблю давати добрі поради будь-кому — від матері хворої дитини до роздратованого водія, який застряг у корку. Але я впевнена, що як католичка, я можу дивитися на світ інакше, й там, де інші не бачать виходу, я можу бачити можливість Божої дії. Вона не завжди полягатиме в усуненні перешкод із‑під моїх ніг (хоча буває і так). Однак найчастіше запрошення Бога до складної ситуації означає, що я починаю дивитися на неї інакше. Я не сприймаю себе як загублену частинку Всесвіту або як піддослідного щура, якому непередбачувана доля приносить більші чи менші неприємності. Навпаки — я відчуваю на собі дбайливий погляд Бога, доброго Батька, який веде мене, незважаючи на перешкоди. Я відчуваю присутність Ісуса, який провадить мене через ці перешкоди, який іде зі мною пліч-о-пліч, обіцяє і підтверджує обіцянку в моєму житті: що «люблячим Бога, усе співдіє на добро» (Рим 8, 28). Труднощі на шляху до того, аби бути дедалі кращою мамою, — і труднощі у прийнятті себе, коли це не вдається, — не виняток.
Спробуй: Назви те, чого ти найбільше боїшся. Що це? Смерть коханої людини? Втрата роботи? Брак фінансового забезпечення? Чи трапляється, що цей страх впливає на прийняття якихось важливих рішень — чи уникаєш будь-яких дій або робиш щось, чого не хочеш робити? Чи твоя поведінка була би іншою, якби ти в цьому питанні довіряла Богу, який піклується про тебе? Що би ти хотіла Йому сказати в цій ситуації?
Усмішка в дзеркалі
А як щодо тієї, іншої, в дзеркалі? З тією, в чиїх очах ти іноді можеш прочитати не тільки втому, а й несхвалення?
Наступного разу спробуй їй усміхнутися. Якщо захочеш, обійми її і скажи на вухо, що в кожного іноді бувають погані дні. Що після гірших днів настають кращі, якщо лиш зможемо із наших помилок зробити висновки. І що кожний — гірший чи кращий день — закінчується добре, якщо віддаси його в руки люблячого Отця, бо взамін завжди дістанеш ще один шанс.
Майя Моллер, Deon
фінансово.
Щиро дякуємо!
