Новина про канонізацію 4 вересня 2016 р. Матері Терези з Калькутти викликала бурю неадекватних і вражаючих відгуків у читачів світської преси.
Видавалось би — це шокує, однак насправді все закнонмірно. На ім’я людини, визнаної не тільки Церквою, а й світом (Мати Тереза удостоєна Нобелівської премії миру!) вилилося стільки бруду. Наприклад: «Покидала людей на страшні муки — а тепер її до лику святих!», «Мучила, крала, вбивала — і свята!», «Мати Тереза працювала у США та Великій Британії під виглядом допомоги дітям у бідних країнах», «Тереза вкрала багато грошей, вона аферистка світового масштабу. Ганьба!». І ще один, найсимволічніший відгук: «На Землі святих немає!» На мою думку, ця позиція — причина всіх обвинувачень на адресу святої. Адже можна було би сказати: це чорти бісяться, що в Церкві нова свята, от і намагаються очорнити її ім’я. Але ж ні — ці відгуки залишили звичайні люди, такі як ти і я, які чомусь не змогли пройти спокійно повз новину, що, здавалось би, їх не стосувалася.
То чому ж ти, людино світу цього, впадаєш у лють від святості інших? Може, тому, що ти не нагодувала жодного голодного? Не прийняла до себе жодного помираючого? Та що там — і гривні бездомному не дала? Тому що святість інших — це виклик для тебе. Це світло, яке освітлює та виставляє напоказ твоє гниле, порожнє життя. Воно звертається до твого сумління й робить тобі боляче, й через це тобі простіше думати, ніби світла не існує, ніби не ти один, а всі живуть у пітьмі. Замість того, щоб брати приклад і прагнути до святості, ти обдурюєш себе тим, що святим бути неможливо.
Мати Тереза — це виклик для кожного з нас. Виклик, який або треба прийняти — і тоді визнати свою «марнотність», байдужість і підвестися з болота, або закидати святого своїм болотом — аби його чистота не разила очей і не мучила сумління.
Та що там говорити про учнів Христових — візьмемо уривок зі Святого Письма від Луки, який показує ставлення до самого Сина Божого.
«І сталось, як в іншу суботу зайшов Він до синагоги й навчав, знаходився там чоловік, що правиця йому була всохла. А книжники та фарисеї вважали, чи в суботу того не вздоровить, щоб знайти проти Нього оскарження. Він знав думки їхні, і сказав чоловікові, що мав суху руку: Підведися, і стань посередині! Той підвівся і став. Ісус же промовив до них: Запитаю Я вас: Що годиться в суботу робити добре, чи робити лихе, душу спасти, чи згубити? І, позирнувши на всіх них, сказав чоловікові: Простягни свою руку! Той зробив, і рука його стала здорова. А вони переповнились лютістю, і один з одним змовлялись, що робити з Ісусом?» (Лк 6, 6‑11).
…Через годину після появи в Католицькій Церкві нової святої я йшов містом і зустрів безпритульного, який два роки жив у Домі милосердя сестер Матері Терези. До цього він був найсправжнісіньким «асоціальним елементом» — спав на вулиці в картонній коробці, харчувався зі смітника, випивав, сидів у в’язниці. Після того, як він потрапив у Дім милосердя, життя цього ще молодого чоловіка змінилося повністю. Сестри поновили йому документи, дали одяг, грошей, поселили у своєму Домі й годували його зі свого, нехай і скромного, столу. Чоловік допомагав сестрам годувати натовпи безпритульних, які приходять на безплатні обіди у Дім милосердя. Одне слово, повернувся в суспільство й почав жити по-новому. Щоправда, роботу ніяк не хотів шукати… Й ось кілька місяців тому я зустріч цю людину на вокзалі — брудну і п’яну. Чомусь свинячі ріжки звабили його повернутися до попереднього життя, й він пішов із Дому милосердя.
— А ти приходиш у Дім на обіди для безпритульних? — запитую його.
— Ні, бо соромно. Нещодавно я сам їм їжу роздавав, а тепер мені з ними за один стіл сідати? — чесно визнав чоловік свою пиху.
Але коли я зустрів його в день канонізації Матері Терези, він відповів уже інакше:
— А чого мені до сестер іти? Вони ж об’їдками годують. Те, що самі не доїдають, скидають у спільний казан, і роздають, — мудрував він, сидячи на асфальті й допиваючи з брудного стакана юшку від «роллтона», купленого на милостиню.
Павло Міцкевіч, Католік Гомель
фінансово.
Щиро дякуємо!
