Людей можуть розсмішити різні речі: хороші й погані. Звідки в нас береться сміх? Чи ми задумуємося, над чим сміємося?
Отець Петро Павлюкевич дає визначення гумору як здатності розпізнавати смішні ситуації, їх придумування та реалізації, щоби розважити себе та інших. Ми завжди сміємося з когось або з чогось. Нас не розсмішить камінь чи дошка, але щось незвичне, несподіване, наприклад, кіт, який робить смішні трюки. Кожен має різне відчуття того, що для нього смішно, тому добре бути тактовним і емпатичним, жартувати помірковано, щоби нікого не образити. Найважливіше — вміти посміятися над собою (дозволити собі «випустити пару»). Є ситуації та речі, з яких ми не сміємося: це, наприклад, Страсті Господа Ісуса, святі Таїнства, людські трагедії.
Бревіарій з ліхтариком
Як виявляється, святі й блаженні не оминають питання почуття гумору. Ось кілька прикладів. Свята Тереза Авільська (1515-1582) молилася: «Від фальшивої побожності і святих, які мають сумні обличчя, спаси нас, Господи!»
Філіп Нері (його спомин сьогодні, 26 травня), який жив у той самий час (1515-1592) та опікувався, серед іншого, дітьми, що жили в катакомбах, був відомий своїм почуттям гумору і великим спокоєм. Одного разу, коли на нього напали і вдарили в обличчя, він сказав нападникові з усмішкою: «Це ляпас для мене; а тепер, будь ласка, дайте щось для моїх бідних!» Він охоче сповідав, утішав стражденних і давав їм надію; а потім вони самі допомагали іншим. Блаженний П’єрджорджо Фрасатті (1901-1925) писав до своєї сестри: «Ти питаєш мене, чи я веселий: а як можу не бути? Поки віра дає сили, я завжди веселий! Католик, зрештою, не може не бути веселим. Смуток заслуговує на вигнання з католицьких сердець. Смуток відрізняється від болю, смуток найгірший з усіх хвороб». Активно допомагаючи бідним і хворим, цілком пересічний студент із Турина разом зі своїм другом Марко Бертрамо заснував 1924 року «Асоціацію темних типів». Вони разом молилися, підтримували один одного у вірі, ходили по горах і… жартували, робили витівки й пустощі. Їхнім девізом було: «Нас мало, але ми добрі, як макарони».
Але взагалі, усміхнених святих не так уже й мало. Святий Йоан XXIII (1881-1963) сміявся над своїми великими вухами, а перед смертю сказав до свого секретаря: «Лорісе, людське тіло може постаріти, але не очі й усмішка. Пам’ятай: усмішка — це сонце, яке сходить на вустах». Святий Йоан Павло II, ще як єпископ Кароль Войтила, для забави складав рими. Одного разу під час сплаву на байдарках по Драві, коли вся група, дуже втомлена, зупинилася на привал вже в сутінках, тільки «дядько» не втратив самовладання і всю ситуацію підсумував римою: «Za te całodzienne harce, zmówię brewiarz przy latarce» («За це цілодобове гарцювання, відмовлю Бревіарій при ліхтарику»).
Ліки від смутку
Так що ж таке смуток, у чому його причина? Навряд чи існує людина, яка його не зазнала… Здається, що це наслідок гріха, хоча би миттєва відмова від Божої любові. Тоді добре пережита сповідь може повернути нам радість і відновити спокій. Ісус у Нагірній проповіді пообіцяв: «Блаженні засмучені, бо вони будуть утішені» (Мт 5, 4). Ми знаходимо розраду в досвіді Божого милосердя…
У мене склалося враження, що сьогодні дедалі більше людей маскують смуток, справжню хворобу серця іноді намагаються «лікувати» цинічним почуттям гумору. А насправді нас може зцілити тільки щирість. Мужність стати в правді й любові. Зізнатися, що щось болить, що почуваємося слабкими, не даємо собі ради. Для цього потрібна інша людина. Не потрібно робити вигляд, ніби я сильний і самодостатній. Ісус завжди з нами, й Він має владу зцілювати серця і перетворювати їх у серця чисті й спокійні.
Малгожата Чекай, Niedziela Młodych
фінансово.
Щиро дякуємо!
