Суспільство

Змішування української з російською загрожує зникненням нашої мови

15 Вересня 2016, 17:19 1558
Юрій Шевчук

Юрій Шевчук живе й викладає у Нью-Йорку, в Колумбійському університеті. До Києва прилетів з Італії. Він захоплюється повнотою життя й активними людьми, такими як Кшиштоф Зануссі: «Він може на п’ять годин прилетіти на відкриття Одеського кінофестивалю, а ввечері відлетіти, щоб наступного дня читати лекцію в Осло. Людині восьмий десяток. Він мене надихає».

Із викладачем та мовознавцем поспілкувалася Gazeta.ua, виклавши у доступ розлоге інтерв’ю з ним. Пропонуємо коротке знайомство з цим «закордонним українцем» та його думками.

Юрій Шевчук приїжджає в Україну раз на рік, улітку, на канікули. Відзначає, що глобальна тенденція — це втрата цікавості до української мови. Зокрема й через те, що в Києві таким студентам… усе одно доведеться спілкуватися російською, а на українськомовних дивитимуться як на диваків.

Основним інструментом зросійщення мовознавець називає мас-медіа. «Зараз вони — головний інструмент впливу, і вплив цей, без сумніву, русифікаційний, як у мовному, так і світоглядному аспекті. Я вважаю, що є серйозні підстави прогнозувати, що ми можемо втратити свою мову протягом наступних двох поколінь, якщо ситуацію не змінити докорінно», — каже п. Юрій. І хоча у світі «все російське швидко втрачає престиж», в Україні знову здійнялася потужна русифікаційна хвиля.

Хороший приклад впливу на молодь — це, скажімо, якісний переклад фільмів. «Я спостерігав, як молода київська публіка реагувала у кінотеатрі на чудово дубльований українською мовою американський мультфільм "Тачки". Це, напевно, була молодь із прикиївських сіл, яка вмирала від бажання бути модною і тому російськомовною. Спочатку була зневажлива реакція на почуті з екрану жарти. Потім я бачив, як мова фільму поступово затягує глядачів. Вони почали сміятися, де треба, повторювати влучні вислови, дотепи — все українською. При кінці вони забули, що ще 75 хвилин тому ставилися до мови з презирством».

До ознак занепаду мови Юрій Шевчук зараховує, наприклад, відсутність сленгу. «Сленг — це те, що робить кожну мову жаданою, цікавою, модною — такою, що збуджує і провокує уяву, — каже він. — В українській мові є 5‑6 словників сленгу, але всі вони на 80 і більше відсотків скальковані з російської». Ситуацію з нерозвиванням і принижуванням мови п. Юрій визначає як «свідому русифікаторську політику». «Українського продукту на телебаченні зараз напевно менш як 20%, та й то він якийсь бездарний, антиінтелектуальний, провінційний, — відзначає мовознавець. — Це робиться зумисне: щоб українська мова асоціювалася з бездарністю, з якоюсь естетичною неприйнятністю».

Причину такого пригніченого стану він вбачає у нездатності російського мислення (а відповідно, мовного простору) до співіснування. «Україна завжди була поліетнічною та полікультурною. Ми знаємо, як гармоніювати з іншими. Цього, здається мені, історично не знають росіяни. Українська формула "і я, і ти" у росіян обов’язково має стати "тільки я, і тільки так, як я"», — каже Юрій Шевчук.

Українізація нашого сучасного інформаційного простору, на його переконання, зовсім не посилить напружень у державі. «Це фікція, яку передають з російських ідеологічних центрів», — стверджує мовознавець. Українська мова на державному рівні перебуває у стані «порушення прав». Не було ніякої «українізації Криму», через яку Україна нібито налаштувала проти себе тамтешніх росіян. А всі аргументи проти посилення позицій мови зводяться до простого: «Думаю, це марна річ — намагатися сподобатися расистові, який не бачить у тобі людини, тим більше будувати політику, орієнтовану на його "цінності". Тому всі ці заклики "услышать Донбасс" — лицемірні, якщо йдеться про Донбас тих переселенців з Росії та їхніх духовних побратимів місцевого походження, які ненавидять українське». Натомість почути потрібно інший Донбас, каже мовознавець: Донбас Василя Стуса, Івана та Надії Світличних… А втрата Криму сталася саме через відсутність «притомної послідовної політики національного будівництва». «Тих, хто там живе, ніхто не інтеґрував в Україну, не прищеплював їм почуття належності до однієї спільноти з рештою країни. По телебаченню вони не бачили нічого кращого за блазнів на "95-му кварталі"», — відзначає п. Юрій. «Те, що сталося з Кримом, сьогодні намагаються розіграти з Донбасом, Харковом, Дніпром, Одесою, Львовом — усією рештою України».

До речі, мовознавець наголошує, що не варто втішатися вже тим, що почасти російськомовний культурний продукт в Україні заборонено. Не менш токсичний продукт виготовляється на підставі українських виробничих студій, і треба бути уважним, щоби не впійматися на чергові ідеї «русского міра» під виглядом «українського національного кіно». «Справжній кінематограф — це створення світу, що дуже часто не має нічого спільного з дійсністю в її розумінні глядачем, — відзначає Юрій Шевчук. — У кінематографі мають створюватися національні міфи, які згуртовують народ. Натомість зараз, коли триває війна, наш кінематограф спантеличує людину, позбавляє її змоги розрізнити, хто свій, а хто чужий». Невже нас нічого не навчив досвід Криму, коли наші солдати не змогли стріляти у загарбників? «Ми бачили в них братів, довго не наважувалися підняти на них руку», — підсумовує п. Юрій.

Натомість українську культуру чекають принципові зміни, коли в неї увійдуть нові герої, яких нам дали Майдан і війна. «Момент, коли ці герої виникнуть на екрані на всю потужність і з усією переконливістю художнього образу, стане катастрофою для російського неоколоніалізму в Україні, — відзначає Юрій Шевчук. — Такі герої змусять мільйони українців наслідувати їх». А щодо «незвичності» мови для чималої кількості населення, то варто пам’ятати приклад Ізраїлю. «Іврит був ще зовсім недавно мовою майже винятково священних книг, — підкреслює мовознавець. — Ізраїльтяни зробили з нього живу, трепетну, сучасну мову, що обслуговує всі без винятку галузі спілкування». Висновок? — треба просто робити своє. Наприклад, продовжувати ту ж декомунізацію з перейменуваннями міст і сіл — а фактично, дерусифікацію України. «Називання завжди є актом символічного присвоєння», — наголошує мовознавець. Українські населені пункти повинні мати питомі назви, без огляду, чи це подобається потомкам переселених в Україну росіян, бо це лукава ситуація. «Чи поляки питали в німців, як їм бути з назвами своїх, віднайдених міст Вроцлав, Ґданськ, Ґдиня, Сопот і десятків інших, відібраних у них на століття? Чи, може, в колишній британській Південній Родезії питали англійських колоністів, як вони ставляться до ідеї перейменування столиці Преторії на Хараре, а самої країни на Зімбабве?» — ось абсолютно риторичні запитання…

Не таким очевидним, а тому небезпечним, є питання щодо сучасної мовної політики. «Змішування двох мов — те, що я називаю політикою мовної шизофренії», — відзначає п. Юрій. У жодній країні світу не практикується, щоб на телебаченні один говорив однією мовою, а інший — іншою. «Політика змішування української з російською становить сьогодні основну загрозу не лише мові, яка цілком реально може зникнути протягом наступних одного-двох поколінь, але й українській культурі, тотожності, цивілізації, якими ми їх знали до сих пір», — наголошує мовознавець. Українськомовна література має мізерний вплив: «За радянських часів мінімальний наклад був 30 тисяч примірників. Зараз, якщо три тисячі, то автор непритомніє від радості». Окрім того, книжки стають мало доступними для населення, яке дедалі біднішає.

Українцем треба бути за світоглядом, і національність тут менш важлива, відзначив Юрій Шевчук у темі про Джамалу як «неукраїнську українку». «Для мене українець — не той, хто має українську кров, а той, чиї дії в політичному просторі, чия публічна постава, в тім числі й у мові й культурі, об’єктивно розвивають і зміцнюють демократичну українську державу, — підкреслив мовознавець. — Бо можна бути етнічним українцем і водночас запеклим ворогом свого народу. Водночас чи можна уявити українську цивілізацію без таких "неукраїнців" як Петро Могила, В’ячеслав Липинський, Андрей Шептицький, Ольга Курило, Юрій Шевельов…?»

Українці не тільки мають право, а й зобов’язані, особливо зараз, розбудовувати свою державу саме як Україну, а не як частину «єдіной Русі», бо це пастка.

За матеріалами: Gazeta.ua  

Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.

Інші статті за темами

ПЕРСОНА

МІСЦЕ

← Натисни «Подобається», аби читати CREDO в Facebook

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Ми працюємо завдяки вашій підтримці
Шановні читачі, CREDO — некомерційна структура, що живе на пожертви добродіїв. Ваші гроші йдуть на оплату сервера, технічне обслуговування, роботу веб-майстра та гонорари фахівців.

Наші реквізити:

monobank: 5375 4141 1230 7557

Інші способи підтримати CREDO: (Натиснути на цей напис)

Підтримайте фінансово. Щиро дякуємо!
Напишіть новину на CREDO
Якщо ви маєте що розказати, але початківець у журналістиці, і хочете, щоб про цікаву подію, очевидцем якої ви стали, дізналося якнайбільше людей, можете спробувати свої сили у написанні новин та створенні фоторепортажів на CREDO.

Поля відмічені * обов'язкові для заповнення.

[recaptcha]

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам:

The Coolest compilation of onlyfans porn tapes on PornSOK.com z-lib books