Лист до пані, яку вивели з рівноваги мої діти на Святій Месі

Святий Дух веде нас до святості дивовижними шляхами.

Шановна пані!

Ми не знайомі, але я відчуваю, що після нашої короткої розмови по останній недільній Месі я мушу до Вас написати.

Напевно, Ви пам’ятаєте мене. Це я — той затюканий, заляпаний їжею, у пошуках по всьому храму дитячої соски, менеджер цирку, який відбувся в лавці якраз перед Вами.

Через таких, як ми, люди не можуть зосередитися на проповіді. Наша лавка голосно кричить «Амінь» повністю невчасно. Ми передаємо знак миру брудними руками. Няньчимо дітей під час консекрації. Я міг би продовжувати цей список безкінечно.

Може, Ви не знаєте, наскільки ми свідомі того, що заважаємо іншим людям переживати Месу. Може, зовні на це не схоже. Але я запевняю Вас, що як тільки «плід любові подружжя» занадто голосно закричить, упустить співаник, скрутить килимок на клячнику або наробить у пелюшку, ми відчуваємо великий сором і страх, що віруючим поруч це перешкоджає перебувати в контакті з Богом.

Я думаю, що цього страху і збентеження не видно зовні, бо минулої неділі, мабуть, Святий Дух надихнув Вас сказати мені, що я зовсім не даю собі ради. «Хіба Ви не знаєте, що в церкві є окрема кімната, де діти можуть гасати, скільки забажають? Чи не могли би Ви наступного разу залишити там дітей, які голосно плачуть? Чому Ви не скажете дітям, що не слід танцювати поміж лавками під час читання Євангелія? Адже тут люди моляться!»

Я злий на себе. Коли Ви давали мені всі ці цінні поради, я не міг відповісти. Щиро кажучи, Ваші зауваження ввели мене в такий ступор, що я не міг відреагувати інакше, ніж тільки пробурмотіти «вибачте».

І тільки по дорозі додому, до голови стали приходити влучні відповіді.

Я шкодував, що не сказав Вам, що всі ці повні докорів погляди і критичні зауваження відбивають у батьків бажання брати дітей до храму.

Я шкодував, що не нагадав Вам ситуацію з 10‑го розділу Євангелія від св. Марка. Чи пам’ятаєте Ви реакцію Ісуса? Коли Ісус побачив це, то обурився і сказав їм: «Дозвольте дітям приходити до мене, не бороніть їм, бо таких Царство Боже».

Саме так, дорога пані, — Ісус був обурений!

Я шкодував, що не нагадав Вам слова з «Gaudium et Spes», де чітко говориться, що «діти є даром любові подружжя…»

Це правда — діти це найголовніша Ваша (і моя теж) причина роздратування під час Меси. Вони розпорошують нас, дратують і не дають можливості зосередитися на тому, що найголовніше. Але таким чином вони роблять свій внесок у наше освячення.

Я шкодую, що не дав Вам зрозуміти, що некоректна поведінка моїх дітей може бути тим, чого хоче для Вас Бог. Може, Він хоче допомогти Вам подолати егоїстичне мислення і стати святою? Я знаю, що такий план Він точно має стосовно мене.

Я шкодую, нарешті, що не нагадав Вам, що наша віра завжди стоїть по стороні життя. І хоча іноді це незручно або складно, та діти, які дратують, є добрими плодами віри у цінність життя.

Коли я думаю про Ісуса, який дивиться на нашу парафію згори, то уявляю, як Він сміється, коли проповідь настоятеля переривається агуканням немовлят і сміхом дітей дошкільного віку.

Ідучи чергового разу на Святу Месу, я намагався запам’ятати ці аргументи, щоби переказати Вам те, що я думаю про Ваші зауваження минулого тижня. І саме тоді я щось зрозумів.

Я зрозумів, що, може, Ви не та стара жінка, що не любить дітей, якою я Вас вважав. Можливо, Ваша критика не має нічого спільного з нашою четвіркою? Можливо, якась травма завдає Вам такого гострого болю, що я не можу собі й уявити, і який змусив Вас мене критикувати?

Цитата з листа св. Павла до Филип’ян змусила мене зрозуміти, що я маю перестати мислити виключно власними категоріями. «В покорі вважайте один одного за більшого від себе; майте на увазі користь не власну, а радше інших».

Чи думав я, що Ваші критичні зауваження можуть бути викликані глибокими стражданнями від безпліддя? Чи допускав я, що Ваші коментарі можуть бути викликані сумом через чоловіка, який Вас не кохає чи не приділяє Вам уваги? Хіба я подумав, що Ваша критика є виразом жалю, тому що, можливо, ви не змогли подбати про участь у Месі своїх дітей, і вони відійшли від віри?

Зізнаюся, що я не подумав так ані разу. Я весь час був зосереджений на власних почуттях. Гірше того, дав опанувати себе думкам, що нарешті поставлю Вас на місце.

Якщо я збираюся припустити, що Бог посадив у лавці перед Вами нестерпну, голосну і дратівливу сім’ю, аби Вас освятити, то повинен зізнатися самому собі, що Ваша присутність у моєму житті має ту ж таки мету.

Я повинен вирішити, чи відкинути те, що Бог дає мені у Вашій особі (й тоді зіпсувати мої стосунки з Ним), чи, може, прийняти Вас такою, яка Ви є, у тому числі, з Вашою критикою мене.

Це непросто, але я вибираю другий варіант.

Я молюся за Вас і прошу Вас молитися за мене. Як самі бачите, після того, що ми виробляємо в лавці перед Вами, ми дуже цього потребуємо.

Томмі Тай, Aleteia