30 святих Мес за померлого: походження Григоріанки

Найціннішим даром для померлих є жертва — Свята Євхаристія.

У Католицькій Церкві досить відомою і поширеною є так звана Григоріанка. Григоріанськими Службами називаються 30 Святих Літургій в інтенції одного померлого, відправлені протягом 30 календарних днів одним або декількома священиками.

Що означає Григоріанка? Вона названа так на честь Папи святого Григорія Великого (590-604). Святий Григорій Великий до свого обрання на Апостольський Престол був настоятелем у бенедиктинському монастирі св. Андрія в Римі. У своїх бесідах він згадував одну історію, що сталася в його монастирі.

Якось там помер помер брат, на ім’я Юст. Але ще за життя він, всупереч принципам чернечого життя, привласнив собі декілька золотих монет. За це настоятель — його караючи, а інших застерігаючи — велів, щоби жоден із братів, коли він помиратиме, не допомагав йому, а тіло його наказав закопати разом із тими грошима поза церковним двором. Так усе й відбулося. Але через тридцять днів настоятель змилостивився над покійним Юстом і просив відправляти всім братам по черзі святі Служби Божі за нього. Коли Служби відправлялись, померлий з’явився своєму рідному братові Копіозу, який був лікарем у місті, і на запитання: «Як тобі там?» — відповів: «Досі було погано, але тепер усе добре, бо сьогодні я мав товариство».

Коли Копіоз прийшов із цією звісткою до монастиря, там полічили дні, скільки вже було відправлено Святих Мес за нього (бо до того часу на це на зважали), і виявилось, що рівно тридцять.

Святий Папа закінчує розповідь такими словами: «Копіоз не знав, що робили монахи для його брата, і йому було дивним таке з’явлення; а воно збіглося із Святою Жертвою, і через те стає ясно, що померлий брат уникнув страждань завдяки відправленим Святим Літургіям». Відтоді звичай тридцяти Служб Божих набув поширення, а про його велику силу для померлих свідчать численні приклади.

Ця практика почала розвиватися у VIII столітті, спочатку в монастирях, а потім і в інших церквах. Існувало сильне переконання щодо ефективності Григоріанської Служби Божої для померлих, які знаходилися в чистилищі.

Спочатку Апостольська Столиця засуджувала деякі звичаї щодо Григоріанських служінь, однак пізніше їх затвердила. Завданням Конгрегації відпустів 15.3.1884 року було заохочення вірних до Григоріанських Служб. Вони були названі ефективним засобом для звільнення померлих від покарання у чистилищі, що згідний із розумом і святою вірою.

У XIX і XX століттях звернено увагу на конечну тривалість відправлення Григоріанських Літургій.

Ці Служби не є наділені жодними відпустами. Практика ґрунтується тільки на тому переконанні, що християни вірять в її ефективність. Більшість богословів вважають, що джерелом цього ефекту є внесок і авторитет папи Григорія і його святе молитовне заступництво.

Священна конгрегація відпустів заявила, що ці пожертвувані 30 Служб Божих мають особливу силу: через них, завдяки Божій Доброті й Милосердю, душа, яка страждає у чистилищі, отримує звільнення. Тож це побожне і розумне вірування.

Умови і приписи щодо відправлення Григоріанки:

1.
Григоріанська Свята Літургія жертвується тільки за душі померлих, за здоров’я її не відправляють.

2.
Григоріанську Святу Літургію можна жертвувати тільки за одну померлу особу. Церковного припису про спільні Григоріанські Служби Божі за всю родину чи за душі, які страждають у чистилищі, не існує. Тому, коли нині в деяких модерних церквах, а особливо в монастирях, приймають інтенції на Григоріанку, де вписано кілька душ, — це неправомірне; їх не можна назвати Григоріанською Службою Божою, це всього-навсього 30 Служб Божих за душі в чистилищі, і все.

3.
Григоріанська Свята Літургія відправляється без перерви, тобто упродовж 30 днів — день у день. Якщо це служіння було з якоїсь причини перерване, священик зобов’язаний розпочати все знову від першої Літургії.

4.
Григоріанську Службу Божу не обов’язково має відправляти один і той самий священик і на тому самому вівтарі. Якщо священик, який відправляє Григоріанку, захворів, він може передоручити цю справу іншому священикові, аби лиш той не мав інших інтенцій на своє відправлення Мес.

5.
Григоріанська Свята Літургія може бути відслужена тільки за померлу особу; її не можна відправляти її за людину, яка ще живе і має бажання, аби Григоріанка була відправлена за неї ще за життя.

6.
Священик не може брати інтенції Григоріанки наперед, бо нікому не відомо, кого Господь Бог покличе скоріше до себе. Такий заповіт слід залишити людям, які розуміють значення Святої Літургії і під страхом Божим виконають вашу просьбу.

Подаючи намірення на Службу Божу за душі усопших, пам’ятаймо: щоб наші молитви та добродійства могли їм допомогти, ми маємо перебувати у стані освячувальної благодаті, тобто не мати на своїй душі жодного смертельного гріха, бо Господь не приймає жертви грішника. Тому наші предки, коли замовляли Святі Літургії за своїх померлих, завжди цього дня сповідалися, бо тільки очистившись самому, можна допомогти очиститись іншим.

Досить тривалою проблемою в дискусіях між теологами було збереження безперервності відправлення Святих Літургій. Деякі вважали, що як відбудеться переривання тривалості відправ навіть з об’єктивних причин, це зобов’язувало до відправи Богослужінь наново. Остаточне розв’язання цієї проблеми принесла декларація «Tricenario gregoriano» від 24.2.1967 року. В цьому документі говориться, що Григоріанську святу Літургію можна відправляти за одного померлого протягом 30 календарних днів (одним або багатьма священиками — в крайньому разі 30‑ма різними). В цьому правилі, однак, є винятки. Священик може перервати відправлення Григоріанських служб у дні:

а) Пасхального Тридення;

б) коли виникне (без провини священика) непередбачена перешкода (наприклад, хвороба).

Винагорода, Стипендія, квота, оплата за відправлення Григоріанських служб протягом 30 календарних днів.

Якщо священик вільний від обов’язку відправляти Службу Божу за своїх парафіян, він може взяти на себе обов’язок відправити Григоріанську Святу Літургію. В давнину перші християни приймали в жертву хліб і вино, пізніше оливу, всілякі харчі й навіть гроші, які використовувалися на утримання священика та убогих. Потім гроші стали давати не диякону, відповідальному за фінанси парафії, а безпосередньо до рук священика. Так виник звичай давати священику літургійні стипендії («замовити Службу Божу»). Щоб у такій важливій справі уникнути зловживань, Церква видала дуже докладні й важливі постанови, яких священик повинен дотримуватись, якщо хоче мати чисту совість. Ці постанови вчать:

1.
Стипендійну квоту (плату) має визначити єпископ-ординарій, і згідно з цим обчислити кількість Григоріанських служб (30 Служб Божих протягом 30 календарних днів або один місяць); вона повинна становити не менше мінімальної місячної заробітної платні.

2.
Єпископ може заборонити прийняття нижчої стипендії, але не може заборонити вищої, коли вони цілком добровільно подаються відповідно до певної причини. Одначе священик у той час не сміє піддаватися користолюбству.

3.
Якщо священик дав добровільно згоду на отримання нижчої стипендії, то все одно зобов’язаний відправляти стільки Служб Божих скільки пообіцяв і скільки становить число Григоріянських служб.

4.
Якщо священик неспроможний відправляти через прийняття великої кількості стипендій, то мусить передати цілу прийняту квоту іншому священикові, аби той відправив Григоріанську Службу Божу. Коли б він цього не зробив, а далі продовжував трудитись (по 2‑3 Служби Божі щоденно) для більшого заробітку, то потрапив би під клятву, яку може зняти тільки Папа.

Варто зауважити, що згаданий документ «Tricenario gregoriano» зобов’язує єпископів провадити пильний нагляд, аби у відправленні Григоріанських Служб не було зловживань із боку священиків.

За матеріалами: Стрийська єпархія УГКЦ