По одній дорозі до Бога йшли дві людини. Кожен мав свою стежку. В одного вона була широка, красива на початку, а в кінці вузька, в іншого ж навпаки.
– Ого, а чому в нього такий просторий, гарний і квітучий шлях? – заздрісно заглядаючи на сусідню стежку, поскаржився Всевишньому.
– Ти теж маєш гарний шлях, просто йди по ньому далі.
– Та ні, не такий! Я йому зроблю, щоб вона теж була вузька. Щоб було чесно, – промовив той і зійшов на чужу путь.
Трудився довго: каміння позносив, калюжі поробив, квіти потоптав, та ще й гравієм траву засипав.
– Ну, тепер буде ще й гірша, ніж у мене. Ще залишилося подивитися, як він по ній пройде.
Чекав довго, але нікого не нагледів.
– Ай, – фиркнув, – вернуся краще на свою дорогу.
Але при кожній спробі потрапити на свою стежинку чоловік опинявся в тій, яку зробив: з калюжами, камінням та брудом.
– Де поділася моя? –допитувався в Бога.
– Поки паплюжив чужу – руйнував свою…
У кожного з нас своя дорога і не варто оглядатись по сторонах, а тим паче якось реагувати, бо воно буде нас відволікати, а користі ніякої не принесе.
фінансово.
Щиро дякуємо!
