Питання: Чи правда, що досить щиро покаятися, щоб отримати Боже прощення без сповіді, навіть якщо ціле життя грішив і не розкаювався?
Відповідь: Якщо людина щиро покаялася у своїх гріхах, то вона може отримати спасіння. Але що означає щире покаяння? Перша умова для того, щоб покаяння було насправді щирим, — людина мусить повністю відкинути гріх, тобто не тільки жаліти про скоєне, але й бажати, щоб цього взагалі не було.
Друга умова — те, що богослови називають «досконалим жалем»: жаліти за те, що гріхом ми образили Господа, оскільки гріхом Його було ще раз розіпнуто, як каже Послання до Євреїв: «Знов оновлювати до покаяння тих, які знову собі самим розпинають Божого Сина і прилюдно зневажають» (Євр 6, 6).
Третя умова — готовність піти до сповіді, щойно це стане можливим. Якщо такий намір відсутній, то це означає, що ми ще не повністю примирилися з волею Господа, який установив Таїнство Покаяння для прощення гріхів.
Ніхто не може прийти до істинного покаяння, якщо не отримає Божу благодать. Саме благодать спонукає грішника жаліти за скоєне зло. Згідно з ученням Церкви, досконале покаяння за вчинені гріхи зроджує любов і спасіння, провадить до прощення гріхів, ще перш ніж каяник приступить до сповіді. Проте саме покаяння вимагає бодай внутрішнього наміру приступити до Таїнства Покаяння.
Це вчення було проголошене ще Вселенським Тридентським Собором: покаяння включає в себе не тільки відмову від гріха та діяльний намір почати нове життя, але й ненависть до попереднього грішного життя.
Як приклад досконалого покаяння, Тридентський Собор наводить цитати з Книги Псалмів та інші слова праведників Старого Завіту:
«Тобі, тобі єдиному, згрішив я, і зло на очах твоїх учинив я, щоб ти у вироку твоїм був оправданий і правий, коли будеш судити» (Пс 51, 6);
«Знемігся я від стогнання мого, щоночі ложе моє — мокре від плачу, сльозами обливаю мою постіль» (Пс 6, 7).
Ці слова свідчать про ненависть до попереднього грішного життя і глибоку відразу до гріха.
«Покаяння інколи може стати повним через силу любові, примирюючи таким чином людину з Богом ще до того, як вона приступить до Таїнства; але таке примирення не може відбутися, якщо людина не має наміру приступити до Таїнства» (DH 1677).
Щире покаяння, яке відповідає цим умовам, свідчить про отримання Божої благодаті, й тому якщо в людини немає можливості приступити до Таїнства Покаяння, воно відкриває їй шлях до спасіння.
До такого покаяння можна прийти за допомогою молитви, творячи цілим серцем акт покаяння: «Боже, я цілим серцем жалію за всі свої гріхи, бо я ними заслужив на Твою кару, але ще більше жалію тому, що образив Тебе, безконечне Добро, достойне любові понад усе. Я хочу з Твоєю Божественною допомогою ніколи більше Тебе не ображати й уникати ситуацій, які підштовхують до гріха. Господи, Ім’я якого — Милосердя, пробач мені».
Тут потрібно зазначити, що хоча в момент досконалого жалю ми отримує Божу благодать, однак у такому стані все ще не можна приступати до св. Причастя, аж поки не буде отримане прощення гріхів у Таїнстві Примирення.
За матеріалами: Католицький оглядач
фінансово.
Щиро дякуємо!
