Інтерв’ю

«Успішні люди мають говорити українською, адже на них орієнтуються»

05 Жовтня 2016, 13:54 6277
Авраменко

Інтерв’ю з мовознавцем Олександром Авраменком про те, як зацікавити людей вивчати мову.


Олександр Авраменко — доцент Київського університету імені Бориса Грінченка. Щоранку з понеділка до п’ятниці він веде експрес-уроки української мови на каналі «1+1». Автор підручників з української мови та літератури, зокрема навчального посібника «Українська за 20 уроків». Понад 12 років саме до цього голосу в Україні дослухаються під час написання радіодиктантів національної єдності.

Олександр Авраменко розповів про підручники з української мови, дидактичний матеріал для школярів і про те, як зацікавити тих, хто не хоче вивчати українську.

— За яким принципом Ви добираєте слова чи фрази для експрес-уроків?

— Теми лежать на поверхні, вони всюди: це помилки на рекламних щитах, у мовленні публічних людей; прохання телеглядачів пояснити, як правильно вживати окремі слова, як їх писати. Зрештою, і мій філологічний досвід підказує, на які типові мовні поняття треба звертати увагу. Щоправда, не будь-яку тему беруся висвітлювати, адже іноді для пояснення якогось мовного явища однієї-двох хвилин, відведених на урок, замало. А буває так, що тема специфічна, навряд чи буде цікавою широкому загалу. Моя цільова аудиторія — не тільки школярі, а й дорослі люди з різним рівнем освіти, уподобаннями. Треба, щоб урок був і цікавим, і легким, і видовищним (адже його показують у ранковому шоу), і корисним. Дотримання всіх названих вимог і є запорукою успіху. Спеціальні вимірювання показують, що мої експрес-уроки дивляться в усіх куточках України рівномірно, половина моїх глядачів — російськомовні люди.

— Ви — автор підручників з української мови та літератури. Чого бракує сучасній освіті, щоб навчити людину мови?

— Сучасні підручники відстають від реального життя, тому й не цікаві школярам. Якщо говорити про навчальні книжки з української мови, то в них багато «мертвих» вправ. Про «обрізані крила народу-орлу», про калину-малину й мову солов’їну, про Мотрю, Мелашку… Такий дидактичний матеріал далекий від уподобань сучасної дитини. У підручниках мови, без сумніву, мають бути представлені національні маркери, які ідентифікують учня як представника народу з багатим історичним і культурним досвідом (мистецтво вишивки, замки України, традиції та звичаї рідного краю, княжа й козацька минувшина). Але має бути розумний баланс у виборі тем. Де вправи про кухню, спорт, наших олімпійських чемпіонів, про Святослава Вакарчука й Кузьму? Про ґаджети, літакобудування, автомобілі, метро, наукові відкриття, кінофільми, глянцеві журнали, модний одяг, про психологію стосунків у підлітковому віці, складні й цікаві життєві ситуації? Погортайте підручники сучасних авторів — і ви побачите: таких тем або геть мало, або ж узагалі немає. Вже не кажу про підходи, технології навчання. Має бути на першому місці стимул, а не зазубрювання. Учні повинні знати, навіщо вони це вивчають, тобто має бути здоровий прагматизм і мотивація. Мотивація — рушій прогресу в усіх сферах життя, і в освіті зокрема. Цього року я написав підручник з української мови для 8 класу. За нього українські вчителі віддали близько 60 тисяч голосів у різних куточках країни (другий рік учителі, заздалегідь ознайомившись із макетами підручників різних авторів у мережі інтернет, вибирають і замовляють той, який їм до вподоби, і за результатами голосування формуються наклади, які надходять до шкіл, — щоправда, із запізненням). Віднині наші діти користуватимуться підручником, який нагадує оксфордські посібники у формі глянцевого журналу.

— Олександре, Ви видали навчальний посібник «Українська за 20 уроків». Невже справді можна вивчити мову за 20 уроків?

— Ні, за 20 уроків мови не вивчиш, але такої кількості занять достатньо, аби підвищити свій мовний рівень. Цей посібник я підготував за матеріалами індивідуальних занять із політиками, зірками шоу-бізнесу (Олександр Педан, Анатолій Анатоліч, Володимир Зеленський). Чому ж не поділитися досвідом із широкою аудиторією? Адже я не можу задовольнити попит на індивідуальні заняття — повірте, публічних людей, які хочуть вивчати українську мову, дуже багато, особливо зараз. Про це свідчить і той факт, що «Українську за 20 уроків» уже розкупили. Незабаром виходить друге видання, виправлене й удосконалене. Цей посібник — моя глянцева гордість.

— Чи плануєте зробити посібник з української за тими експрес-уроками, які даєте в ефірі?

— Так, ми з колегами зі «Сніданку» та соціального проекту «Книголав» на початку жовтня видаємо посібник «100 експрес-уроків української». Він матиме зручний формат — кишеньковий, аби зручно було користуватися ним у потязі, літаку, на пляжі чи нудній нараді… Ця книжечка буде веселою, кожен урок приправлено кумедними ілюстраціями, які допомагатимуть краще сприймати й запам’ятовувати мовний матеріал. Так ми українську ще не вчили. Сподіваюся, працювати з цим посібником буде легко, цікаво й весело. Проілюструвала його талановита львів’янка Наталка Гайда. Вкотре переконуюся, що Галичина плодовита на непересічних людей!

— Ви ще й готуєте щорічний Всеукраїнський диктант національної єдності, який слухають по радіо і навіть пишуть президенти. Кого б Ви, насамперед зараз, посадили його писати?

— Когось примушувати писати Всеукраїнський диктант національної єдності в жодному разі не можна. Але мені було би приємно, якби його написали люди, які для мене є моральним авторитетом: Ліна Костенко, Ніна Матвієнко, Святослав Вакарчук, мої шкільні вчителі й університетські викладачі, мама… А взагалі, диктант мають писати за покликом душі відомі спортсмени й політики, митці й держслужбовці, маленькі діти, їхні батьки й бабусі з дідусями… Диктант духовно єднає, а це важливо, особливо сьогодні.

— Текст диктанту складаєте тільки Ви, чи залучаєте до написання певних осіб?

— Текст складати допомагає мені одна досвідчена вчителька мови, яка має ще й талант редактора. Я їй довіряю. Остаточна редакція за Аліною Акуленко — головним редактором Першого каналу Українського радіо. Саме вона й організовує весь цей непростий, але важливий і благородний захід.

— Як можна зацікавити тих, хто принципово не хоче вивчати українську?

— Має бути багато різних впливів. По‑перше, успішні публічні люди мають говорити українською, адже на них орієнтується народ. Під впливом україномовних авторитетних особистостей у молодих людей змінюватимуться ціннісні орієнтири. По‑друге, навчальна література має бути надвисокої якості — як за формою, так і за змістом, не поступатися європейським зразкам. По‑третє, держава має дбати про україномовний медійний продукт, вести відповідну політику заохочення наших співаків, медійників, творчих людей, тобто стимулювати їх (і матеріально також) робити високопрофесійний україномовний продукт. А ще важливим є виховання у сім’ї та школі.

— Ви народилися в Запоріжжі — місті, де більшість розмовляє російською. Хто Вам прищепив любов до української?

— У мене, як і в Олександра Довженка, була своя «зачарована Десна». На все літо мене з сестрою батьки вивозили у село Новотроїцьке до діда й баби. На відміну від обласного центру, в області говорять українською. Так, із суржиковими й діалектними елементами, але українською. В людей старшого віку мова добірніша, суржикова вимова властива лише окремим словам, які виникли у ХХ столітті разом із технічними винаходами (“тілівізор”, “самальот”, “віртальот”, “транзістир”). Ставок, верби, степ, залитий сонцем, українська наддніпрянська говірка, бабусина казка, добрий сільський колорит — хіба не казка? Я змалку відчував, що українське більш упосліджене, тож мене роз’їдала ця несправедливість. Чому справжнє, тепле бабусине слово — і, бачте, не престижне, не модне? Вступаючи до університету (у віці юнацького максималізму), поставив мету довести всьому світові, що україномовна людина може бути і сучасною, і успішною. Працюю над цим і досі.

— Зараз стало модним «збагачувати» мову іноземними словами і казати, наприклад, замість «поїдемо на вихідні» — «поїдемо на вікенд». Як Ви до цього ставитеся?

— Порівняйте слова: форнетті, регенерація, окей — пиріжечки, відновлення, авжеж… До іншомовних слів треба вдаватися лише за крайньої потреби. Має бути розумний баланс, про який писав наш Тарас Шевченко: «І чужому научайтесь, й свого не цурайтесь».

За матеріалами: Високий замок

Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.

Інші статті за темами

ПЕРСОНА

МІСЦЕ

← Натисни «Подобається», аби читати CREDO в Facebook

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Ми працюємо завдяки вашій підтримці
Шановні читачі, CREDO — некомерційна структура, що живе на пожертви добродіїв. Ваші гроші йдуть на оплату сервера, технічне обслуговування, роботу веб-майстра та гонорари фахівців.

Наші реквізити:

monobank: 5375 4141 1230 7557

Інші способи підтримати CREDO: (Натиснути на цей напис)

Підтримайте фінансово. Щиро дякуємо!
Напишіть новину на CREDO
Якщо ви маєте що розказати, але початківець у журналістиці, і хочете, щоб про цікаву подію, очевидцем якої ви стали, дізналося якнайбільше людей, можете спробувати свої сили у написанні новин та створенні фоторепортажів на CREDO.

Поля відмічені * обов'язкові для заповнення.

[recaptcha]

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам:

The Coolest compilation of onlyfans porn tapes on PornSOK.com Immediate Unity