Чисельність вірменської громади Львова була однією з найбільших на Західній Україні. Повсякчас основою згуртованості вірмен була власна церква. Вірменський собор у Львові — напевно найважливіша пам’ятка багатовікового перебування вірмен на наших землях, їх історії, ідентичності і культури.
Вірменський собор Успіння Пресвятої Богородиці у Львові, осінь 2016 року, фото Ольги Коханевич
Історики вважають, що вірмени на теренах України почали заселятись ще у Х ст., а вже у ХІ ст. в Києві існували торгові поселення – факторії вірменських купців, була створена вірменська релігійна громада. Протягом XI — XVII ст. в різних регіонах сучасної України, в основному на території Західної, Правобережної України, Криму, утворюються вірменські колонії. Завдяки своїм вмінням вірменські ремісники і купці легко нав’язували торгові контакти з місцевим населенням. Важливим стимулом переселення вірмен на українські землі, в основному торгово-ремісничого населення, були сприятливі умови для господарської діяльності, а також надання їм права мати свій суд, самоврядування, церкву. Відомо також, що у 1230 р. галицький князь Лев Данилович запросив вірмен у військо для оборони східного кордону своєї держави.
У Львові в 1356 році вірмени отримали від польського короля Казимира ІІІ Великого дозвіл судитися за своїм власним правом — статутом львівських вірмен, що підтверджувалось і в наступних століттях. Ще у 1267 році Львів став центром вірменської єпархії, а освячений в 1367 році Вірменський собор — єпархіальним центром вірмен Русі.
Дзвіниця Вірменського собору Успіння Пресвятої Богородиці, осінь 2016 року, фото Ольги Коханевич
Зараз Вірменський собор Успіння Пресвятої Богородиці у Львові — кафедральний собор Української єпархії Вірменської апостольської церкви, є пам’яткою архітектури національного значення, що належить до Світової спадщини ЮНЕСКО. Його збудовано у другій половині XIV століття (1363–1370 роки) львівським будівничим (є припущення вірменського походження) Дорінгом. Незважаючи на неодноразові перебудови до сьогодні добре збереглося об’ємно-планувальне вирішення старої східної частини храму, яке відобразило традиції давньоруського і вірменського монументального будівництва. Вплив вірменської архітектури позначився на формі дванадцятигранного барабана з шатровим дахом. Він виявляється також в оздобленні стін тесаними кам’яними плитами з вмонтованими в них хачкарами (з вірменської дослівно «хрест-камінь»), які є різновидом вірменських пам’ятників з каменю із різьбленим зображенням хреста. Із застосуванням стилізації в інтер’єрі виконані різьблена дерев’яна стеля над навою, фрески, орнаментальний розпис стін, вітражі і мозаїка.
Сонячні промені в соборі під час недільного Богослужіння, осінь 2016 року, фото Ольги Коханевич.
На початку ХХ ст. – з 1902 року і майже тридцять років, з ініціативи вірменського архієпископа Юзефа Теодоровича Вірменська церква була відновлена і частково перебудована. Зокрема, було виконано шість вітражів до вікон храму. Автором їх проекту був варшавський художник Ян Генрик Розен (1891–1982), відомий майстер сакрального живопису. Спочатку повстали чотири вітражі до вікон нави (1926-1927), трохи пізніше – ще два над вівтарем.
Сцени, представлені на вітражах, були тематично пов’язані з настінними розписами. Встановлено, що в двох вікнах над вівтарем було зображено постаті Св. Августина і Св. Павла. В наві у вікнах південної стіни знаходились три вітражі: вітраж, який зберігся у фрагментах – «Містерія до поклоніння незнаного, але відчутного Бога»; вітраж з зображення родоводу Ісуса Христа у вигляді Дерева Єссея, від якого залишились лише уламки скла, з розписами присвяченими Матері Божій; вітраж з постаттю Св. Івана Хрестителя, оточеного сценами з його життя та його наук. У північній стіні знаходився тільки один вітраж, який представляв події з життя львівських вірмен. Цей вітраж, на жаль, не зберігся. Залишилась у архівах лише фотографія.
Вітраж «Містерія до поклоніння незнаного, але відчутного Бога»,
фот. Людвіка Вележинського, 1930 р.
Фрагменти вітража «Дерево Ессея», фот. «Галицька брама»
Розписи навколо вікна, де знаходився вітраж «Дерево Ессея», осінь 2016 року, фото Ольги Коханевич
Вітраж «Містерія до поклоніння незнаного, але відчутного Бога» і фрески Яна Генрика Розена,
фот. Волянської Й.
Після ІІ світової війни, впродовж повоєнних років про вітражі було відомо дуже мало, здавалося, що вони втрачені назавжди. Тільки три із шести вітражів збереглись на фотознімках, зроблених у 1930 році львівським фотографом Людвіком Вележинським. А про вітражі над вівтарем не було жодної інформації. Тільки несподівана знахідка в підземеллі катедри, а пізніше дбайлива праця реставраторів, дозволили відновити два вітражі. У січні 2000 року приміщення собору, яке за радянської влади використовувалось як фондосховище Львівської картинної галереї, а з 1953 року — музею імені Леніна, повернули вірменській громаді. Власне тоді у підземеллі собору було знайдено скриню з уламками скла. Інвентаризація встановила, що в скрині знаходилися залишки чотирьох із шести вітражів. Очевидно, що їх було сховано від знищення під час ІІ світової війни. На жаль, від вітража з Св. Августином залишилось буквально кілька кусків скла. А от вітраж з постаттю Св. Павла зберігся дуже добре.
Вітраж зі сценами з життя Св. Івана Хрестителя, фото Л.Вележинського, 1930 р.
Вітраж «Містерія до поклоніння незнаного, але відчутного Бога» і фрески Яна Генрика Розена,
фот.Волянськоїї Й.
Вітраж про життя львівських вірмен, фот. Л. Вележинського, 1930 р.
Відновлений вітраж з Св. І.Хрестителем, осінь 2016 року, фото Ольги Коханевич
Відновленням вітражів зайнявся львівський майстер-вітражист Анатолій Чобітько. З листопада 2001 року до робіт по реставрації і реконструкції вітражів долучився Аркадіуш Мацєй, на той час студент Академії Мистецтв в Кракові. Реставрація проводилась завдяки ініціативі і допомозі Міністерства культурної спадщини Польщі та Міністерства Культури і Мистецтв Польщі – фундатора відновлення вітража з Св. Павлом.
Роботи з реставрації вітражів Вірменського собору проводила також майстерня вітражів Евеліни і Роберта Кєндзєлєвських. Восени 2006 року в цій майстерні було відновлено вітраж проекту З. Машковського в куполі собору.
Відновлений вітраж в куполі собору, осінь 2016 року, фото Ольги Коханевич
Процес реставрації був досить важким завданням. На початку, з-поміж безлічі уламків скла потрібно було вибрати і скласти складні «пазли». Зіставлені на шибах (під світло легше побачити, що вони представляють) шматки вітража допасовували до цілісності композиції так, щоб використати якнайбільше оригінальних частин. Одночасно готували картон, на якому позначали кожен уламок з відповідним номером. Наступним етапом було очищення скла і віконних рам від бруду.
Скриня зі склом з вітражів, знайдена в підземеллях Вірменської церкви, фот. А.Мацєй
Вітраж Св. Павло перед реставрацією, фот. А.Мацєй
Уламки скла з вітражів, фот. А.Мацєй
Елементи вітража в процесі реставрації, фот. А.Мацєй
Фрагменти вітража до і після склеювання, фот. А.Мацєй
Відреставрований вітраж «Святий Павло». фот. Волянської Й.
Потім зі скла вирізали відповідні елементи, яких не вистачало. Після цього приступали до реконструкції вітражу. Скло підбирали такої ж поверхні та фактури як і оригінальне. Консервація вітража, виконання втрачених елементів, їх фарбування проводились середньовічною технікою. Окремі елементи з’єднували, використовуючи картон з проставленими раніше номерами. Після закінчення реставрації вітраж з зображенням Св. Павла розмістили в південному вікні собору.
Ольга Коханевич: Фотографії старого Львова
фінансово.
Щиро дякуємо!
