Ще у «минулому житті», коли я була молода і незаміжня й працювала на «FOCUS» — студентське братство католицького університету, нас вчили кількох щоденних практик, рекомендованих святим Хосемарія Ескрівою, для того, аби ми були справді ефективними у місії нашої організації та досягнули особистої святості.
Щодо мене, то більш значущі практики — наприклад, щоденна Служба Божа або щоденна годинна адорація — на певний (сподіваюся, коротесенький) час неможливі з огляду на мою нинішню дійсність: у мене четверо маленьких дітей. Найбільше, на що ми могли б спромогтися, це дві додаткові Меси на тиждень (якщо тиждень видався справді дуже і дуже вдалим). Саме тому Церква не вимагає від мирян участі у Службі Божій сім днів на тиждень і якось має миритися з першістю в нашому покликанні.
Але це не означає, що я мала б занедбати духовне життя. Навпаки, я тільки тоді можу так високо тримати голову над водою як дружина і матір, коли знаходжу час для Нього посеред буденної рутини. Одна маленька невибаглива практика, якою захоплювався св. Хосемарія, носить назву «героїчна хвилина». По суті, вона займає кілька хвилин щоденного пробудження і подолання себе, відводячи Богові час одразу після підйому.
Святий каже: «Поборюй себе кожного дня із першого моменту, вставай моментально, о чітко встановленій годині, не даючи жодної хвилини лінощам. Якщо з Божою допомогою переможете себе, будете усе встигати решту дня. Героїчна хвилинка — це фіксований час для підйому. Без вагань: надприродна концентрація і… підйом! Героїчна хвилинка — це втілення приборкання самого себе, що зміцнює волю і не завдає шкоди організму».
Ніде правди діти, спочатку моє єство перелякано сахнулося від такого, адже якщо діти якимось дивним чином досі сплять, а вже 6:34, то що може бути кращого, ніж стан дрімоти, якої не порушують жалібні благання про «Нетфлікс» та вівсяні пластівці.
Проте я таки ставлю будильник на 6:30, а коли він подає звуковий сигнал, підводжуся з ліжка і сходжу вниз, посидіти у напівтемряві з чашкою гарячої кави та розгорнутою Біблією. Іноді я просто задивляюсь у простір і наповнюю час поміж сном і неспанням більш глибоким усвідомленням присутності Бога. Іноді подумки перебираю усі свої домашні обов’язки, упорядковуючи думки і підбадьорюючи себе в очікуванні на ураган активності, який ладен поглинути нашу сім’ю.
І обов’язково, щоразу, як я зважуюсь на цю «героїчну хвилину» (я розумію, 6:30 — це показник, далекий від героїчного для істинно доброчесної душі, але подолання снозалежності — це як дитина, яка сходить до вершини), вона повертається мені дивідендами у вигляді спокою, вдячності й безтурботності, усього того, що я і не мріяла відчувати о цій вранішній порі.
Замість того, щоби почати день у мороках та відчутті, що в тебе відбирають дорогоцінний подушковий час, я обираю миттєве пробудження і віддаю Богу повинність у вигляді кількох хвилин, присвячених саме Йому. Він же віддячує сторицею. Це правда!
Це не завжди виглядає добром у чистому вигляді, доброчесністю або великою користю, але з’являється благодать там, де могло її не бути, якби я впала на спину і репетувала. Це мирна пауза на стартовій лінії дня, що дозволяє мені почуватися більш опанованою і менше зацькованою. Жертовність і самозречення не приходять до мене природно — і підозрюю, до більшості людей також. Але з’являється ефект снігової кулі, зліпленої з чеснот: якщо я з самого початку зважуюсь відмовитися від чогось дрібного, то здійснюю малесенький акт покори, завдаю собі крихітного морального болю, який несе в собі потенціал прориву лавини з добрих виборів протягом подальшого дня. Чи мені насправді аж так хочеться додаткової порції підливи на обід? Чи можу я протистояти цьому шматочку шоколаду, що в холодильнику, і з цієї маленької жертви зробити швидку молитву у намірі свого друга? А якщо час дрімоти використати на тиху молитву Розарію, а не на шалене занурення у продуктивність? Не кажучи вже про ту, гм, сумнівну ідею, аби перед робочим днем майже опівночі ще не лягати, а переглянути «тільки одну‑одненьку серію» чергової мильної опери.
Все це і багато іншого сталося завдяки простому й дивакуватому рішенню поцупити будильник моїх малих і почати вставати з ліжка у встановлений час. Обмежуючи себе у сні, я обдаровую себе якісно проведеним часом на самоті з Творцем. І, зрештою, як бонус за відвагу маю чашку гарячої кави.
За матеріалами: Сatholic Еxchange
фінансово.
Щиро дякуємо!
