Роздуми до Слова Божого на суботу І тижня Адвенту
Побачивши ж юрби, змилосердився над ними, оскільки були втомлені та розпорошені, наче вівці, які не мають пастуха.
Затримаймося над цим зворушливим образом, що Господь Ісус змилосердився над людьми, бо «були втомлені та розпорошені, наче вівці, які не мають пастуха». Вівцям без пастуха доля — або загинути, або опинитися в чужих руках. «І порозпорошувалися вони з браку пастиря, — скаржиться Бог у книзі Езекиїла, — і стали за їжу для всякої польової звірини, і порозбігалися…» (34, 5).
Замислімося у світлі цього образу овець без пастуха, наражених на загибель у вовчих пащах чи в зубах гієни, яким великим нещастям для людини є згубитися в Ісуса Христа, Пастиря, який єдиний може нас привести до Предвічного Отця. Інколи ми про це думаємо просто як про зміну світогляду. Різні світогляди рівноправні перед законом — і це цілком слушне. Але якби різні світогляди були однаковими також у світлі правди — це означало би, що всі ми разом усе ще перебуваємо в пітьмі й тіні смертній. Якби Господь Ісус був Пастирем і Спасителем тільки тих, хто в Нього вірить, це би означало, що Він узагалі не є Пастирем і Спасителем.
На щастя, правда Божа інакша. Бог змилосердився над нами, бо ми були як вівці, що не мають пастиря, і дав нам свого Сина. І кожен, хто належить до вівчарні Господа Ісуса, може почуватися безпечним, що буде приведений до життя вічного.
Заодно нехай нас огорне частка того змилування, яке в сьогоднішньому Євангелії Господь Ісус проявляє до всіх тих, що були як вівці без пастуха, наражені на небезпеку бути викраденим такими «дикими звірами», як алкоголізм, розпуста чи наркоманія, на ризик шукання порятунку в різних псевдоспасителів, які не можуть спасти людину. Сьогодні, через дві тисячі років після приходу людини на світ, сотні мільйонів людей усе ще перебувають у такій ситуації, як ніби Спаситель узагалі до нас не приходив. Вони постійно такі, як вівці без пастиря, наражені на духовну смерть через безглуздість свого життя або внаслідок довірення його тим чи іншим фальшивим месіям чи фальшивим «рятівним» ідеологіям.
Ми ж, по-перше, часто дякуймо Богові за те, що маємо це щастя — знати Христа й належати Йому. По‑друге, більше й щоразу більше молімося про те, аби щораз то нові люди розпізнавали у Христі свого Пастиря і Захисника. А по‑третє, вслуховуймося у Божий заклик, бо, може, саме через нас Господь Бог хоче привести до Доброго Пастиря Ісуса Христа когось із наших близьких чи знайомих.
о. Яцек Салій ОР
За виданням: Ewangeliarz. Jacek Salij OP. W drodze, 2002