«За п’ятдесят років не було дня, щоб я не приготувала дідові обіду», — каже інколи моя бабця. І недовірливо крутить головою, коли я відповідаю, що не пам’ятаю дня, коли готувала чоловікові обід.
Для ясності: інколи я щось роблю, випікаю або перемішую в каструлі; але не пригадаю собі ситуації, щоб я чекала в кухні з аперитивом, обідом із двох страв і десертом на завершення. І щоб усе це було оправлене в милу усмішку, бо заклопотане обличчя дружини може погіршити чоловікові травлення…
Досить жартів, бо тема серйозна (хоча, на жаль, нерідко буває предметом насмішок). Отже, поділ хатніх обов’язків.
Поділ може бути не так рівним, як розсудливим. І справедливим. Допасованим до потреб пари, а вони ж бувають різні. Не про те йдеться, щоб вимірювати лінійкою — якщо ти сьогодні мив посуд, то я це зроблю завтра, якщо востаннє ти мила підлогу, то я наступний. Людина зі здоровими думками знає, що у зв’язку (хорошому зв’язку!) зазвичай так: у тебе сьогодні багато роботи, ну то не переймайся, я піду до магазину. Ти ледве тримаєшся на ногах після тяжкого дня — нема проблем, я приготую нам обом щось поїсти (або просто замовлю).
Проте не може бути так (принаймні, не повинно), що всі «домашні» обов’язки (а отже й ті, що пов’язані з вихованням дітей) наперед приписуються жінкам.
«Бо це готування — таке жіноче заняття, це прибирання — таке бабське, бо цяцькання з дітьми таке немужське…» І на завершення — коронний аргумент: жінка за своєю природою має до цього схильності.
Really?
Могло би видатися, що часи, коли жінка чекала на чоловіка, який повертався з роботи, з обідом і усміхненою дітворою, вже давно минули. Сьогодні буває і так, що це чоловік чекає на повернення жінки з праці. Поділ хатніх обов’язків — це нічого поганого, коли обоє працюють. Ба навіть можна знайти кілька переваг.
Мій чоловік не помре з голоду…
…коли я виїду на кілька днів у відрядження або потраплю до лікарні. Він прекрасно ознайомлений із тим, де що стоїть у нашій кухні, й не буде мені телефонувати кожні 15 хвилин із запитаннями «А де каструлька?» І є чималий шанс, що, навчений готувати завчасно, він не сидітиме місяць на самій яєшні — на сніданок, обід і вечерю. (До речі, наслідком розпещування діда бабцею було те, що він на сьогодні вміє закип’ятити воду на чай — і засмажити яєшню. Все.)
Моя дитина має тата!
Вона має «стовідсоткового тата», з плоті й крові, який був біля неї від першого ковтка повітря, набраного в легені, від першого купання, від першого зубчика, від першої недоспаної ночі. Я все ще стикаюся з поглядами, що у початковий період життя дитини найважливіша є мама, дитина з нею встановлює контакт, ну бо ж, зрештою, «тато циці не дасть». Ну так, не дасть, але він так само успішно може носити на руках немовля, коли воно плаче. Часи, коли мати «віддавала» під батьківське крило вже вирощену, цілком метикувату і щораз то більше самостійну дитину, віднесло вітром. І добре, бо тато також має встановити стосунки з дитиною, а він цього не зробить, якщо раптово з’явиться у житті дитини, яка його доти фактично не знала.
Наш дім — спільна справа
Якщо і жінка, й чоловік працюють кожен на своїй роботі, то чому це тільки вона повинна мати додаткову «безоплатну роботу» у вигляді піклування про дім (і ще одну так само безоплатну, якщо має дітей)? Зрештою, також і чоловік користується благами домашньої турботи, а вони — як ми добре знаємо — самі по собі нізвідки не беруться. І — ні, зверніть увагу, що оплата рахунків за житло не зараховується за виконання хатніх обов’язків! Місцем для жінки не є кухня, так само як для чоловіка місцем не є його гараж. Це трохи подібне до войнушок, які час від часу повертаються, про розподіл іграшок на «дівчачі» і «хлопчачі» (на погибель гендерним концернам, які хлопчикам нав’язують гру ляльками). Донька моїх друзів, з певного погляду «татусева донечка», захоплено грається конструктором, автомобілями, мечами тощо. Ну бо так їй подобається.
Я маю час для себе!
Ділячись спільними, хатніми та виховними обов’язками, виграє кожен. Раз більше, раз менше — це вже як завше у житті. Проте завжди «щось» це краще, ніж нічого. Я знаю мамусь, які роками (так!) не ходили до перукарні, не виривалися на шопінг (дитячий одяг не рахується), не зустрічалися з подругами за кавою чи келишком вина. Ну бо дім, дитина, справи, ну бо ж «він не дасть собі ради з цим усім». Серйозно? А звідки можна це знати, якщо ніколи чоловік не мав навіть шансу спробувати вижити у «диких джунглях» без підстраховки? Чоловіки люблять виклики. Чесно. А вільний вечір (або кілька) потрібні кожній мамі.
А якщо ти вже знаєш, скільки переваг має включення чоловіка у домашньо-виховні обов’язки, то залишилося тільки одне: зруйнувати міф, нібито такий чоловік стає «менш мужнім». Якщо хтось (найчастіше мужик) вважає, що миття підлоги, прогулянка з дитиною або — ще гірше! — готування супу применшить його мужність, то це означає, що з цією мужністю вже щось не так, коли такі дрібниці ставлять її під загрозу. (Зрештою, і в другий бік це теж спрацьовує: жіночність вимірюється не кількістю квадратних кілометрів вимитої підлоги чи кілограмами власноруч засмажених котлет.)
Скажу вам більше: розподіл обов’язків зміцнює стосунки і цементує шлюб. У підсумку обидві сторони мають враження, що грають в одній команді. І забивати голи — це не завдання одного-єдиного гравця.
Марта Бжезінська-Валещик, Aleteia
фінансово.
Щиро дякуємо!
