Роздуми

Яцек Салій: 4 заповідь. Шануй батька твого і матір твою

10 Грудня 2016, 16:38 4766
батьки діти

Чи може зрозуміти зміст цієї заповіді людина, яка не вміє цінувати своє життя? Яка не може принаймні час від часу сказати: «Як же добре, що я живу!»? Прикметно, що немає заповіді: «Цінуй своє життя, дякуй Богові за дар життя».

Переконання, що життя це щось безсумнівно безцінне, було геніально, позаяк без слів приховане в підтексті Четвертої заповіді. Мабуть, Божественний педагог хотів уберегти нас, принаймні у цій сфері, від пізнання «добра і зла». Бодай на якийсь час, хоча б у деяких людей Він хотів загородити шлях лихій уяві, яка зуміє побачити крізь чорні окуляри навіть таку очевидно прекрасну річ, як дар життя. Отож, подібно як я не зможу читати книжки, доки не вивчу абетки, так само не буду здатний шанувати батька й матір, доки не радітиму з того, що я живу.

При нагоді звернімо увагу на неприпустимість певного роду логіки у моральному мисленні. А саме стосовно батьків, які занедбують власне дитя, розумні люди вигадали незаперечний аргумент: «Та ж воно не просилося на світ!» Отак‑от тяжко ранить ця логіка не тільки батьків, а й навіть самого Творця. Людина не має права фальшиво свідчити, ніби жити не варто.

Справді, в тяжкі хвилини у пригніченої людини може зродитися хибна думка, начебто не варто жити, як це було з Йовом чи Єремією. Але спокуси навідують нас для того, щоб ми їх перемагали й виходили з них зміцненими. Коли ж я прислухатимуся до думки, що наше життя — нице і небагато варте, то це переважно свідчитиме про те, що, на жаль, мій спосіб життя не робить честі ані мені самому, ані моїм батькам. Отож, перше питання в наших роздумах над четвертою заповіддю звучить так: «Чи вірю я у сенс життя? Чи намагаюся жити змістовно? Чи радію життю?»

І ще одна деталь у Четвертій заповіді для Біблії є така очевидна, що про це навіть не заведено говорити; а саме: що батьки піклуються про справжнє добро для дитини, і тому вони вчать її усього того й тільки того, що об’єктивно добре і справедливе. Тому біблійне розуміння послуху батькам цілковито відрізняється від нашого побутового розуміння.

Послух батькам означає у Біблії прямувати дорогою Божих заповідей, непослух батькам — перехід на шлях гріха. «Коли хто матиме неслухняного й непокірливого сина, що не слухається голосу батька свого та голосу своєї матері, і докорятимуть йому, а він не буде їх слухатися, то батько його та мати його схоплять його, і приведуть його до старших його міста та до брами того місця. І скажуть вони до старшин міста його: Оцей син наш неслухняний та непокірний, — він не слухає голосу нашого, ласун та п’яниця» (Втор 21, 18‑20). Як бачимо з цього тексту, головними формами непослуху батькам є розпуста та пияцтво.

У тому ж дусі Біблія говорить про послух батькам. «Послухай, мій сину, напутство батька свого, і не відкидай науки матері своєї, — повчає автор Приповістей, — а як грішники будуть тебе намовляти, — то з ними не згоджуйся ти! Сину мій, — не ходи ти дорогою з ними, спини ногу свою від їхньої стежки, бо біжать їхні ноги на зло, і поспішають, щоб кров проливати!» (Прип 1, 8.15-16; пор. 6, 20‑26).

За таким розумінням послуху та непослуху батькам отже криється втрачена у наш час думка, що вірність справедливості є чимсь єдиним, що передається від покоління до покоління; натомість неправедність творять поодинокі та групові відхилення від цієї шляхетної течії. Їх багато, але усі вони рано чи пізно згинуть, довівши до загибелі своїх прихильників. Отже, існує щось таке, як спадкоємність справедливості; натомість неправедність не має свого продовження, а своїм існуванням завдячує різноманітним бунтам проти справедливості, які увесь час з’являються, аби скоро загинути.

Отже, біблійна ідея послуху батькам була чимсь більшим, ніж віддзеркаленням патріархальних суспільних стосунків. Ця ідея була радше релігійна та метафізична, а не конкретна етично-соціальна. В ній містилося переконання, що світ є Божим, і тому добро в ньому сильніше від зла, оскільки добро за своєю природою є чимсь довговічним, а зло, попри всю свою силу та різноманітність, рано чи пізно загине.

Звісно, Біблія знає про існування негідних родичів (батьків). «А син та його батько вчащають до однієї блудниці, щоб святе Моє Ймення зневажити», — для пророка Амоса (2, 7) це верх безбожності та деморалізації. А пророк Єзекиїл навчає, що «син не понесе кари за батькову провину, а батько не понесе за провину синову» (Єз 18, 20). Зазвичай вважають за очевидне, що батьки — люди справедливі і потрібно приєднатися до тієї спадкової справедливості, яка дійшла до нас за їхнім посередництвом. Тому, говорить книга Сираха (23, 14), сама лише згадка про батька та матір має допомогти нам перебороти спокусу зла.

Натомість ми, у своїй культурній традиції, звикли сприймати послух батькам передовсім як цілковиту моральну залежність. І це є джерелом багатьох непорозумінь. Бо коли ми якийсь моральний гармидер у поведінці дитини називаємо словом «непослух», тоді як відповідніше тут було б інше слово, то ризикуємо створити неясність у розпізнаванні зла, яке має місце в такій ситуації.

Розгляньмо банальний приклад. Дівчина або хлопець систематично ухиляються від допомоги у хатньому господарстві. Переконування цієї молодої людини, що вона повинна слухатися батьків, без сумніву, ще посилює в ній бажання поводитися не так, як належить. Послух викликає в неї асоціацію з принизливою відсутністю самостійності, а своєю поведінкою вона хоче саме продемонструвати свою особисту суверенність. Це свідчить про амбітність дитини, й до цієї амбітності треба поставитися схвально. Потрібно тільки допомогти їй знайти розумніший спосіб її вираження.

Зло цієї ситуації полягає не так у самому факті непослуху батькам — це є проста лінь, егоїзм, експлуатація чужої праці. Адже навіть мала дитина мусить вносити якусь частку у спільні родинні потреби, а підліток і поготів! Використовування своїх батьків є більше ніж непослухом, це — несправедливість!

Багато інших класичних конфліктних ситуацій поміж дітьми-підлітками та батьками, які ми зазвичай називаємо непослухом, полягають просто у відсутності вміння (чи навіть бажання) порозумітися, чимось поступитися, зрозуміти погляди, відмінні від моїх тощо. Це дуже важлива проблема, оскільки постава, до якої звикне молода людина у стосунках із батьками та іншими родичами, пізніше суттєво впливатиме на її стосунки з людьми взагалі.

Ідею непослуху можуть неправильно розуміти також самі батьки. Дитина, мала дитина теж, є особою й ніколи не є власністю батьків. Щоправда, за неї багато вирішують батьки (вона підлягає їхній волі), і підлягає тим більше, чим менше вона здатна до самостійності. Адже навіть за немовля батьки не можуть вирішувати всього. Вони все одно змушені уважно приглядатися до його потреб і реакцій, зважати на його темперамент, добиватися його любові (чи турбуватися про його любов).

Батьки теж повинні проявити слухняність стосовно неповторної особистості своєї дитини. Одне з найважливіших батьківських завдань — це допомогти відкрити й розвинути цю особистість. Не можна калічити дитину очікуванням (або вимогами), які не відповідають природі її здібностей. Дитина має своє власне життєве покликання, і не для того Бог довірив її батькам, щоби вона задовольняла їхні амбіції та мрії або компенсувала їхні поразки.

Батьків і дітей має єднати любов, а не право власності. Перед Богом вони цілком рівні. Святе Письмо підкреслює це двояко. По‑перше, «покине тому чоловік батька й матір, і пристане до дружини своєї, — і стануть обоє вони одним тілом» (Мт 19, 5; Бут 2, 24), а отже, батьки мають підготувати свою дитину до самостійності й не виховувати її для себе. По‑друге, кожна людина повинна зважати на Бога більше, ніж навіть на власних батьків (Мт 10, 37; Втор 33, 9).

Ця заповідь безпосередньо стосується особливих обов’язків, що їх мають дорослі діти стосовно своїх старих батьків. Це походить з обітниці, яка була додана до цієї заповіді: «Щоб довгі були твої дні, і щоб було тобі добре на землі, яку Господь, Бог твій, дає тобі» (Втор 5, 16; пор. Вих 20, 12; Еф 6, 3). Батьки бо є тими єдиними на світі людьми, через яких Бог покликав мене до життя. Якщо я ціную дар життя, тоді розумію, що ця ситуація є неминуче асиметрична, й через те я зобов’язаний не тільки шанувати моїх старих батьків, дбати про ті чи інші їхні потреби, а й поважати їх. «Усім твоїм серцем прославляй твого батька і не забувай про болі матері твоєї. Пам’ятай що вони привели тебе на світ: чим заплатиш за те, що для тебе вони вчинили?» (Сир 7, 27‑28).

Шана — це таке ставлення, яке вимагає нашої чуйності. Шана до батьків, якими Бог скористувався для того, аби дати мені фізичне життя, а також, як завжди, життя духовне і надприродне, через їхнє посередництво  скероване до Бога, котрий є саме джерело життя. Колись навіть свої докори нам, грішникам, Господь Бог сформулював ось так: «Не маєте для мене тієї шани, яку діти винні своєму батькові!» (пор. Мал 1, 6).

Дух Євангелія суттєво очищає і поглиблює наше розуміння четвертої заповіді. Передовсім Господь Ісус з усією суворістю нагадав, що не має мети понад ту, яка б виправдовувала полишення своїх батьків напризволяще: «Бо Мойсей наказав: Шануй батька свого та матір свою. (…) А ви кажете: Коли скаже хто батьку чи матері: Корван, чи дар Богові те, чим би ти скористатись від мене хотів, то вже вільно йому не робити нічого для батька чи матері» (Мк 7, 10‑12).

Крім того, у світлі Євангелія нового змісту набуває також додана до Четвертої заповіді обітниця щасливого і довгого життя в землі обіцяній. Земля ж бо Ханаан це тільки символ, вона заповідала ту Землю Обіцяну, яку Христос здобув для нас через хрест і до якої увійшов першим через своє Воскресіння. Отже, шана до старих батьків є однією з ознак мого призначення до вічного життя.

Нарешті, згідно з духом Нагірної проповіді (Мт 5, 21-48), заповідь шани до старих батьків варто поширити на наше ставлення до літніх старших людей узагалі. В книзі Сираха читаємо: «Дитино, допомагай твоєму батькові в старощах і не засмучуй його за життя; і коли розум ослабне, будь поблажливим; не зневажай його тоді, коли ти — повносилий» (Сир 3, 12-13). А трохи вище: «Хто шанує батька, той гріхів збувається. Хто звеличує матір свою, той немовби скарби збирає» (Сир 3, 3‑4).

Отже, дух Євангелія наказує нам застосовувати ці слова і до інших старших людей.

Це правда, що на старість людина часом починає бути нестерпна. З’являються несприятливі фізіологічні зміни, зменшується вміння пристосуватися до нових обставин, а буває й так, що на старість з особливою гостротою проявляються різні вади, які людина носила в собі протягом усього життя. Зрештою, така ж доля чекає і нас, які зараз перебуваємо у розквіті сил, якщо доживемо до старості.

Але, з іншого боку, треба бути сліпим, аби не бачити, що іноді літні люди зазнають просто таки жахливої несправедливості. У своїй душпастирській праці я не маю звички лякати пеклом. Але якщо дізнаюся, що хтось звертається до літньої людини із брутальним запитанням: «Коли ти врешті здохнеш?», бо чекає на кімнату, яку займає літня людина, то не маю сумніву, що можу сказати: «Людино, ти готуєш собі вічний вогонь!» Або якщо протягом кільканадцяти років теща була до мене добра, а коли, знесилена, вона не може більше працювати, я починаю її ненавидіти і переслідувати, — і якщо, чинячи це, я розраховую на Боже милосердя і спасіння, то справді можу гірко помилитися. Бо таким чином я глузую з Божого милосердя. «Не обманюйтеся: Бог осміяний бути не може» (Гал 6, 7).

Часто ми несвідомо кривдимо літніх людей лише через те, що не маємо звички входити в ситуацію іншої людини. Нам важко зрозуміти, що навіть невеликий гамір може вивести стару людину з терпіння або що людина може бути слабка, аж не може допильнувати навіть киплячого молока. Тоді ми звинувачуємо старого сусіда або рідну матір у надмірній вразливості або в лінощах. Що ж, історія повторюється. Вони, коли були молодими, також інколи так само звинувачували стару людину й не розуміли її. Ми теж колись постаріємо… А Господь Ісус наказував нам не тільки говорити про любов, а й керуватися нею в своїх учинках.

Як католик, я маю на цьому світі ще одну матір, матір у буквальному значенні. Отак, як земна мати народила мене і виховала як людину, так само Мати-Церква народила мене й виховує як Божу дитину. Церква не тільки назбирує в собі прекрасний духовний досвід десятків поколінь, завдяки чому я маю відносно простий доступ до цих багатств. Якби я навіть дуже глибоко зайшов у духовні традиції християнства, то все ж не був би ще християнином. Християнином стають більшою мірою завдяки дарові згори, а не особистому духовному досвіду та прийнятим рішенням. Це Мати-Церква народила мене у хрещенні до Божого життя, підтримує це життя Божим словом і Тілом Господнім, плекає мене й лікує Таїнством покути.

Очима віри ми бачимо Церкву не тільки як заслужену й гідну поваги релігійну інституцію, а передовсім як матір, яка свою духовну плідність отримує від самого Святого Духа й чиї дари — понад усі людські можливості (пор. Гал 4, 21-31; Іс 66, 10). «Не може мати Бога за Отця той, для кого Церква не є Матір’ю», — казав ще за часів переслідувань святий Кипріян. Не шукаймо, однак, у цьому вислові відповіді на запитання: чи можуть розраховувати на спасіння люди, які не є католиками? Святий Кипріян говорив про те, щоб ми, християни, усвідомили, наскільки життєво важливою є для нас надприродна єдність із Матір’ю-Церквою та користування її материнською послугою.

Опрацював о. Павло Куницький ОР

За матеріалами: propovidnyk.com.ua  

Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.

Інші статті за темами

СЮЖЕТ

Заповіді

ПЕРСОНА

Яцек Салій

МІСЦЕ

← Натисни «Подобається», аби читати CREDO в Facebook

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Ми працюємо завдяки вашій підтримці
Шановні читачі, CREDO — некомерційна структура, що живе на пожертви добродіїв. Ваші гроші йдуть на оплату сервера, технічне обслуговування, роботу веб-майстра та гонорари фахівців.

Наші реквізити:

monobank: 5375 4141 1230 7557

Інші способи підтримати CREDO: (Натиснути на цей напис)

Підтримайте фінансово. Щиро дякуємо!
Напишіть новину на CREDO
Якщо ви маєте що розказати, але початківець у журналістиці, і хочете, щоб про цікаву подію, очевидцем якої ви стали, дізналося якнайбільше людей, можете спробувати свої сили у написанні новин та створенні фоторепортажів на CREDO.

Поля відмічені * обов'язкові для заповнення.

[recaptcha]

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам:

The Coolest compilation of onlyfans porn tapes on PornSOK.com Immediate Unity