Ми звикли робити висновки про людину на підставі того, чим вона займається у житті, якими принципами керується і що думає про себе та про світ. Тим часом, такий погляд виконує лише роль фотографії, яка зображає людину дуже поверхово.
Те, що ми думаємо, не завжди збігається з тим, що ми робимо. Добрі наміри не виключають ризику помилки, і часто виявляється, що не так важливо думати про щось багато, як зосередитися на відповідальних аспектах справи й ігнорувати малозначущі. Ми можемо думати тільки про те, що усвідомлюємо, а ми ніколи не можемо усвідомлювати все. Завжди знайдеться більше важливих питань, яких ми не взяли до уваги в цей момент, аніж тих, на які ми звернули увагу. Тому одинична, самостійна думка не може бути критерієм оцінки будь‑чого.
З цим безпосередньо пов’язане також питання принципів, якими ми керуємося в житті. Ми кажемо, що кожен повинен дотримуватися певних правил; але не важко помітити, що найхитріші з нас можуть завдати шкоди іншим у світлі закону й ховатися під маскою благочестя. Ми відчуваємо, що законність їхніх дій не применшує їхньої провини. Навпаки — ми відчуваємо відразу в ситуаціях, коли закон служить не справедливості, а самовиправданню. Ми зневажаємо закон, який діє на шкоду скривдженим, а служить злочинцям. Важливий, таким чином, не сам закон, а як його використовують. Ті, хто використовує закон для самовиправдання, керуються насправді іншими принципами, ніж загальноприйняті, — хоча вони можуть робити це цілком несвідомо.
Але не свідчить про людину й те, чим вона займається в житті. Що з того, якщо хтось працює за фахом, якщо його дії безчестять це ремесло, руйнуючи довіру суспільства до нього? Те ж саме й у разі будь‑яких практик: чи то оплачуваної роботи, чи то релігійної віри, чи художніх ремесел. Не сама дія свідчить про людину, а плоди цієї дії — і, отже, мета, до якої ці дії в кінцевому рахунку допровадять.
Зі сказаного вище випливають проблеми, які ми переживаємо на практиці майже щодня:
- Звертаючи увагу на окрему думку, висловлену іншою людиною, ми можемо стати упередженим щодо неї або ж до цієї думки через призму її особистості.
- Беручи до уваги ті закони, якими людина, як вона стверджує, керується, ми можемо дистанціюватися щодо неї через несхвальне ставлення до цих законів, а також дистанціюватися щодо самих законів, бачачи лукавство в її поведінці, яке нібито є їхнім результатом.
- Звертаючи увагу на одиничну дію, ми можемо відчути відразу до іншої людини, якщо сама дія викликає у нас відразу, або можемо відчувати відразу до дії, відчуваючи відразу до людини.
Набагато розумнішим здається звертати увагу на напрямок людської думки. Окрема думка, на якій зараз ми фокусуємо свою увагу, може рівною мірою становити як правило, так і виняток з нього. Аналогічним чином, у питанні законів не так важливо звертати увагу на самі правила, як на любов стосовно конкретного законодавця. Бо ніхто двом панам служити не може. Хто плекає любов до конкретного законодавця, той не використовує його слова і рекомендації проти нього, але, швидше, на його користь, навіть за рахунок власної. Хто ненавидить законодавця, той починає шукати власну вигоду, використовуючи його слова всупереч його намірам.
Важливо також бачити не тільки те, що людина робить, але насамперед те, чого вона ніколи не забуває робити. Що з того, що хтось визнає певну дію необхідною через страх покарання чи бажання нагороди, якщо він не вважає важливим сумлінно виконувати її з огляду на властиві цій дії результат і мету. Якщо людина робить щось із любові, ніхто не зможе відмовити її від цього, й тільки такий вид діяльності має значення, бо в ньому безпосередньо виявляється прагнення до життєвої реалізації, а потім прагнення до якоїсь кінцевої мети.
Якщо я насправді хочу пізнати людину і спробувати побачити її в повноті, мушу побачити, куди прагнуть і за чим тужать її думки. Мушу побачити, якого законодавця вона обдаровує любов’ю і що вона ніколи не забуде зробити. Тоді пізнаю кінцеву мету її життя. Звісно, ця мета може змінюватися з плином часу, під впливом життєвого досвіду, тому я мушу бути обережним, щоб не пропустити народження нової людини в старому тілі. Я не можу в той же час цю людину судити, тому що вона служить тільки дорозі, якою ступає і для якої щодня погоджується померти. Я можу тільки оцінити, наскільки ця дорога намагається обдурити її і наскільки вона сама намагається обдурити свій шлях. Можу допомогти їй усвідомити, хто вона і куди йде; але від неї остаточно залежить, до кого вона, постійно змінюючись, хоче бути подібною.
фінансово.
Щиро дякуємо!
