Проповіді

Бог чує наші малі прохання і це все примножує

16 Грудня 2016, 12:46 924
%d1%81%d0%b2%d1%96%d1%87%d0%ba%d0%b8

День 1

День 2

День 3

Мт 11, 2‑11

Слава Ісусу Христу!

Ваше Преосвященство, єпископе Віталію, отче‑настоятелю, дорогі семінаристи, сестри, дорогі парафіяни!

Сьогодні третій день реколекцій у парафії. У п’ятницю й суботу ми роздумували над тим, чим є любов Божа. Ще коли отець‑настоятель попросив про ці реколекції, то сказав, що добре було б закінчити Рік Милосердя саме такими реколекціями, про практичний вимір милосердя.

На мою думку, найважливіше, щоб ми відчували Божу любов. У перший день реколекцій ми говорили про любов Бога‑Отця; про те, що Він чекає, аби ми повернулися, що Він так прагне з нами зустрітися, Його батьківське серце так цього прагне й нічого більшого не хоче. Хоче, щоб ми повернулися — втомлені, обтяжені власним гріхом, може, власною слабкістю. Все, чого Він хоче, — це нас обійняти; хоче дарувати нам свою близькість і дарує її в Ісусі Христі.

Вчора ми роздумували про Доброго самарянина. Ісус Христос є для нас Добрим самарянином; той, який похиляється над нашими ранами, який миє наші рани, вином і оливою натирає, бере на свої плечі, піклується про нас. І сьогодні я б хотів, аби ми роздумували над тим, що Господь нас повертає до спільноти.

Предивно, для мене завжди це була така простота; така конструкція документів ІІ Ватиканского Собору: документ про Слово Боже, документ про літургію і документ про народ Божий, «Lumen gentium». Ми чуємо Боже Слово, воно торкається нашого розуму, воно торкається нашого серця. Це провадить нас до зустрічі, пережиття Господа у Таїнствах, і це провадить нас до спільноти, нас до братів і сестер, конкретних братів і сестер.

Хотів би, щоб ми сьогодні ближче подивилися, як казав отець Бляхніцький, на ці найважливіші елементи спільноти. Завжди повертаюся до цього тексту, щоби пригадувати, передивлятися, робити власну ревізію. Отже, отець Бляхніцький каже, що на першому місці є Слово Боже; Слово почуте, бо віра наша народжується зі слухання, і зміцнюється так само. Ми чуємо правду про те, що Господь любить нас, і ця правда якось перемінює наше серце, веде до Таїнств, веде нас до Євхаристії.

Кілька років тому були реколекції в Англії, які вже років із десять провадять двоє єпископів. Так сталося, що катедри цих єпископів на одній вулиці: в одного — в одному кінці вулиці, в другого — на протилежному кінці. І вони мали таку звичку: перед Різдвом і під час Великого Посту робили спільні реколекції для молоді; також провадили спільні благодійні акції. Одного дня вийшли на проповідь, взяли кружку, таку звичайну алюмінієву кружку, з якої годують бідних, і взяли чашу, яку використовуємо на Службі Божій — гарну, золоту. Показали молоді й запитали, що для них є важливішим: ця чаша чи ця кружка? І, звісно, розділилися — як то кажуть — голоси. Хтось казав, що важливіша чаша, хтось — що кружка. Тоді єпископ сказав: «Якби не було цієї чаші, якби не було Святого Причастя, — не було би цієї кружки».

Спочатку Господь має нас нагодувати своїм Тілом і Кров’ю. Він має прийти в нас зі своїм життям. Ці Тіло і Кров, які будемо споживати за кілька хвилин, — це їжа в дорогу, це для нас, голодних. «Прийдіть до Мене, всі втомлені та обтяжені. Прийдіть до Мене, всі спраглі, прийдіть до Мене, усі голодні». Господь Ісус хоче нас годувати, брати і сестри. І чим годувати? Самим собою. Хоче, щоб ми не втомилися в дорозі. Ми мусимо приходити і Його приймати, Його самого.

І особисте свідчення… Я дуже тішуся, що єпископ Віталій є. Позавчора було 10 років, як Ви мене висвятили у Фастові. Ви знаєте, Господь зробив таке чудо, це хочу також засвідчити, особливо перед Вами… Різні моменти були за ці 10 років. Були моменти більшої, меншої святості; я старався жити Таїнствами; були моменти, коли втомлювався чи знемагав. Але за одне Богу дякую: що протягом цих 10 років не було дня, щоб Його не було в Євхаристії. За це Йому дякую, і Вам, отче‑єпископе, дякую!

Колись мій сповідник, о. Мартін Бабрай, який пройшов Казахстан і дуже багато чого у своєму житті, сказав (перед свяченнями провів для мене реколекції): «Різне було у моєму житті. Але знаєш, за 35 років не було жодного дня, щоб я не служив Євхаристію». Мене тоді так це торкнулося і торкається по сьогоднішній день, хоч він зараз дуже хворіє на важку хворобу Альцгеймера, у Кракові. Дякую Богу, і вас до цього заохочую. Таке моє свідчення, яким ділюся.

Це дуже важливий елемент життя спільноти: молитва і свідчення. Ми повинні свідчити одне одному, що Бог робить для нас. Часто проблема в тому, що ми навіть одне одного не знаємо. Хто сидить ліворуч, а хто сидить праворуч, і хто сидить переді мною? Ми часто не знаємо імен одні одних, ми не знаємо наших історій. Про священиків знаємо більше, бо вони щось розказують, діляться; чи про монахинь. Але ми потребуємо власних свідчень. Що робить свідчення? Це «мартеріс», так як перші мученики: ділимося тим, чим живемо, і мусимо цим ділитися. І, можливо, було би добре перед Святами, щоб ми трохи поділилися тим, що носимо у своєму серці. Часто кажемо собі, що не маємо чим ділитися, або, може, воно не варте уваги.

На початку моєї дороги в Ордені наш тодішній генерал Тімоті Редкліф запитав нас, братів, чи ми ділимося своїми мріями, чи ми ділимося тим, чим живемо. За роки свого служіння у Фастові — особливо людям потребуючим, бідним — я пізнав ту істину, що треба ділитися тим, чим ми живемо. Треба ділитися своїми мріями, бо коли ми це озвучуємо, Бог також це чує, а пізніше реалізує. Якщо ми будемо мовчати, то все залишається лише для нас. Бог чує наші малі прохання і це все примножує. Але Він не може цього примножити, коли я мовчу, коли не ділюся, бо Він хоче це зробити через братів і сестер, через тих, хто поруч.

Ви знаєте, коли ми починали у Фастові, то нас було четверо чи п’ятеро волонтерів. У нас була маленька хатинка на 45 кв. м. Ще на 5‑річчя отець єпископ Віталій у нас був, а вже 11 років ми ділилися тим, чим могли, і служили так, як могли; але Господь чув наші прохання. Щодня маємо адорацію, щодня маємо Службу Божу, і стараємося триматися цього. І це все світські люди, які приїжджають: волонтери з‑за кордону, з України. Нас починало четверо чи п’ятеро, а зараз (у середу маємо нашу передріздвяну «облаткову зустріч» і хотіли зустрітися з усіма, хто у нас служить, тому треба було порахувати, скільки нас є, бо, чесно кажучи, важко сказати) виявилося, що нас усіх є понад 80: волонтерів, служителів, лікарів, реабілітологів, учителів, в усіх служіннях. І за це Богу подяка. А все почалося з того, що ми ділилися: ділилися милосердям і тим, що ми спробували. Але це може робити кожен!

Тиждень тому група учнів 9‑10 класу питала, чим вони можуть нам допомогти. І, звісно, це учні, вони не мають фінансової спроможності. Вони вирішили, що все, що можуть, — це за свої кишенькові купити нашим коням моркву (ми маємо коней на іпотерапії: діти‑аутисти, діти з ДЦП, хворі діти займаються з кіньми).

Такі прості речі, просте звичайне добро. Прості речі, які Господь нам довіряє. І довіряє Він конкретній спільноті, так як отут зібраній. Ми — спільнота дарів, різноманітних дарів. Тільки ми часто їх не знаємо, бо ми не ділимося. Господь нас запрошує до того, щоб ми служили одне одному так, як можемо служити.

Є спокуса заховатися. Розкажу історію, яка мені дуже подобається, про те, як у місті мало бути свято: мешканці домовилися, що вони всі на це свято приносять якісь страви і вино. Принесене вино вони зливають до бочки, а пізніше з тієї бочки всі разом вино п’ють. Ну і такий, скажімо собі, Василь подумав: «Нащо я буду нести вино? Сусід Петро візьме вино. Я в свою пляшку наберу води». Коли дійшло до святкування, то виявилося, що в бочці була вода, бо всі подумали так само. Ми часто собі думаємо, що мене це сьогодні не стосується, це сьогодні не про мене і неправда, бо кожен з нас має що дати. Кожен з нас має повне серце доброти і любові, кожен з нас може обдарувати когось словом, усмішкою, близькістю. Це ми повинні черпати з близькості Божої.

Ми маємо спільне добро; цим добром є Церква, його є дуже багато. До чого нас сьогодні Господь запрошує? Запрошує, щоб ми тривали в Його любові, щоб ми святкували цю неділю Gaudete, Неділю радості, й цією радістю ділилися. А все це береться з нашої молитви, з нашої близькості з Богом.

Свята Мати Тереза з Калькутти сказала річ дуже конкретну і часто собі ці слова повторювала: «Якщо не будете молитися — не будете вірити, не будете вірити — не будете любити, якщо не будете любити — не будете служити». Наша молитва є поштовхом до служіння.

Я ще раз дуже дякую отцю Віталію, що запросив на ці реколекції.

Ми сьогодні також роздаємо журнали «Світло з висоти». Напевно, ви знайомі з ними. Багато років ми ці журнали видаємо, у різні місця висилаємо, ми це також робимо власними силами. Також і з вашою допомогою. Дякую, що ви нас підтримували протягом цих років, що ми могли ці журнали роздавати і в тюрмах, і в лікарнях, і в різних інших місцях, де люди могли би читати Слово, де могли би зустріти Бога. Сьогодні можна взяти собі не один журнал, а два, і комусь дати, з кимось поділитися, передати Слово далі. І цим також справити Господу багато радості.

Добрих, святих, благословенних свят! Хай Господь благословить, хай буде вашим миром. Дуже дякую за цей час реколекцій в парафії! І це також для мене є час близькості Божої, час навернення.

Слава Ісусу Христу!

Фото: Pixabay

Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.

Інші статті за темами

МІСЦЕ

← Натисни «Подобається», аби читати CREDO в Facebook

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

ПІДТРИМАЙТЕ CREDO
Шановні читачі, CREDO — некомерційна структура, що живе на пожертви добродіїв. Ми з вдячністю приймемо Вашу допомогу. Ваші гроші йдуть на оплату сервера, роботу веб-майстра та гонорари фахівців. Переказ через ПриватБанк: Пожертвування можна переказати за такими банківськими реквізитами:

5168 7427 0591 5506

Благодійний внесок ПРИЗНАЧЕННЯ ПЛАТЕЖУ: Добровільна пожертва на здійснення діяльності часопису CREDO.

Інші способи підтримати CREDO: (Натиснути на цей напис)

Щиро дякуємо читачам за жертовність усім, хто нас підтримує!
Підпишіться на розсилку
Кожного дня ми надсилатимемо вам листи з найважливішими та найцікавішими новинами.

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: