Сила молитви

Мене звати Юлія, і я хочу поділитися з вами історією життя, в якій я відчула силу молитви та непереборне бажання щоразу звертатися до Бога.

Моє дитинство минало в звичайній радянській сім’ї, де про Бога і Церкву не говорили. Але дитиною я була завжди цікава до книжок, і ось якось побачила дитячу ілюстровану Біблію. З неї й розпочалося моє дитяче, але таке палке бажання зрозуміти, хто такий Бог і як молитися. Бабуся навчила мене простої дитячої молитви у формі вірша: «Глянь, Ісусику, на мене, зроби дитя добре з мене». Так і сталося. Я дорослішала, в характері сформувалися добрі риси, я була доброзичливою та допомагала іншим.

Закінчуючи університет, я вперше зіткнулася з серйозним випробовуванням — онкологія. Тоді мені здавалося — все, життя закінчене, як знайти гроші, що робити з навчанням… І саме в ту хвилину розпачу я побачила промінь надії, Боже милосердя, яке відчувається і по сьогодні. Це відчуття ні з чим неможливо порівняти: спокій і мир в душі, і ти знаєш, що все буде добре. Молитва тоді стає ревніша. Я дякую Богові за все, що маю. Це надзвичайно приємно — відчувати Його любов! Буває, інколи таке відчуття, ніби всі тебе покинули, ти нікому не потрібний — але тільки не Йому. Він завжди з розкритими долонями чекає на твоє навернення чи повернення.

Бог є Любов, а любов має завжди виходити з серця, там зароджуватися й перебувати все життя. Та сама любов, про яку так багато говорять, але мало хто її насправді відчував. Більшість людей будують себе на тому, що каже світ, суспільство; але критерії їхніх оцінок міняються чи не щохвилини. А в тебе виникають комплекси, бо не встигаєш гнатися за ними, грати за їхніми правилами… Але коли ти з Богом, то життя наповнюється іншими барвами, навіть не виникає таких думок, — а коли десь яка і промайне, то не зашкодить твоєму внутрішньому світу і ставленню до інших людей.

Моя віра і щоденна молитва врятували мене; я вилікувалася за чотири місяці. Їздила на прощі, й одного разу мала віщий сон, де Богородиця сказала, що я здорова і більше не потрібно хімії. Лікарі, звісно, в таке не вірять, і продовжували робити свою звичну справу; ну а я молилася і розмовляла з Богом, тому що було нерозуміння, — але терпіння, що все налагодиться, також було. І справді, незадовго до Великодня світила медицини змінили свій вердикт: я здорова. Чи не чудо? Чи не сила молитви і прояв Божого милосердя?! Все в Його руках і по Його волі.

Життя продовжувалося і набирало обертів. Закінчення університету, перше кохання, друзі, подорожі, цікава робота… Однак головне — ти спершу на щодень із Богом, а потім помалу віддаляєшся. Не завжди є наснага й час піти на недільну літургію чи податися на прощу. Молитва стає інакша: вже не серцем, а розумом; ти не відчуваєш такого спокою і миру в душі, маєш страх і невпевненість. Затягує вихор проблем, матеріального збагачення… і, як грім із ясного неба, висновок лікарів: у вас стався рецидив, знову треба лікуватися від онкології. В голові найперша думка — «Як?! Хіба Бог може забрати зцілення? Як я буду далі жити, чи скоро помру в муках?» Святий Йоан Золотоустий казав, що все наше моральне життя залежить від молитви: «Ми грішимо тоді, коли ми перестаємо молитися. Якби ми вміли не переставати молитися, ми б не впадали у гріх».

Щоб осягнути найвищу і єдину мету нашого християнського життя — повне єднання з Богом, — треба бути готовим до того, що від найперших кроків цією дорогою тебе зустрінуть труд і піт. Це боротьба, в якій треба буде перемогти себе самого. Молитва — це наша найголовніше зброя. Це наші простягнені до Бога руки, якими ми випрошуємо Його благодаті. 

Заспокоївши емоції та спинивши сльози, я помолилася, й до мене прийшло розуміння — це було немовби сходження Святого Духа. Це випробовування віри, твоя молитва не така, як була раніше; ти відійшла від Бога, а твоє покликання зовсім в іншому — служити Йому, прославляти Його та навертати людей, які також у проблемах, не бачать промінця надії, який їх може врятувати, бо чудес, що стаються за Божою присутністю, жодні вчені світу не можуть пояснити. Це відчуваєш серцем, усе навколо міняється, і будь ти на останній стадії раку, коли тебе відправляють додому помирати, — ось чудо, і ти повністю здоровий. Чи наркоман, який ніяк не вилізе з прірви темноти, — і ось, абсолютно здоровий. Таких прикладів є мільярди, по всій планеті. Бог усюди, Він усе створив на радість і втіху людини, і тільки за Його волею, за нашою вірою та силою молитви ми можемо у цьому переконатися.

Протягом усього часу лікування я відчувала присутність Ісуса в своєму житті. З’являлися люди, які допомагали фінансово, їжею, зв’язками, теплим словом і молитвою: я не сама. Молитва — це те, що мене рятувало і надихало жити далі, боротися й зрозуміти, що Бог хоче вдруге мені сказати цією хворобою. Молитва — найважливіша діяльність людини. Хто молиться, той долає тривогу, якою перейнято наше існування. Життя наповнюється радістю, яка входить у глибини. Молитися не можна насильно. Молитися треба хотіти. Треба хотіти довіритися Богу, не зважаючи на те, що нам заступає або затьмарює пошуки Небесного Отця. Молитися можна всіляко, різними словами, але головне — думками, почуттями, справами. Я з упевненістю можу сказати: я зцілена, я здорова, кожна клітинка мого організму радіє і випромінює любов!

Мій небесний Отче, дякую тобі за все, що маю: за людей, які мене оточують, за ситуації, які були в моєму житті й давали змогу мінятися, ставати кращою. Я люблю Тебе, мій Ісусе. Завжди твоя Юля!