Ознайомившись зі свіжим рапортом Pew Research Centre про те, чому молоді люди відходять від Церкви, я роздратовано зітхнув. Я ані на мить не сумніваюся у щирості учасників анкети, але причини полишення християнства, які вони наводять, просто-напросто непереконливі!
Кожен добрий теолог, катехит або євангелізатор повинен уміти з легкістю на таке відповідати. Я дійшов висновку, що «найбільший наш ворог це ми самі».
Протягом останніх 50 років християнські мислителя покинули мистецтво апологетики. Вони неспроможні черпати з багатства католицької інтелектуальної традиції, аби відбити нападки на віру. Не звинувачую сповідників секуляризму в тому, що вони активно намагаються повалити християнство — зрештою, в цьому й полягає їхня роль. Але я звинувачую вчителів, катехитів, євангелізаторів і християнських учених, що вони не роблять достатньо багато, аби наша молодь залишалася залученою.
Дослідження PRC показують, що якщо ми, віруючі, не попрацюємо над інтелектуальним виміром нашої віри, то будемо й надалі втрачати молодь. Дослідження було проведене серед американців, однак висновки з цього можна зробити універсальні. Тому варто ознайомитися з причинами, які вказували анкетовані.
Причини, з яких молоді люди не почуваються пов’язаними з Церквою:
1. «Я не вірю».
«Забагато християн поводяться не по-християнськи»
«Релігія це опіум для народу»
«Раціональне мислення дискваліфікує релігію»
«Не існує жодних наукових доказів для існування будь-якого творця»
«Певної миті я усвідомив, що насправді то я невіруючий»
«Я радше сам багато чого навчуся, досліджу, і тоді вирішу, ніж слухатиму когось іншого».
2. «Не люблю інституціоналізованих релігій»
«Я бачу, що організовані релігійні групи більше розділяють, аніж єднають»
«Думаю, що найбільше зла скоєно саме в ім’я релігій»
«Більше не вірю в інституціоналізовану релігію. Не ходжу на богослужіння. Вважаю, що релігія це дуже особистісна розмова поміж мною і моїм творцем»
«Релігія це вже не релігія. Це бізнес — ідеться тільки про гроші»
«Сексуальні скандали духовенства»
«Вчення Церкви про гомосексуальність»
3. Релігійно невизначені
«Я не маю конкретної релігії, бо я відкритий і вважаю, що не існує однієї хорошої або поганої релігії»
«Думаю, щось таке там десь існує, але не вмію вказати жодної релігії»
«Зараз я схиляюся до духовності, але ще не певен. Знаю, що повсюди можу молитися до мого Бога. Вірю у вищу силу, але для цього мені Церква непотрібна»
4. Віруючі непрактикуючі
«Я принципово перестав ходити до храму, коли вступив до колледжу, і так уже залишилося. Ніколи не був супер-релігійним»
«Не практикую жодної релігії та не ходжу до церкви ані беру участь у церковних обрядах»
«Не маю часу ходити до церкви».
Опитані вважають, що наука підриває підстави віри. Ствердження, що релігію і розум неможливо примирити, було би величезною несподіванкою для св. Павла, для св. Августина, Йоана Золотоустого, Єроніма, Томи Аквінського, Роберто Белларміно, Джона Генрі Ньюмана, Г.К. Честертона, К.С. Льюїса чи Йозефа Рацінґра…
Переплутання порядків
Природничі науки, націлені, згідно з їхнім характером і методом, на аналіз емпірично справджуваних предметів і станів речей у Всесвіті, не можуть, навіть найменшою мірою, ставити питання стосовно Бога, який є Буттям не з цього світу, а радше причиною, завдяки якій цей конечний світ існує. Не може в принципі бути «наукових» доказів ані аргументів за чи проти існування Бога.
Це, однак, не означає, що не існує раціональних обґрунтувань для віри в Бога. Філософи протягом століть надавали десятки таких доказів, які мають — зокрема коли взяти їх до уваги сукупно — величезну доказову силу. Цим аргументам, однак, бракує переконаних і виразних захисників в академічному середовищі, а також у шерегах учителів, катетихів і апологетів.
У згаданій анкеті з’являється, серед інших, популяризований Марксом привід, що «це опіум для народу». Уперше такий аргумент висунув Людвіг Фоєрбах, стверджуючи, що релігія зводиться до проекції нашого власного ідеалізованого образу. Зиґмунт Фройд перемінив цю думку Фоєрбаха, додаючи, що релігія це ніби сон наяву. Такий підхід був перейнятий «новими атеїстами» наших часів. Я регулярно стикаюся з ним на інтернет-форумах. Усе це зводиться до легковажної та протекційної психологізації релігійності.
Чергові звинувачені
Слабкість такого підходу полягає в тому, що щодо нього можна застосувати формулу tu quoque (і ти також). Вірогідним є ствердження, що атеїзм зводиться до фантазії сповнення бажань — він дає повну свободу й відлік буття від самого себе: якщо Бога немає, то не існує остаточного морального критерію, отож я можу робити, що бажаю, і бути, ким захочу. Одним словом, психологізація це двосічна зброя. Обидві ці позиції взаємно знищуються, що має нас схилити повернутися до дійсного висновку на реальному рівні.
Третя найчастіше цитована причина полишення християнства — погані вчинки самих християн. Сексуальні скандали духовенства за останні роки зміцнили аргумент, який раніше будувався на чергових «хлопчиках для биття»: інквізиції, хрестових походах, переслідуванні Галілея, полюваннях на відьом… Це правда, що за ці століття чимало християн поводилися негідно. Але чому це мало би бути аргументом проти чесності й правоти самої християнської віри?
Чимало тих-таки американців чинили вражаючі речі, часто в ім’я Америки (невільництво, килимові бомбардування Дрездена і Токіо, масове вбивство в Сонгмі, тортури ув’язнених в Абу-Грейб). Чи ж ці факти жорстокості самі по собі доводять, що американські ідеали — фальшиві?
Багато молодих стверджують, що відійшли від християнства, бо «релігія це джерело конфліктів». Це закид епохи Просвітництва. Вольтер, Дідро, Спіноза й чимало інших у XVII i XVIII століттях прагнути підірвати релігію, але не змогли знайти кращого способу, аніж обзивання християнства джерелом насильства. Цю тезу неможливо захистити, якщо її розглянути всерйоз. У вичерпному аналізі війн в історії людства («Енциклопедія війн») Шарль Філіпп і Алан Аксельрод показали, що релігію можна звинуватити за менш ніж 7% викликаних війн.
Прокиньтеся!
Найкривавіші війни в історії, ті, що у ХХ столітті, які забрали понад 100 мільйонів людських життів, не мали з релігією нічого спільного. По суті, можна дійти переконливого висновку, що джерело найбільшого кровопролиття це ідеологічний секуляризм та новоявлений націоналізм.
Одна з попередніх анкет, проведених PRC серед американської молоді, показала, що на одного нового католика припадає семеро тих, що відходять від Церкви. Чимало з них це молоді люди. В останньому дослідженні респонденти на питання про причини відходу від віри наводять аргументи інтелектуальної обґрунтованості. Моє серце волає, щоби катехити, теологи, вчителі та євангелізатори прокинулися перед лицем цієї кризи!
Єпископ Роберт Барон, Aleteia
фінансово.
Щиро дякуємо!
