До дідуся в гості приїхав онук.
– Як у тебе справи? – поцікавився.
– Добре, навіть дуже добре, готуюся до олімпіади, – похвалився хлопець.
– Олімпіади? З історії, мабуть?
– Ні, з фізики, а що та історія! Мені вона не потрібна.
– Але ти дуже любиш історію…
– Любив, – виправив хлопчик, – я її вже не люблю і не читаю. Вирішив займатися фізикою. Правда, тяжко трохи, але нічого, звикну, вміє ж якось Володя, мій однокласник, задачі розв’язувати і я навчуся. А історія більше непотрібна!
– Ти вирішив фізикою займатися, наслідуючи свого товариша? – запитав дідусь. – Але копія – це завжди копія, а не оригінал!
– Так. Я ж нічого не втрачаю, правда? –запитав.
Онук і тут не почув відповіді.
Наступного дня дідусь покликав юнака в ліс по гриби. Почали збирати.
– Але ти іди слідом за мною, – сказав дідусь.
– Добре, – погодився хлопець.
Ішов годину, дві, три, не витримав:
— Все, досить, я не буду більше ходити за тобою, я всі сили витрачаю даремно, бо після тебе я жодного гриба не знайшов! За цей час я б уже давно набрав повний кошик грибів і пішов додому. Я втрачаю своє, доки ходжу за тобою! – сказав онук.
– Ось і відповідь.
– Відповідь на що?
– На твоє запитання: «Чи я нічого не втрачаю, покинувши історію і почавши наслідувати товариша з фізики?» Втрачаєш своє, а точніше, йдучи за кимось – губиш себе!
Йдучи слідом за іншим – нічого не знайдете» – Сенека.
фінансово.
Щиро дякуємо!
