Погляд

Ідеологічна колонізація в школах України

31 Січня 2017, 12:39 937 Олександр Бучковський
школа

 

Майже щороку до моєї школи приходить декілька десятків інформаційних листів про проведення різноманітних наукових та творчих робіт. Уявіть моє здивування, ба навіть обурення, коли один із Хмельницьких університетів цього року запропонував учням 8‑11 класів як тему для творчого есе написати про «Права ЛГБТ-спільнот в Україні та ЄС».

Порівняно з цим якісь там поправки у законі про працевлаштування виглядають дитячими пустощами… Думаю, що швидше за все цей вищий навчальний заклад отримав  грант від Євросоюзу, і тепер на ці гроші має пропагувати гендерну ідеологію в школах України.

Це те, що Папа Франциск називає ідеологічною колонізацією: коли зовнішні сили «пропонують людям ідею, яка не має нічого спільного з народом. Так, із групами людей, але не з народом. І вони колонізують людей ідеєю, яка змінює, або невдовзі змінить, ментальність або структуру. Тому що вони беруть, вони насправді беруть, беруть потребу людей, аби скористатися можливістю увійти і там зростати — з дітьми. Але це не щось нове. Це саме робили диктатори минулого століття. Вони почали зі своєї власної доктрини: згадайте Баліллу або Гітлер’юґенд. Вони колонізували людей, вони хотіли це зробити. Але скільки страждань! Люди не повинні втрачати своєї свободи. Люди мають свою культуру, кожен народ має свою культуру. Але коли вступають у дію умови, введені колонізаторами, — вони прагнуть змусити людей втратити власну ідентичність, [прагнуть] створити узагальнену масу» (Повний текст інтерв’ю Папи Франциска на борту літака з Маніли).

Так відбулося у багатьох країнах Європи і тепер це триває і в Україні. На жаль — поза увагою суспільства. Оскільки старше покоління вже сформувало свої принципи та ідеали, їх змінити досить важко або навіть неможливо. Тому вирішили розпочати з молодого покоління. Тому батьки мають право і навіть обов’язок контролювати навчальний процес і зміст підручників та конкурсів, і якщо помітять щось небезпечне для їхніх дітей — вимагати це прибрати зі шкільного процесу.

Звісно, ви можете сказати, що наших дітей це не стосується, вони не піддаються на пропаганду. Що наші діти негативно, й навіть агресивно, ставляться до будь-яких проявів гомосексуальної поведінки. Та насправді це входить у план дій ЛГТБ-руху. Щоби спочатку геїв принижували, переслідували, висміювали, щоб довести факти реальної дискримінації. Зробити з них таких собі мучеників в ім’я рівності й толерантності. А потім їх жаліти та в кінцевому підсумку «захищати їхні права».

Інша справа, що в Україні є чимало людей із гомосексуальними схильностями. Вони є навіть у Церкві. І це добре, бо куди їм іти з їхніми стражданнями і проблемами, як не до Бога? Насправді Бог дуже любить гомосексуалістів, і за них так само помер на хресті, як і за кожного грішника. Але вчення Біблії незмінне і ясне: гомосексуалізм (ідеться про сексуальні стосунки, а не про схильності) є огидою в очах Господніх і тяжким  гріхом (див. Бут 19, 1‑29; Рим 1, 24-27; 1 Кор 6, 9‑10; 1 Тим 1, 10).І в жодному разі гомосексуальна поведінка не може бути виправдана (ККЦ 2357) і прийнята. Це суперечить не лише християнській вірі та загальнолюдській моралі, а й природному законові.

До цих осіб потрібно ставитися зі співчуттям і повагою та у ставленні до них уникати будь-яких ознак несправедливої дискримінації (ККЦ 2358). Але хто сказав, що дискримінація (обмеження) буває лише неслушною? Ніхто не заперечить, що ВІЛ‑інфікований не може працювати у школі чи дитячому садку, а психічно хворий — бути міліціонером. Бо у справу входить спільне добро багатьох. І цей принцип стосується пропаганди гомосексуалізму у ЗМІ. 

Давайте я спробую замість дітей відповісти на заклик викладачів Хмельницького університету управління та права та Секретаріату Уповноваженого з прав людини і розглянути ті вимоги та права, які хоче отримати ЛГТБ-спільнота.

Головна вимога геїв і лесбіянок — щоб узаконити цивільні одностатеві відноси та вважати їх подружжями. Однак хоча кожна людина заслуговує на сім’ю та родину, та не всі здатні її створити. Мова тут не про дискримінацію, але про об’єктивні причини та обставини, що стосуються не лише гомосексуалістів. Крім того, якщо вже так ЛГТБ-спільноті хочеться, щоб їхні стосунки вважали подружжям, то нехай спочатку виконають усі умови для дійсного шлюбу: відкритість на життя і народження дітей, вірність та нерозривність, аж поки смерть не розлучить… Враховуючи нестабільність їхніх пар та велику кількість партнерів, вони не усвідомлюють ціни тої рівності, про яку так мріють. Якщо йдеться про узаконення одностатевих цивільних пар, то бачу лише один вагомий аргумент. Це спільно нажите майно і поділ майна у разі смерті іншої сторони. Але й тут вихід простий. Варто заповісти спадщину на свого партнера. У цьому випадку в гру входить довіра і впевненість у тривалості відносин, які є ознаками справжньої любові. Та хто хоче ризикувати?

Щодо усиновлення дітей, то тут й говорити нема про що. Кожна дитина має право на батька і матір для цілісного та врівноваженого розвитку, а її добро є першочерговим і не повинно залежати від бажання когось здаватися «більш нормальними» чи рівними. Позбавлення дітей цього — ось справжня форма дискримінації та знущання з їхньої психіки. Це емоційна експлуатація дітей — всиновлювати їх з одною лиш метою: довести світові, що лгбт — нормальні та рівні.

Крім того, узаконюючи одну форму сексуальної неприродної активності, хіба ми одночасно не дискримінуємо всі інші форми задоволення сексуальних бажань? Педофілія, зоофілія та все інше…

Ми живемо у демократичній державі й ніхто не забороняє комусь мати своє особисте життя, і за гомосексуальні відносини у нас не переслідують. Та закон один для всіх, також і природний. І навіть якщо хтось не здатний відповідати йому, то не потрібно все перевертати догори ногами. У цьому й полягає екологія: зберігати, а не втручатися і змінювати природні порядки, — у житті людей також. 

Організатори творчого конкурсу «Дотримання прав людини в контексті вступу України до ЄС» вимагають, щоб есе містило «власні думки та ідеї автора щодо обраної тематики та ставлення автора до вказаних у есе обставин». Думаю, що я більш-менш упорався з цим завданням, то, можливо, і моя стаття піде на розгляд комісії. Тільки я би просив шановне журі: «Не дискримінуйте мене та проявіть толерантність до моїх поглядів».

Інші статті за темами

ПЕРСОНА

МІСЦЕ

← Натисни «Подобається», аби читати CREDO в Facebook

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

ПІДТРИМАЙТЕ CREDO
CREDO — сайт і часопис для читачів, які хочуть жити свідомою вірою. Якщо Вам подобається те, що ми робимо, долучайтеся до збору коштів для праці редакції. Ми цінуємо кожен внесок!
Виберіть суму
грн/місяць
Підпишіться на розсилку
Кожного дня ми надсилатимемо вам листи з найважливішими та найцікавішими новинами.

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: