Не забувайте: надія не засоромить

«Оправдані ж вірою, ми маємо мир з Богом через Господа нашого Ісуса Христа, через якого ми вірою одержали доступ до тієї ласки, що в ній стоїмо і хвалимося надією на славу Божу. Та й не тільки це, але ми хвалимось і в утисках, знаючи, що утиск виробляє терпеливість, терпеливість – досвід, а досвід – надію. Надія ж не засоромить», – писав святий Павло до християнської громади Риму. Ці його слова лягли в основу катехизи, яку Папа Франциск приготував з нагоди нинішньої загальної аудієнції.

Святіший Отець зазначив, що вже з дитинства нас вчать, що не личить нахвалятися, адже це не лише є «своєрідною гордістю», але й вказує на «брак пошани до інших, особливо до тих, яким менше пощастило». Але в Посланні до Римлян святий Павло нас вражає цими словами, «двічі закликаючи хвалитися». Отже, є речі, якими хвалитися справедливо, і слід запитати себе, як це можемо робити, «не ображаючи інших і нікого не відкидаючи»?

Наступник святого Петра зазначив, що ми, насамперед, заохочені «хвалитися щедротою благодаті, якою ми пронизані в Ісусі Христі завдяки вірі». Апостол бажає допомогти нам зрозуміти, що «якщо навчимося відчитувати кожну річ крізь призму світла Святого Духа, то зауважимо, що все є благодаттю». Якщо звернемо увагу, то, побачимо в діяннях історії та в нашому житті не лише себе, але, насамперед, Бога, Який «творить кожну річ, як дар любові».

«Від нас вимагається розпізнати все це, прийняти з вдячністю й перетворити в підставу прослави, благословення та великої радості. Якщо так чинимо, то перебуваємо в мирі з Богом та отримуємо досвід любові. І цей мир поширюється на всі середовища й на всі стосунки нашого життя: ми перебуваємо у мирі з собою, в родині та громаді, на роботі й з людьми, яких щодня зустрічаємо на своєму шляху», – сказав Папа, додаючи:

«Святий Павло, однак, закликає нас також хвалитися в утисках. І це нелегко зрозуміти. Це виявляється ще важчим і здається, що не має нічого спільного із щойно описаним станом миру. Але, натомість, це становить його найсправжнішу, найістиннішу передумову. Насправді, мир, даний нам Господом, не слід розуміти, як відсутність турбот, розчарувань, нестачі, причин для страждання. Якщо б це було так, то досягнувши стану миру, цей момент швидко проминув би й ми неминуче потрапили б у відчай. Мир, що випливає з віри, є, натомість, даром – благодаттю відчувати, що Бог нас любить і завжди перебуває поруч, ні на мить не покидаючи нас протягом життя. І це, як стверджує Апостол, породжує спокій, бо знаємо, що також і в найважчі й тривожні хвилини Господні милосердя й доброта є більшими від будь-якої речі, і ніщо не може вирвати нас з Його рук, із сопричастя з Ним».

Ось чому, як наголосив Святіший Отець, «християнська надія не засоромить». Вона не ґрунтується «на тому, що ми можемо зробити», її основою є щось «найвірнішого та найнадійнішого, що лиш може існувати», тобто, «Божа любов до нас». Однак, за словами Папи, сказати: «Бог нас любить», – легко й усі ми так говоримо. Але чи кожен готовий сказати: «Я впевнений, що Бог мене любить»? Це вже не здається таким легким, але саме в цьому «корінь нашої надії». Господь «щедро вилив у наші серця Святого Духа, що є Божою любов’ю», аби Він «живив віру всередині нас і підтримував живою цю надію».

«Тепер, – підсумував Святіший Отець, – розуміємо, чому апостол Павло закликає нас завжди хвалитися цим. Я хвалюся любов’ю Бога, бо Він мене любить. Надія, дана нам, не відокремлює нас від інших, ані не спонукає нас зневажати їх чи відкидати. Мова йде, натомість, про надзвичайний дар, який ми покликані всім передавати в простоті та смиренні. І тоді нашою найбільшою хвальбою буде те, що маємо за Отця Бога, Який не чинить різниці, нікого не відкидає, але відчиняє двері Свого дому для всіх людей, починаючи від найостанніших та найвіддаленіших, аби ми, як Його діти, навчилися утішати й підтримувати одні одних. І не забувайте: надія не засоромить!».

За матеріалами: Радіо Ватикану