У суботу, 11 лютого 2017 р., Його Преосвященство архиєпископ Мечислав Мокшицький очолив урочисту Євхаристію з нагоди святкування 25‑річчя руху «Світло‑Життя. Домашня церква» в Україні, що відбулося у с. Гвардійське, що на Хмельниччині. У розмові із CREDO владика поділився своїми думками з приводу душпастирства родин та місця сім’ї у житті суспільства та Церкви.
— Ваше Преосвященство, як відомо апостольство родин сьогодні — це пріоритет для Церкви, про що, зокрема, говорить Папа Франциск. Як Ви бачите цей процес в українських реаліях?
— Церква — це не тільки будинок з каміння і золота. Передусім, справжня і жива Церква — це спільнота сердець. Фундаментом такої живої спільноти у Церкві є сім’я. І я надзвичайно радий, що в Україні, зокрема у нашій митрополії, постали такі рухи, як «Світло‑Життя. Домашня Церква», які творять, так би мовити, через «домашню» Церкву парафіяльну та дієцезіальну церковну спільноту, а також Католицьку Церкву в Україні і Вселенську Церкву загалом.
Адже все має спиратися на фундаменті. Знаємо, що найкращими вчителями віри є батьки, бабусі, дідусі, брати і сетри. Вони нас впроваджують до Церкви дорослої, дозрілої. Тоді людині, яка вже має якусь базу, що формувалася з дитинства, буде легше поглиблювати віру і краще зрозуміти таємницю відкуплення. Тішуся, що рух «Світло‑Життя» пригортає та громадить молодь, яка дуже потребує супроводу, духовного керівництва. Це прекрасно, що цей рух в Україні розвивається і є великою опорою для нашої Католицької Церкви.
— З якими б словами Ви, Ваше Преосвященство, звернулися до членів руху, чого їм слід сьогодні остерігатися і що укріпляти?
— Важливо, щоб «Домашня Церква» завжди знаходилася під духовним керівництвом духовенства, священиків чи сестер‑монахинь. Адже вірні не мають достатньо доброго теологічного приготування, позаяк протягом багатьох років комунізму не було формації, вивчення релігії, катехизації. Іноді людина може відійти від доктрини католицької віри. Вірних, які хочуть долучитися до цієї харизми, ми повинні завжди провадити, формувати їхні знання через вивчення теології чи формаційні курси, аби вони не тільки вірили, але й пізнавали певні догми. Думаю, що тут в Україні, у нас є такі можливості — маємо добрих священиків. Думаю, нема небезпеки, що рух буде діяти у незгоді із Церквою, або ж не дотримуючись науки Церкви, і тим я дуже щасливий.
— У своїх інтерв’ю Ви згадували теж і про власну родину. Чи сьогоднішнє святкування спонукало Ваше Преосвященство згадати батьківський дім?
— Можу сказати, що дуже тішуся з того, що я мав можливість виховуватись в католицькій сім’ї. Також щиро радію, що і тут нові покоління наших вірних в Україні вже 25 років (за часів свободи Церкви в Україні) можуть зростати в атмосфері віри, в атмосфері відкритості на Слово Боже. І такі свідчення, такі малі родинні спільноти будуть долучалися до формації нових поколінь, що будуть виховуватися уже в християнських традиціях, на відповідних цінностях. Я приємно здивований батьками, які мають таку відвагу та готовність перебувати тут, засновувати спільноти і проголошувати Слово Боже. Гадаю, вони є своєрідним почином у цій великій країні, в країні, що постійно відчуває духовний голод і має потребу в справжніх вартостях, в справжніх провідниках, щоб вірні могли відчувати радість щоденного життя і щоб мали мир у власному серці. А матимуть мир тільки тоді, коли будуть будувати на фундаменті Божих заповідей, заповідей церковних і християнської етики.
— На завершення, чого б Ви побажали рухові «Світло‑Життя. Домашня Церква» з нагоди свята?
— Ювілей — це нагода, щоб ділітися побажаннями. Бажаю, аби той ентузіазм, який супроводжував «Домашню Церкву» в Україні, не згасав, а навпаки, дедалі більше розпалювався; щоб вогонь віри і любові розігрівав серця багатьох людей, що чекають на такий промінь світла та радості у своєму житті.
— Дякуємо за розмову!
фінансово.
Щиро дякуємо!
