Педофілія — явище, гідне засуду, неприродне, деструктивне як стосовно дитини, так і стосовно дорослого, який дозволяє собі піддатися настільки огидливій схильності. Щодо цього немає сумнівів, і кожен випадок ґвалту дитини має бути покараний.
Проблему становить, однак, питання антицерковної пропаганди у питанні педофілії. «Нещастя педофілії» у Церкві не існує як такого. Варто поглянути на цю тему цілісно, взявши до уваги також представників інших віросповідних та професійних груп, бо вибіркове представлення тільки одного елемента (католицькі священики) — це звичайна маніпуляція.
1. Антиклерикальні часописи самі заперечують міф «священика-педофіла»
2002 року видання «Christian Science Monitor», дуже неприязне до Католицької Церкви, оприлюднило результати досліджень, проведених організацією «Christian Ministry Resources». Що показав цей рапорт? Ось цитата:
«Попри те, що заголовки газет зосереджуються на проблемі педофілії серед священиків Римо-Католицької Церкви, більшість звинувачень у сексуальних домаганнях дітей стосується протестантських спільноти, причому більшість справ відкриті не стосовно духовенства, а стосовно волонтерів».
2. Рабин визнає, що юдеї приховують численні випадки педофілії
Раббі Артус Гросс Шефер, професор права й етики у Loyola Marymount University, вважає, що сексуальні зловживання серед рабинів в об’єднаному юдаїзмі стаються так само часто, як серед протестантського духовенства. Він каже:
«На жаль, дотеперішня реакція нашого суспільства зводилася виключно до замовчування справи, аби уникнути скандалу. Страх перед розголосом і судовими позовами створює атмосферу приглушеного шепоту та обурення тими, хто насмілюється винести сміття».
3. Педофілія по школах набагато частіша і незрівнянно менше покарана
У самому лиш Нью-Йорку щонайменше одна дитина щодня зазнає сексуальних домагань від працівника школи. 1994 року професор Карл Шейкшафт із Hofstra University дослідив 255 випадків сексуальних домагань до дітей з боку вчителів у Нью-Йорку. Він відкрив, що хоча кожен зі звинувачених зізнався у сексуальному контакті з учнями, жодна справа не була переказана властям, і тільки 1% таких учителів втратили право працювати за фахом. На жаль, таких даних не наводять, коли триває переслідування священиків. Але хіба з огляду на те, що в школах ситуація гірша, потрібно проголосити школи поза закном? Тут антиклерикальна логіка дає збій.
4. У часи нібито-замовчування педофілії ніде поза Церквою не існувало дієвих методів реагування
Загальним «аргументом» антиклерикалів проти Церкви є факт, що щодо священиків-педофілів не застосовувалося серйозних покарань. Більшість єпископів вимагала від винних припинити злочинні дії, винуватців скеровували на психологічні консультації, що мали зарадити проблемі, а потім їх переводили до інших місць, де вони вже не мали контакту з неповнолітніми. Реакція єпископів видається архаїчною і дивною, однак світ забуває про суттєвий факт: у ті часи психологія і педагогіка радили таку реакцію в кожній сфері життя, також і в школах, у випадку спортивних тренерів, духовенства та всіх, хто допустився таких учинків. Тому просто нечесно засуджувати виключно Церкву за те, що вона робила точно те, що робили всі інші, бо ж такими були в ті часи погляди світу науки стосовно дій у разі педофілії. Нечесно також очікувати сучасного і набагато досконалішого способу спротиву і покарання педофілії в часи, коли таких методів ще не існувало.
5. Чи целібат і «сексуальне розчарування» це причини педофілії та домагань?
Рівень частотності випадків сексуальних домагань у різних церковних спільнотах та нерелігійних інституціях, де чоловіки та жінки виконують свої функції без вимоги дотримання целібату, був таким самим, як у Католицькій Церкві, а часто й вищим. Тому неправдою буде ствердження, нібито целібат був причиною будь-яких девіацій, домагань або «сексуального розчарування», у чому охоче переконують людей психологи, захоплені розтлінними поглядами Фройда. Навіть виявляється, що разом з ученням Церкви целібат запобігає дикому пожаданню та стримує людину від певних учинків з огляду на складену нею обітницю чистоти — умову прийняття до духовного стану в Католицькій Церкві.
6. Гомосексуалізм у 80-90% випадків відповідальний за домагання до неповнолітніх
Доктор Томас Плент, психолог Університету св. Клари, підрахував, що 80-90% усіх священиків, які реально скоїли сексуальні злочини з неповнолітніми, мали стосунки з юнаками, а не з дітьми у віці перед часом дозрівання. Таким чином, підлітки перебувають під загрозою більше, ніж малі міністранти або дівчатка будь-якого віку. Найбільші скандали у США сталися в Бостоні, й газета «Boston Globe» писала про них так:
«З усіх випадків сексуальних домагань з боку духовних осіб, що були зголошені до прокуратури східного Массачусетса, понад 90% жертв були чоловічої статі. Найкращі бостонські юристи, до яких зголошувалися жертви сексуальних домагань священиків, казали, до близько 95% їхніх клієнтів були чоловічої статі. Газета USA Today провела дослідження серед тих, хто зазнав сексуальних домагань від священиків. Виявилося, що 85% то хлопці-підлітки. Газета дійшла висновку, що жертвами 234 священиків, звинувачених у сексуальних домаганнях, у 91% випадків ставали саме хлопці».
Це означає, що педофілія у разючій більшості випадків пов’язана з гомосексуалізмом. Про те, на жаль, ніхто не говорить поза католицькими середовищами, а страждають тільки діти, що стали жертвами гендеризації та просування збочень, тобто «вибору собі статі». Що дуже цікаво, спершу ІІ Ватиканський Собор мав дієвіше запобігти прийняттю гомосексуалістів до семінарій, на що ліберальні та антикатолицькі середовища відреагували антицерковною пропагандою та криками, звинувачуючи ієрархів у гомофобії та виключенні осіб «нетрадиційної орієнтації» з суспільного життя. Хіба ж це не цікаво, що середовища, які ненавидять Церкву, так сильно піклуються про те, кого вона приймає у лави своїх служителів?
7. Де ж та епідемія, яку так хочуть бачити у Церкві антиклерикали?
Навіть охочий до сенсацій «Super Express» пробував підситити антиклерикальні переслідування та представити священиків-педофілів останніх кількох десятків років смаковитим заголовком. На жаль, і в цього видання це не вийшло достатньо добре — воно зібрало шістьох представників духовного стану, які були педофілами. Досить вразлива статистика. Вочевидь випадок архиєпископа Весоловського, тобто одного прикладу на 25-30 тисяч польських священиків, та сестри Бернадети зробив водичку з мізків тих, хто не був охочий до аналізу даних та критичного мислення. Це прекрасний приклад маніпуляції з одного боку — та інтелектуальної ліні з другого.
8. Дволичність пропедофільських та антиклерикальних «еліт»
1997 року французька газета «Le Monde» опублікувала відкритого листа, підписаного 69‑ма французькими «інтелектуалами», серед яких були Жак Ланг — майбутній міністр культури та освіти, Бернар Кушнер — майбутній міністр охорони здоров’я та голова організації «Лікарі без кордонів», і такі уславлені особистості, як Жан Поль Сартр, Жіль Делез та Ролан Барт. Лист містив протест проти ув’язнення трьох чоловіків, звинувачених у сексуальних контактах із 13-14‑річними. Пізніше, вже як міністри, Ланг і Кушнер гостро критикували Римо-Католицьку Церкву за те, що вона «нічого не робить у справі домагань до неповнолітніх з боку священиків».
9. Брак логіки у звинуваченнях щодо Церкви, або Як діє пропаганда
Якщо антиклерикали, які часто називають себе «раціоналістами» або також не раз «науковими атеїстами», відкидають, згідно з принципами науки, окремі випадки в оцінці таких явищ, як, наприклад, вплив ліків або методи терапії, то як вони можуть вірити в образ «священика-педофіла» і пропагувати його, коли дані виразно вказують, що Католицька Церква фактично найкраще з усіх релігійних та фахових груп тримається моральності й найрідше схиляється в бік педофілії? Як людина, що мислить логічно, бачивши факти, наведені вище, як також доступні на офіційних сайтах і в заявах найвищих керівників держави, може надалі вірити, що Церква це ідеальне середовище для педофілів?
Так діє пропаганда.
Підсумок
Я далекий від висування звинувачень на зразок «ми ґвалтуємо, але й ви теж!» Мене, однак, цікавить цілісний образ проблеми, а не виключно осібні та зманіпульовані випадки. Ненависть комуністичних, лівацьких і масонських середовищ до Церкви робить так, що замовчуються тисячі випадків педофілії серед усіх інших професійних чи релігійних груп, однак достатньо одного такого випадку серед католицького кліру, аби запустилася в рух машина пропаганди, яка охоплює цілі країни. Погодитися з цим неможливо.
Переклад CREDO за матеріалами: DeusExLibris
Фото: Рixabay
фінансово.
Щиро дякуємо!
