Роздуми до Слова Божого на четвер VII звичайного тижня, рік І
Спробувала уявити на хвилинку, як виглядатиме цей вхід у життя, якщо дослівно сприйняти пораду Ісуса про відтинання того, що тебе спокушає. Тільки уявила, відразу перестала, бо якось не дуже приваблива картина виглядає, навіть дуже навпаки. Але саме такі ввійдуть в життя, саме таким відкрита дорога. Сьогоднішній уривок настільки переповнений різними моментами, проте, поглянемо сьогодні саме на цей момент із входженням у Царство Боже.
Людей, які увійдуть в життя, об’єднують дві основні риси: вони каліки, тобто, мають певні рани, але що торкається найбільше – вони вміють залишати.
Часом ми сприймаємо Царство Боже та й прагнемо жити життям, де немає болю, де немає жодних проблем, у такий безтурботно-легкий спосіб. Проте, як написано у сьогоднішньому Слові, так не буде і так не є. У кожного із тих, хто прибуде до Царства, буде якась рана, причому така, яку особливим способом не замаскуєш. Не говоримо про те, що ми всі навмисно тепер маємо шукати проблем або якось натягувати простирадло горя і жити постійно під ним. Зовсім ні! Життя барвисте і настільки багатогранне! Просто в кожного з нас є певна рана, яку не варто приховувати ні перед собою, ні перед Господом. Вже неодноразово згадували про те, що потрібно речі називати своїми іменами, тому і перед собою, і перед Ним варто визнати, що так, дійсно, болить мене в цьому місці, так, маю там рану. Якщо подивитися на Розп’ятого Ісуса, то всьому світу Він показує місце, де Його пробито. Він не соромиться, бо саме ці рани стали джерелом життя для нас. Чи не закриваєш ти перед собою та перед Ним рани? Чи не затуляєш непотребом, аби тільки не визнати правду?
Окрім того, люди, які ввійдуть в життя, навчилися залишати, в результаті чого – «відділили» якусь частину себе. Отут болить найбільше, чи не так? Бо важко відділити щось, що тебе руйнує, адже ти до того звик, настільки споріднився, що це вже стало частиною тебе. Важко відпустити якусь негативну звичку, важко змінити щось у собі, йдемо далі – важко відпустити минуле, болить відпускати тих, кого любиш, але потрібно відпустити. Так багато життєвонеобхідних залишань потрібно нам вчинити у житті. Але саме в них буде теж полягати наше входження у життя. Проте, варто також бути обережним і питатись в Бога, що саме потрібно залишити, щоб не було в тому залишанні виключно нашої волі.
Варто звернути увагу ще й на те, що Боже Царство згадується лише в кінці переліку цих «скалічень», а всюди в інших місцях написано – «ввійти в життя». Часом зволікаємо з якимись нашими діями-наверненнями, бо ще до смерті начебто далеко, встигну до того Царства підготуватися. А фраза «ввійти в життя» це щось вже набагато ближче. Це те, що трапляється з тобою вже цієї миті. Навіщо зволікати?
Тату, навчи нас сприймати нас самих із нашими ранами, навчи показувати і відкривати їх перед Тобою. І якщо є щось у моєму житті, що варто залишити, дай правду і сміливість, аби зробити цей крок.
фінансово.
Щиро дякуємо!
