В ексклюзивному інтерв’ю для Радіо Свобода британська акторка Саманта Баркс розповіла про те, що знала про Україну до фільму про Голодомор «Гіркі жнива», та чому «закохалася» у свою героїню.
— Ви приїхали розповісти українцям про Україну. Ця аудиторія буде найвимогливішою. Нервуєте?
— Це завжди важко, а працювати над цим фільмом однозначно було важко. Тому що це реальна історія про реальних людей. Звісно ж, хочеш віддати шану цій історії — так добре, як тільки можеш, — а розповідаючи її, маєш бути якомога точнішим. І, так, саме це і має значення: що люди думають.
Нам пощастило проводити зйомки тут і працювати з українською знімальною групою та акторами. Я вважаю, що дуже важливо зробити все якомога автентичнішим. Адже це історія українських людей — звичайно, ти цього прагнеш, але це також і дуже страшно (дізнатися реакцію українців — ред.).
— Як вам вдалося «стати українкою» для цього фільму?
— Я думаю, що героїня красиво прописана… Я думаю, що її передісторія така сумна, аж є свого роду культурний сором: бути незаконно народженою, і всі речі, з цим пов’язані. Це так красиво написано, і я просто закохалася у свою героїню. Коли читала сценарій, у мене з’явилася така жага, пристрасть до того, щоб зіграти її. У цьому фільмі дуже важко передбачити, яким буде розвиток подій, настільки складний сценарій.
— Що Ви знали про Україну до роботи над фільмом? Назвіть три асоціації.
— Холодно… Київ… котлета по-київськи… і холодно, ще раз. І сніг! Я завжди так рада снігу, це неймовірно! Є стільки чудових речей в Україні, які я з захопленням для себе відкрила, бо раніше ніколи не була тут. Знаєте, ми вчимо про Україну в школі, а просто бути тут, з українськими людьми, — ось найкращий спосіб дізнатися про культуру: пізнати людей.
— Я читала, що під час зйомок було важко стримати сльози. Що розчулило Вас найбільше?
— Плакали у більшу частину днів, адже там такі емоційні сцени. А перед початком фільму ми шукали інформацію, щоб (зобразити — ред.) Голодомор. Ми читали книжки, в інтернеті… Але коли чуєш людські історії, людей, які у знімальній та акторській групі говорили про бабусь і дідусів або членів родини, в яких про це були історії… Це найточніше дослідження, яке можна провести: дивишся комусь в очі й бачиш, як це вплинуло на них і на їхні сім’ї. Це дуже емоційно. Не можна слухати такі історії і не бути глибоко зворушеним. Фільмувати щодня ці історії, які ми чули від людей, це неймовірно емоційно.
— Що Ви хотіли би донести до українців цією стрічкою?
— Я звикла говорити з Англією чи Америкою про те, чому так важливо знати цю історію і дізнаватися — багато людей узагалі не чули про цю сторінку в історії. Мені важко говорити, що саме українці мають винести з цього фільму. Я сподіваюся лише, знаєте, що ми віддали шану цій історії та розповіли її настільки правдиво, наскільки могли.
Вікторія Жуган, Радіо Свобода
фінансово.
Щиро дякуємо!
