Ось повний текст папської катехизи сьогодні, 1 березня 2017 року. Цю катехизу на площі св. Петра у Ватикані вислухали понад 10 тисяч присутніх.
Дорогі брати і сестри, добридень!
Сьогодні, в Попільну Середу, ми вступаємо в літургійний період Великого Посту. А оскільки триває цикл катехиз про християнську надію, я б хотів вам сьогодні представити Великий Піст як паломництво надії.
І справді, така перспектива стає одразу ж очевидною, якщо подумаємо, що Великий Піст був установлений у Церкві як час приготування до Великодня, а отже, весь сенс цього періоду сорока днів черпає світло з пасхальної таємниці, до якої він скерований. Ми можемо уявити Воскреслого Господа, який закликає нас, аби ми вийшли зі своєї темряви, а ми вирушаємо у паломництво до Нього, який є Світло. Великий Піст — це паломництво до Ісуса Воскреслого. Великий Піст — це час покути, а також умертвіння, але він не є метою самою в собі, а тільки служить тому, щоб ми воскресли з Христом, щоб ми оновили нашу хресну сутність, тобто заново народилися «згори», з Божої любові (див. Йн 3, 3). Саме тому Великий Піст за своєю природою — це час надіє.
Аби краще зрозуміти, що це означає, ми маємо послатися на фундаментальний досвід виходу ізраїльтян із Єгипту, викладений у Біблії в книзі, що має таку назву: Вихід. Усе починається з ситуації неволі в Єгипті, з утиску, примусової праці. Але Господь не забув про свій народ і про свою обітницю: Він покликав Мойсея і раменом, повним потуги, вивів ізраїльтян із Єгипту і провадив через пустелю до земель свободи. Під час цього паломництва з неволі до свободи Господь дав ізраїльтянам Закон, аби виховати їх, навчити любити Його, єдиного Бога, і любити одне одного навзаєм як братів. Святе Письмо показує, що вихід — тривалий і обтяжливий: символічно він триває 40 років, тобто стільки, скільки триває життя одного покоління. Покоління, яке перед лицем випробування паломництвом постійно має спокусу оплакувати Єгипет і відступити назад. Також і ми всі маємо спокусу,аби відступитися назад! Однак Господь — вірний, а ті бідні люди, проваджені Мойсеєм, доходять до Обіцяної землі. Усе це паломництво відбувається у надії: надії дістатися цієї Землі, і саме в цьому розумінні вона є «виходом» — виходом із неволі до свободи. А ці 40 днів також для нас усіх є виходом із неволі гріха до свободи зустрічі з Христом Воскреслим. Кожний крок, кожний труд, кожне випробування, кожне падіння й кожне постання — усе це має сенс тільки у спасительному плані Бога, який хоче для свого народу життя, а не смерті, радості, а не болю.
Пасха Ісуса — це Його вихід, яким Він відкрив нам шлях до осягнення життя у повноті, вічного і благословенного. Аби відкрити цей шлях, цей перехід, Ісус мусив позбутися своєї слави, принизитися, стати слухняним аж до смерті, смерті ж хресної. Відкрити нам шлях до вічного життя — коштувало всієї Його крові, а ми завдяки ньому вибавлені з неволі гріха. Однак це не означає, ніби Він зробив усе, а ми нічого не мусимо робити; що Він пройшов через хрест, а ми «поїдемо до неба каретою». Це не так. Наше спасіння безумовно є Його даром, але оскільки це історія любові, то воно вимагає нашої любові, вимагає нашого «так» і нашої участі, як нам це показує Мати Марія, а по Ній усі святі.
Великий Піст живе цією динамікою: Христос нас випереджує своїм виходом, а ми крокуємо пустелею завдяки Ньому і йдучи за Ним. Він був заради нас спокушуваний і подолав Спокусника заради нас; але ми також мусимо разом із Ним противитися спокусам і долати їх. Він нас дає живу воду Свого Духа, а наша роль — черпати з цього джерела і пити, у таїнствах, у молитві, у прославі. Він є Світло, яке долає темряву, а від нас вимагається, щоб ми підтримували той вогник, який був нам ввірений у день хрещення.
У цьому сенсі Великий Піст це «сакраментальний знак нашого навернення». Хто береться за великопісну дорогу — завжди перебуває на шляху навернення. Великий Піст це «сакраментальний знак нашого навернення», нашого паломництва від неволі до свободи, яке завжди потрібно поновлювати. Це, безсумнівно, паломництво тяжке, і так має бути, бо любов вимагає труду; але це — паломництво, сповнене надії. Я би навіть сказав більше: великопісний вихід — це паломництво, у якому формується наша надія. Зусилля переходу через пустелю — всі випробування, спокуси, обмани й міражі — усе це служить постанню сильної, незламної надії, на взірець надії Богородиці Діви, яка посеред тьми страстей і смерті свого Сина надалі вірила і мала надію на Його воскресіння, на перемогу любові Божої.
З серцем, відкритим на цю перспективу, ми вступаємо нині у Великий Піст. Почуваючись частиною святого Народу Божого, з радістю розпочинаймо сьогодні це паломництво надії. Дякую.
фінансово.
Щиро дякуємо!
