Бірманський парламент 10 березня 2017 р. одноголосно затвердив згоду на встановлення дипломатичних стосунків з Апостольським Престолом, запропонованих Бірмі (М’янмі) Ватиканом 8 лютого.
Водночас було затверджено згоду на встановлення дипломатичних стосунків із Гвінеєю, Мальтою, Еквадором, Сейшелами, Ліберією і Маршалловими островами.
Здавалось, маленька поточна новина. Що вона означає?
Азія — діло заплутане
Історія Бірми (М’янми) — це достатньо довгий список типових азіатських правлінь, династій та війн, які фактично не завершені понині. З другої третини ХІХ і по середину ХХ століття (формально, по 1941 рік) Бірма була колонією Великої Британії. Проти англійського панування бірманці повставали кілька разів (партизанська війна 1886–1900, повстання в Таунгу 1906, в Сагайні 1910, в Хензаді 1912), але ще без усвідомлення національної боротьби як такої. Формування національної самосвідомості більше пов’язане зі студентським страйком 1920 року.
На сьогодні Бірма (М’янма) складається з семи національних областей (штатів) і семи провінцій. По факту, жоден зі штатів не визнає центрального уряду. В країні продовжується протистояння штатів, яке почалося з міжнародного визнання незалежності Бірми у 1948 році. Жодній зі світових політичних сил не вдалося ані налагодити мирне співіснування штатів (народностей і релігій у них), ані встановити єдиний уряд, здатний до надійного комунікування з рештою світу. Попри те, що на туристичних рекламках М’янму називають «раєм для туристів», насправді це одна з найбільш закритих держав сучасності.
«Замикання дверей» особливо сильно пов’язане з військовою диктатурою, яка встановилась у Бірмі 1987 року. Військовики виявилися достатньо «сильною рукою», аби встановити у країні вимоги мінімальної освіти для селянських дітей. Однак специфіка М’янми в тому, що військове правління пов’язане з буддизмом: так, освіту дітям надають при буддійських монастирях, а обов’язок навчати дітей становить державну повинність для буддійських монахів. При деяких монастирях створюються освітні центри, де також викладають інформатику, англійську мову і фізику.
Бірманський генералітет підтримує буддійські моральні норми жорсткими засобами. При цьому відчувається ізольованість країни. У країні слабо розвинений не тільки інтернет, але і внутрішня телефонна мережа. Станом інфраструктури та інтернету М’янма значно поступається Лаосу, Таїланду, Індії, Камбоджі. Незважаючи на наявність нафти і газу, там погано розвинена автомобільна мережа; у багатьох частинах країни транспортним засобом слугують бики.
Папа Франциск і Аун Сан Су Жчі
«Бірманська весна»
Наприкінці 2011 року намітилася тенденція до поліпшення відносин М’янми з країнами Заходу. З 1‑го січня 2012 року було скасовано візові санкції Євросоюзу щодо керівництва цієї країни.
Стосунки Ватикану з цією країною обмежувалися окремими особистими зустрічами. Так, наприклад, у жовтні 2013 року Папа Франциск прийняв на особистій аудієнції Аун Сан Су Жчі — лідера бірманської опозиції, лауреатку Нобелівської премії миру, жінку, яка провела під арештом загалом 15 років. Після зустрічі зі Святішим Отцем вона сказала: почула від Папи, що світ потребує більше любові та розуміння.
Отож можна сподіватися, що часи «любові та розуміння» для М’янми потроху настають: парламент вирішив установити дипломатичні стосунки з шерегом інших держав, зокрема і з Ватиканом. Загалом Апостольський Престол має дипломатичні стосунки з понад 170 країнами світу. Із тих держав, з ким Ватикан не має дипломатичних стосунків, дев’ять — мусульманські (Афганістан, Саудівська Аравія, Сомалі та ін.), чотири — комуністичні (Китай, Північна Корея, Лаос, В’єтнам), і ще Бутан, Ботсвана і Тувалу, до групи яких донедавна зараховували і Бірму (М’янму).
Це буддійська країна (80%), в якій налічується 8% мусульман і близько 7% християн. Дві третини бірманських християн — протестанти, а з цього числа фактично половина — баптисти. Християнство поширене переважно серед національних менших (карени, качини, кая тощо). Причому Бірма століттями вважалася однією з найбільш релігійно толерантних країн. У Янгоні — колишній столиці — майже поруч стоять найдавніша буддійська пагода Суле, де зберігається священна волосина з голови Будди (збудована понад 2000 років тому), індуїстський храм, мусульманська мечеть, християнський храм і навіть синагога, хоча послідовників юдаїзму там майже не залишилося.
Всі 135 народностей Бірми живуть кожна за своєю релігією і кожна має свою мову; об’єднання за американським принципом «спільного котла» не спостерігається. Бірманська толерантність насправді була розмежуванням на межі байдужості. Гоніння на християнство почалися у 1960‑х роках (з країни вислали всіх християнських місіонерів, а християнські школи й лікарні націоналізували). Після воєнного перевороту і скасування конституції релігійні меншини були позбавлені громадянських прав (нову конституцію ухвалили тільки 2008 року). У роки етнічних війн було чималою мірою зруйновано християнські храми, оскільки представників різних племен насильно навертали в буддизм. Релігійна діяльність меншин перебувала під жорстким наглядом влади, аж до заборони її звершення. За роки правління хунти (1988-2011) християнські храми розглядалися воєнною владою як іноземні агенти й перебували під постійною підозрою.
Контролюючи релігійне життя своїх громадян, бірманська влада заборонила переклад Біблії місцевими мовами, а також влаштовували «цензурування» текстів Старого Завіту, вирізаючи звідти «сцени насильства».
За новою конституцією, громадяни М’янми мають право сповідувати будь-яку релігію, існує Департамент у справах релігій; однак варто зазначити, що паралельно існує також Департамент заохочення і поширення Сасани (буддійське вчення). Активна (щоб не сказати агресивна) державна проповідь буддизму становить один із засобів державобудування.
Бірманський християнський храм
Церква в М’янмі: пів тисячоліття історії!
Християнство у М’янмі останнім часом звелося до радісного і переважно молодіжного (а також переважно міського) святкування Різдва без фактичної прив’язки до особи Ісуса Христа — втім, як на чималій частині планети.
При цьому Римо-Католицька Церква була присутня в Бірмі задовго до різних гілок християнства: 2014 року бірманці святкували ювілей 500‑річчя присутності Церкви на цих землях! Першими місіонерами, які принесли християнство в Бірму, були домініканці і францисканці; згодом долучилися єзуїти. Вони проповідували переважно у портових містах і провадили душпастирство заїжджих купців. Що цікаво, після колонізації Бірми (англіканською) Великою Британією кількість католиків у цій країні значно зросла (з 7 тисяч на 1824 рік до 90 тисяч на 1948).
На 2014 рік кількість католиків у М’янмі становила приблизно 1,5% населення (бл. 800 тисяч осіб). Духовним центром залишається колишня столиця Янгон. Помісна Церква складається з трьох архідієцезій (16 дієцезій і 300 парафій загалом).
Католики почали освітню діяльність у М’янмі з відкриттям першої школи (1721 рік), поступово охоплюючи своїм просвітництвом етнічні племена по віддалених гірських регіонах. Це була воістину подвижницька праця. Не менш видатним явищем був лепрозорій на 350 прокажених, який католики провадили в Рангуні, та притулок єпископа Біганде для невиліковно хворих (аналог сучасних госпісів), який на 1948 рік налічував 200 місць. При католицьких школах діяли безкоштовні амбулаторії, а спеціально навчені медсестри працювали по різних місцях Бірми (не тільки при католицьких місіях). Школа св. Павла в Рангуні входила до трійки найпрестижніших навчальних закладів Бірми.
Насправді, як відзначають дослідники, першими християнськими місіонерами у Бірмі можна вважати португальських мореплавців, які припливли до цих берегів 1511 року, однак святкування 500‑річчя Церкви було дещо відкладене з огляду на жорстку пробуддійську політику воєнного керівництва М’янми до останнього часу. Тільки після певних пом’якшень 2011 року, коли парламент став номінально цивільним, можна було заговорити також і про ювілей католиків.
Того ж 2011 року, в день Непорочного Зачаття Діви Марії, бірманці урочисто відсвяткували 100‑річчя собору Непорочного Зачаття в Янгоні. Папа Бенедикт XVI скерував до М’янми свого легата з цієї нагоди, ним став Ренато Рафаеле Мартіно. Він привіз католикам папське звернення «зростати у вірі та в любові до Христа і Євангелія».
Урочисте відзначення Ювілею 500‑річчя розпочалося 24 листопада 2013 року. Цілий рік правилося подячні Меси, а на вечірніх Службах співали видатні співаки М’янми. У завершальних урочистостях 2014 року взяли участь близько 30 тисяч католиків, переважно представники різних гірських племен, убрані у свої національні строї. На урочистість запрошували також і Папу Франциска, однак він не може приїхати у якусь країну без запрошення її президента; до того ж, Конференція єпископату побоювалася про неспроможність гарантувати Папі безпеку у М’янмі. Вітання від Святішого Отця бірманцям переказав спеціальний посланець — кардинал Освальд Грасіас.
Мученики новітніх часів
Під час Ювілейного року відбулася безпрецедентна для цієї Церкви подія: беатифікація бірманця, Ісидора Нгей Ко Лата (1918-1950), катехизатора-мирянина, який був убитий разом зі священиком Маріо Вергарою під час переслідувань. Беатифікація відбулася в Італії, але це стало святом бірманської Церкви.
Ісидора Нгей Ко Лата згадують як чоловіка милого характеру, який хотів стати священиком, але не зміг за станом здоров’я. Повернувшись у своє село, він вирішив відкрити школу, аби катехизувати дітей і молодь. Як видно з дати його смерті, вона настала вже після міжнародного визнання незалежності Бірми. То були часи місцевих війн і конфліктів, у яких брали участь також релігійні та етнічні групи. Зокрема, сепаратистів східної частини підтримували протестанти, що становили еліту штату і вкрай ворожо сприймали позицію місцевих католиків, які були проти війни і страждань населення. Карени-баптисти хотіли своєї держави, непідвладної Рангуну, а о. Вергара виступав проти «міні-держави» Котулей, яку вони хотіли проголосити, оскільки розумів, що шансів на міжнародне визнання у цього утворення нема. Конфлікт поглядів закінчився тим, що мирянина-катехизатора арештували, а коли священик пішов до керівництва його визволяти, то його самого схопили. Обох катували у джунглях і викинули тіла в річку Салуїн.
У ті роки в Бірмі загинуло ще принаймні четверо католицьких священиків і невстановлена кількість мирян-катехизаторів. Беатифікаційний процес бірманських мучеників був розпочатий сином одного з таких катехизаторів. Про початок цього процесу єпископ Янгунської дієцезії Чарльз Маун Бо сказав: це означає, що «Святіший Отець звернув увагу на забуту Церкву, яка понад 50 років перебувала під воєнним правлінням». Також ієрарх відзначив, що з цією зміною в державі пов’язані й полегшення для Церкви: «Раніше під час недільних і святкових Мес у храмах обов’язково були присутні агенти воєнної розвідки, які слухали і записували проповіді». Однак відкрити семінарію католикам ще так і не дозволяють.
Кардинал Чарльз Маунг Бо
Надії сучасності
Єпископ Бо став кардиналом на початку 2015 року. Його ім’я було у списку тих 20, кого Папа Франциск підніс до кардинальської гідності. Це перше таке призначення в історії бірманської Церкви. Кардинал Чарльз Маунг Бо сказав, що «завдяки діям Папи Франциска світ дізнався про М’янму».
Певні полегшення та обнадійливі зміни, які гарно виглядають в інтернетній інформації, не становлять самого по собі свята для бірманців, попри те що парламент перестав бути офіційно органом воєнного правління. З ослабленням «сильної військової руки» загострилися етнічні та релігійні конфлікти, а штат Качін, де багато християн, перетворився на «найгарячішу точку» держави. Говорячи про своє призначення та актуальну ситуацію, кардинал Бо відзначив готовність Католицької Церкви брати участь у перемовинах із племенами та спільнотами заради національного та релігійного примирення. «Релігійний націоналізм, — відзначив він, — може звести нанівець такий довгожданий процес реформування; буддійський націоналізм, скерований проти мусульман М’янми, може допровадити до консолідації з міжнародним екстремізмом, що, своєю чергою, може вилитися в терористичні акти». На думку кардинала, країни Заходу поспішили з похвалами новому уряду на шляху «демократизації та примирення».
За матеріалами: Radio Watykańskie, Wiadomosci, Юго-Восточная Азия: проблемы развития
фінансово.
Щиро дякуємо!
