Пустиня як життєва необхідність
Не зменшуємо темпу, додаємо ритму, більше зустрічей, більше вражень, ще більше емоцій. І навіть, коли робиш неймовірну кількість хороших речей, що, здавалось би, мали тебе наповнити по вінця — відчуваєш пустку. Ісусу сучасний синдром burn-out, тобто вигорання, був знайомий вже давно. Він знав ліки, якими сам користувався, і радив їх іншим.
«Він їм і каже: "Ідіть самі одні осторонь, десь насамоту, та й відпочиньте трохи." Бо тих, що приходили й відходили, так було багато, що вони не мали часу навіть щось перекусити» (Мк 6,31).
Після стількох днів пустельного блукання, певне, ви вже всі здогадались, яке саме слово застосовується тут в грецькому перекладі замість слова «насамоту».
Складаємо списки справ, заповнюємо наші розклади зустрічами, проте чи залишаємо час на нашу самоту з Богом? На час, коли відключаються мессенджери, закриваються вкладки браузера, притишується звук всього довкола, аби можна було підкріпитися Його присутністю у Слові. Можемо бути лідерами-волонтерами-аніматорами, але якщо не буде цієї пустині з Богом, то просто «згоримо», випалимось до стану, коли не захочеться вже абсолютно нічого. На молитві, на нашій пустелі отримаємо відпочинок, як і обіцяв Ісус своїм апостолам.
«Воду нашу за гроші п'ємо, дрова наші набуваємо за плату. Ярмо в нас на шиї, нами поганяють; працюємо, нема нам відпочинку» (Плач Єремії 5,5).
Трохи нагадує наш сьогоднішній стан постійної біганини, чи не так? Нічого не змінюється проте і наше місце справжнього відпочинку в Бозі залишається теж незмінним. У Ньому ті джерела, які напоять наші спраглі від турбот душі. Так часто вибираємо псевдозамінники того спокою, якого шукаємо, але, розчарувавшись у наступному, впадаємо у внутрішню апатію.
«Уранці ж, іще геть за ночі, вставши, вийшов і пішов на самоту й там молився» (Мк 1,35). Нехай цей час посту стане тим моментом,коли пригальмуємо наш темп, аби вчитися бути з Богом, просто бути, знаходячи в Ньому відпочинок.
Тату, в Якому єдиний спокій, віднови наші забігані душі.
фінансово.
Щиро дякуємо!
