Погляд

Трохи про сопляків

17 Березня 2017, 18:56 3182 о. Юрій Блажиєвський

Пам'ятаєте, як на самому початку Революції Гідності, ще в перший тиждень майже суто студентського протесту, у Львові народилося таке визначення як сопляки? Тоді так званий Євромайдан у Львові організували і вели на площі біля пам'ятника Шевченку студенти і випускники, і саме вони не допустили до мікрофону зубрів тогочасної вулично-мітингової політики. За що й отримали презирливе прізвисько, яке підхопили наче стяг. На певний час стало модно бути сопляком. Здавалося б, що покоління тридцятирічних поставили на місце — їх ткнули носом у власну неспроможність змінити бодай щось в країні чи навіть у своєму приватному житті, ставленні до інших.

Але потім сопляків побили. Сильно побили. Це вже сталося в Києві. І тут на їх захист встав народ, вагому частку якого складали саме оті тридцяти-сорокарічні. А потім була ніч 11 грудня, Грушевського, перші смерті, Інститутська та Мар'їнський Парк… Загинули, між іншим, і ті, що, цілком ймовірно, штовхалися далекого 24 листопада із сопляками у Львові. А далі був Крим, Слов'янськ і перші добровольці. Іловайськ, Дебальцево, аеропорт… Цвіт покоління, того самого, якого ткнули носом у власну неспроможність. Так, деякі з сопляків приєдналися до них і були разом від початку і до кінця. Ті, які не полишили своїх ідеалів, коли це перестало бути модним і стало реально небезпечним. І ні, я не проти сопляків.

Фактично, Сюсаку Ендо, великий японський католицький письменник, написав свою новелу Мовчання про них. І Мартін Скорсезе також розповідає про них у своїй екранізації. Режисер прочитав книгу ще в 1988 році і весь цей час виношував в собі бажання переповісти цю історію та зрозуміти її.

Це історія про сопляків. В XVI сторіччі до Японії дійшов, мабуть, найуспішніший місіонер в історії Церкви — св. Франциск Ксаверій, єзуїт, один із перших товаришів св. Ігнатія Лойоли. За ним пішли й інші. За неповні сто років в Японії вже було понад 300 тисяч християн. Але зміна політичної ситуації призвела до нового державного курсу. Японія стала закритою для Заходу країною, а християнство було заборонено під страхом смерті. Тих, хто не відрікся, не просто страчували, а піддавали жорстоким і довгим тортурам, щоби залякати інших. Бути усміхненим і безтурботним християнином раптом стало небезпечно.

Раціональні японці швидко побачили, що для них нема сенсу плодити нових мучеників, приклад стійкості яких лише підтримає віру інших. Тоді вони вирішили діяти інакше — вдарити пастирів, щоби розбіглося стадо. Зробити так, щоби від віри прилюдно відступилися священики (ті, що ще залишилися в живих), щоби вони почали служити державі й допомагати їй викривати інших християн.

В цьому плані є щось диявольське — замість просто знищити життя людини, за мету поставлено знищити її душу, зберігаючи оболонку, зовнішню видимість життя. Це — тоталітарна методика. Так діяв нацизм, так діяв комунізм. Сам Христос вказував, що це найнебезпечніша спокуса для християнина: Не бійтеся тих, що вбивають тіло, душі ж убити не можуть; а бійтесь радше того, хто може погубити душу і тіло в пеклі (Мт 10,28). Ця тактика відразу ж нагадує оруеллівські методи родом з 1984, коли мало того, щоби людина виявила зовнішні ознаки покори, треба ще, щоби вона сама розтоптала усе, у що вірила, що крилося в найпотаємніших куточках серця. Японська влада вимагала дослівно розтоптати зображення Христа, хоча би символічно. Вони чудово розуміли силу символічної дії для людської душі.

Ситуація ще ускладнюється тим, що Бог, за Якого помирають християни або піддаються моральним тортурам їх провідники — священики, мовчить. Вони моляться, а Він мовчить. Вони страждають, а Він мовчить. Вони помирають, а Він мовчить. Вони навіть починають пригадувати, що сам Христос цитував 22 псалом: Боже мій, Боже мій, чому мене покинув? (Пс 22,2), а Його Отець мовчить. Чому Він мовчить?

Це питання належить до найглибших таємниць нашого світу. Досвід Господнього мовчання мали всі люди, що йшли стежкою віри. Адам і Єва в момент першої спокуси. Авраам по дорозі до гори Морія із своїм сином. Йона в череві кита. Христос в череві гробу. Великі святі, такі як Іван від Хреста чи Мати Тереза, які назвали цей досвід темною ніччю. Здається, що мовчання Бога є одним з ключових досвідів людини тут, на землі. Чимось незбагненно таємничим та водночас конче необхідним для нашого зросту. Таємниця, яку тут неможливо розгадати, але і мовчання, яке промовляє. Говорить нам щось абсолютно унікальне, неможливе до висловлення словами. Знак Йони, і іншого нам не дасться, згідно зі словами Самого Христа.

Цікаво, отже, що ця конкретна історія та все християнство — вони про сопляків. Звісно, професійним сопляком є Кітідзіро, котрий постійно зраджує, але й постійно повертається, падає і встає так часто, що може комусь здатися релігійною неваляйкою. Але сопляками є і геть усі священики, яких ми бачимо в оповіді. Отець Феррейра, на пошуки якого відправляються головні герої, через свою непідготовленість до зміни ситуації. Отець Родрігес, автор половини оповіді, через свою молодечу наївність, яка в дечому є навіть зухвалою, а отже, свого часу помститься, стане причиною слабкості духа — це передчувається вже від самого початку. Що вони виберуть, коли їх піддадуть тортурам? Що буде з сопляками, коли це перестане бути модним і прийде реальна небезпека?

Дивно, але щодо самого Бога також є велика спокуса (в цій історії) назвати Його сопляком. Чому Він мовчить? Чи не тому, що є надміру ідеалістом? Неспроможний захистити мрійників перед жорстокою реальністю? Не має для них відповідей, коли дорогоцінне глиняне начиння, в якому вони несуть свою віру, трощать на друзки?

В принципі, це не так вже й дивно. Наприкінці січня з'явилося вірусне відео виступу Андрія Андрушківа на TEDxKyiv, в якому він говорив про необхідність зрозумілої комунікації Церкви із сучасними людьми. Адже, як він сказав, апостоли були еквівалентом тодішніх гопників, а не середнього класу чи інтелектуальної еліти. Мені відразу подумалось: ні, вони всі були сопляками. Три роки ходили вони за Ісусом і мріяли, коли Він невпинно продовжував готувати їх до випробувань, як сопляки протягом першого тижня на Майдані. І так і не приготувалися до великого мовчання Пасхальної Ночі. І вони всі ледве втекли із Гетсимані, і кожен зрадив. А один навіть пішов повісився. Але були й такі, які плакали, коли співав півень. Що сталося із тими сопляками? З Адамом, Євою, Авраамом, Йоною, Петром? Вони виросли. Але не з високих мрій, а з пустого мрійництва.

Парадоксально, але ще один відомий сопляк, Мойсей, сорок років витримував мовчання Бога на єдине питання, яке всіх цікавило, і вивів свій народ із рабства. А інший, Ілля, коли плакав і жалівся над нікчемністю свого життя, за яке ніхто навіть ламаного гроша не дасть, почув Бога не у землетрусі, буревії чи ґвалтовному полум'ї, а в мовчанні, в легкому повіві вітерця.

Сам Бог захотів стати сопляком заради нас і розділити з нами Боже мовчання. Так-так, А я — черв'як, не людина; сміховище людей, презирство народу. Всі, хто на мене дивляться, глузують з мене, кривлять губи, кивають головою (Пс 22,7-8), з того ж 22-го псалма — це все про Нього. Подібно описує Месію Ісая.

Чому Бог мовчить? Тому, що не має що сказати? Чи тому, щоби бути поруч, замість говорити? Щоби дати простір для нашого зросту. Здається, що єдині, хто сопляками не були — це ті прості люди, які відважилися навіть символічно не зрадити віру, зійти на хрест, мовчати разом з Богом. Ті, яких тодішні сопляки також вважали нереалізованим поколінням, лузерами, невдахами, боягузами. Так подібні до наших тридцяти-сорокарічних, що тихо розливали чай на Майдані, тихо возять допомогу до Авдіївки на третьому році війни і тихо віддають свої життя в окопах під Мар'їнкою. Хоча, якщо пригадати, вони також були бравими сопляками на Майдані 2004 року. Але виросли з пустого і не втратили важливе. Стали вірними до кінця.

Боже, я сопляк. Стільки пустого й безглуздого в моєму розумі й моєму серці. Але я хочу рости. Я хочу слухати Твоє мовчання.

о. Юрій Блажиєвський, журнал «Скинія»


Журнал «Скинія» — греко-католицький двомісячник, присвячений щоденній духовності.

Підтримайте — «Скинію». Картка ПриватБанку: 4731 2191 011  4856.
Обов’язково просимо написати електронного листа на адресу
skinia.ua@gmail.com

Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.

Інші статті за темами

ПЕРСОНА

МІСЦЕ

← Натисни «Подобається», аби читати CREDO в Facebook

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Ми працюємо завдяки вашій підтримці
Шановні читачі, CREDO — некомерційна структура, що живе на пожертви добродіїв. Ваші гроші йдуть на оплату сервера, технічне обслуговування, роботу веб-майстра та гонорари фахівців.

Наші реквізити:

monobank: 5375 4141 1230 7557

Інші способи підтримати CREDO: (Натиснути на цей напис)

Підтримайте фінансово. Щиро дякуємо!
Напишіть новину на CREDO
Якщо ви маєте що розказати, але початківець у журналістиці, і хочете, щоб про цікаву подію, очевидцем якої ви стали, дізналося якнайбільше людей, можете спробувати свої сили у написанні новин та створенні фоторепортажів на CREDO.

Поля відмічені * обов'язкові для заповнення.

[recaptcha]

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам:

The Coolest compilation of onlyfans porn tapes on PornSOK.com Immediate Unity