Велич найменшої Йоти

Роздуми до Слова Божого на середу ІІІ тижня Великого Посту

Перше читання з книги Второзаконня спонукає Вибраний народ насамперед до слухання, тобто до особистих, близьких відносин із Господом. Ізраїль повинен слухати заповідей і рішень, яких навчає Бог через Мойсея, щоб, виконуючи їх, жити, адже мета всіх заповідей — це життя з Богом: Бо ж де на світі такий великий народ, що мав би таких близьких до себе богів, як Господь, Бог наш, коли тільки закликаємо його?

Однак лише той заповіді виконуватиме, хто буде спочатку пильнувати, аби вони не випали з серця по всі дні життя (пор. Втор 4, 9). Отже, заповідь — це щось надзвичайно цінне, що пильнується серцем людини. Це щось заповітне та особисте, що передається синам і синам твоїх синів.

А ще, як підказує саме слово, заповідь — це те, що має статися, це мета і майбутнє людини, яке дасть вам Господь, Бог батьків ваших.

Це заповіт із Богом, котрий залишає своєму народу спадщину, щоб увійти та й заволодіти землею.

Божа заповідь — це не лише збір «йот» і «рисок» Закону, але щось, що готує прихід Ісуса Христа і осягає у Ньому виповнення.

Кожна заповідь, навіть найменша, — це повнота Істини й Вірності Бога.

До цього моменту все вище сказане звучить дуже гарно і чарівно, доки ми не наштовхуємось на тривожне і, на перший погляд, дуже скрупульозне та дріб’язкове речення: Якщо хтось скасує одну з цих найменших заповідей і так навчить людей, він найменшим буде названий у Небеснім Царстві. Одразу виникає бажання вигукнути: хто ж тоді може бути святим? На жаль, ми маємо хибне уявлення, що для величі у Небесному Царстві потрібно чинити великі речі. Однак Слово Боже зовсім інше: А хто виконає і навчить — чого саме? однієї з найменших заповідей! — той великим буде названий у Небеснім Царстві.

Буде названий — це дія Бога Отця. В Ізраїлі кожний батько брав свою дитину на коліна і проголошував її ім’я. Тому слухання, зберігання і виконування Божих заповідей — це доказ Божого синівства, що відкриває нас на спадщину Божого Царства, аж поки ми всі не дійдемо до повного спізнання Божого Сина, до звершености мужа, до міри повного зросту повноти Христа (Еф 4, 13), який прийшов не скасувати Закон, але сповнити.