Інтерв’ю

Від нас залежить, чи наші діти почують слова «мама» і «тато»

24 Березня 2017, 12:27 1318 с. Юлія Заводовська

«Коли нас, як представників громадської організації, запитують, чи виступаємо ми проти абортів, ми відповідаємо: “Ми — за життя, за сім’ю, за щасливе материнство й дитинство. Адже бути проти абортів — замало; якщо не буде хірургічних абортів (а їх стає дедалі більше), поставатимуть інші загрози: так звані “пожежні” таблетки, контрацептиви, різні маніпуляції з життям людини», — сказала в розмові з CREDO пані Ґеня Самборська, голова благодійного фонду «За гідність людини».

" Люди трагічно сприймають новини про загибель наших захисників, але не думаємо про те, що в Україні щодня 500 дітей гине у лоні матері.

Церква не повинна стояти осторонь того, що відбувається в українському суспільстві, позаяк має великий потенціал і здатна «чесно і без жодних комерційних інтересів називати речі своїми іменами», переконана п. Ґеня.

— Статистика вражає: кажуть, що вже в незалежній Україні близько 40 мільйонів дітей загинуло в лоні матері внаслідок абортів. Чи ситуація якимось чином змінилася сьогодні? Розвиток науки, на жаль, відкриває нові шляхи маніпуляцій з людським життям. Чи нам під силу вплинути на цю ситуацію?

— Хоча офіційна статистика щороку показує менші цифри стосовно абортів, однак є підстави думати, що це відбувається навіть для того, аби не виносити сміття з хати; ми сумніваємося, чи це вірогідна інформація. Загалом, у нас дозволені аборти до 22 тижня за медичними показниками. Цифри — дуже вперта річ; саме тому ми намагаємося використовувати офіційну статистику, аби нам ніхто не міг сказати, що ми висмоктуємо проблему з пальця або ж верземо нісенітниці. Люди трагічно сприймають новини про загибель наших захисників, але не думаємо про те, що в Україні щодня 500 дітей гине у лоні матері.

Бачимо теж численні приклади маніпуляцій з людським життям, і ми не можемо дозволити собі спокійно на це дивитися. Зокрема, 5 січня у Києві народилася дитина від трьох батьків. Науково доведено, що вона має ДНК трьох осіб. Скільки наукових маніпуляцій робиться із гаметами чоловіка та жінки, зачатими ембріонами ще перед народженням? Наприклад, Інститут проблем кріобіології і кріомедицини НАН України, розташований у Харкові, раніше працював на військову промисловість, а сьогодні вони перепрофілювалися і почали працювати з кріоконсервацією ембріонів. Науковці брали тіла абортованих дітей, аби отримати стовбурові клітини. Церква тоді чітко висловила свою позицію і спротив. Тоді звинувачували всіх: Церкву, Папу Римського, віруючих — у тому, що вони не хочуть, аби онкохворі діти мали змогу лікуватися. І що ми бачимо тепер: наука пішла далі, не погодилася на ці маніпуляції, і зараз стовбурові клітини беруть із клітин дорослих людей. За це було призначено Нобелівську премію! Отож, бачимо тут досягнення, які не шкодитимуть людському життю, але треба про це заявляти голосно та спільно. Медицина, наука, суспільство і Церква мають об’єднатися і стати на захист людського життя, йти в одному напрямку.

Слід сказати також про проблему сурогатного материнства. На превеликий жаль, у нас це дозволено. Європа дивилася на наш досвід, коли на порядку денному Європарламенту постало це питання. Ми представляли депутатам у Страсбурзі негативний досвід України; це сприяло тому, що відповідний законопроект не був ухвалений. В Україні це триває надалі. Про це не говорять голосно, але якщо дивитися на наші лікарні, зокрема обласні, — відділення забиті. Звісно, це фінансова зацікавленість, бачимо цю економічну скруту…

Акції за життя мають величезне значення: День захисту життя, марші за сім’ю, які, наприклад, минулого року були проведені у 28 містах України. Ніколи сім’я не потерпала так, як це відбувається сьогодні; свій внесок тут робить держава, різні сили, що хочуть змінити християнські традиції та вплинути на мораль. Від нас залежить, чи наші діти у майбутньому почують слова «тато» і «мама».

" Медицина, наука, суспільство і Церква мають об’єднатися і стати на захист людського життя, йти в одному напрямку.

На превеликий жаль, у кінці року представник України в ООН проголосував за затвердження посади незалежного експерта з питань ЛГБТ; 83 країни проголосувало за, 77 країн‑членів — проти. Забракло семи голосів, щоб цю постанову не ухвалили. Цей експерт чітко проголосив, що він займатиметься просуванням прав і легалізацією ЛГБТ‑спільнот. Постає питання: хто уповноважував нашу делегацію голосувати «за», якщо значна частина суспільства виступає проти? Я дивуюся, що Польща теж проголосувала «за»!

— Отож, активна громадська позиція християн може змінювати дійсність?

— Саме так. Депутати просять нашої допомоги, адже перш ніж тиснути на якусь кнопку, кожен із них дивиться на реакцію суспільства стосовно певних ініціатив. Спершу кожне питання обговорює комітет Верховної Ради і перед голосуванням висловлює свою позицію. Зокрема, нещодавно профільний комітет проголосував проти затвердження постанов щодо гомосексуальної орієнтації та гендерної ідентифікації; тепер боротьба точитиметься у парламентській залі. Ми повинні реагувати! Не можна казати, що нас це не стосується, це не наша справа і ми ніколи не були до цього причетні. Своїм мовчанням і бездіяльністю ми даємо згоду на кровопролиття невинних. Як писав єп. Станіслав Широкорадюк у відкритому листі до Президента, в цьому винні і ті, хто приймає закони, і ті, які роблять аборти, і ті, хто просто мовчать.

Слід розуміти теж: якщо у нас працюють волонтери, люди, віддані своїй справі, працюють, щоб захистити сім’ю, то представники ЛГБТ платять великі гроші, аби їхні інтереси просовувалися. У державних інституціях сидять люди, які просто відпрацьовують свої гроші. Чому екс‑прем’єр Яценюк підписав «План національної стратегії»? Я гадаю, що він міг навіть не читати цих 199 сторінок: йому принесли — він підписав… А там чітко сформульовано пункти на користь ЛГБТ, хоча більшість населення проти…

— З іншого боку, піддаватися паніці теж не вихід, чи не так?

— Якщо Бог з нами, хто проти нас? Я замислююся, однак, чи теперішня ситуація не є в певному розумінні Божою справедливістю стосовно нашої Батьківщини. На що ми розраховуємо? Ми хочемо кінця війни, миру, перемоги; хочемо, щоб нашу землю звільнили окупанти. І що далі? Ми далі продовжуватимемо вбивати своїх дітей?

Ми вболіваємо за наших воїнів. Я маю дітей такого ж віку, вони народилися після чорнобильської трагедії… Коли дивлюся на тих, які зараз гинуть на Сході, усвідомлюю, що це діти, яким свого часу вдалося уникнути абортивної машини. Їм вдалося уникнути цієї «спіралі», яка б забрала їхнє життя; їм вдалося уникнути міні‑таблетки. Зараз вони гинуть, а ми йдемо шляхом самознищення.

" Ми повинні реагувати! Не можна казати, що нас це не стосується, це не наша справа і ми ніколи не були до цього причетні. Своїм мовчанням і бездіяльністю ми даємо згоду на кровопролиття невинних.

— Тобто наші захисники сьогодні — це діти, яким пощастило народитися…

— Ми маємо злочинців при владі — треба називати речі своїми іменами. Можливо, їм вигідна ця війна; можливо, їм вигідно, щоб ці хлопці, які тоді вціліли, народилися здоровими, — гинули сьогодні. Ми втрачаємо молодих і здорових батьків, чоловіків… Українці повинні покаятися та захистити людське життя.

Якщо в ембріона виявляють патології розвитку, мамі рекомендують робити аборт. У той же час скільки хлопців повернулося з війни з пораненнями, з ампутованими кінцівками, з інвалідністю, і попри все вони хочуть жити і працювати. А дитина, яка матиме викривлену стопу (до того ж невідомо, чи так є насправді)? Її абортують? Згадаймо виступ української збірної на Паралімпіаді в Ріо — 103 медалі, третє місце у загальному заліку; вся Україна пишалася цими людьми! І в той же час ми продовжуємо вбивати таких дітей у лоні матері.

У Цивільному кодексі є стаття, згідно з якою зачата, але ще не народжена дитина має право спадкоємства, якщо на неї написаний заповіт. Тобто ненароджена дитина — особа, яка на законодавчому рівні має право спадкувати; а у той же час її згідно з законом можна вбити. Тобто, право спадкоємства вона має, а права жити вона не має?

— А як би Ви прокоментували таке відоме гасло: «Моє тіло — моє діло»?

— Хороші гасла, нічого сказати… Навіть на симпозіумах з біоетики вискакували феміністки із такими плакатами. Одна справа, коли ти його розмальовуєш, інша — коли ти використовуєш своє тіло, аби знищити життя іншої особи. Одна справа, якщо ти робиш татуювання чи пірсінг, і мені це може не подобатися. Мені скажуть: «Моє тіло, я що хочу, те й роблю…» Інша справа, якщо якісь шахіди використовують своє тіло для терористичних актів.

Подобається мені свідчення польського лікаря‑гінеколога, професора Володимира Фіалковського. Ця людина пройшла Аушвіц: він дивився смерті в обличчя… Він дуже цінував людське життя, а коли став лікарем‑гінекологом — у соціалістичній Польщі, як і в усьому Радянському Союзі, були дозволені аборти. Однак він сказав, що цього робити не буде. Професора Фіалковського просили написати пояснювальну записку, і він написав: «Я не буду робити абортів, тому що я — католик». Згодом подумав: «А якби я не був католиком, чи я б робив аборти?» Порвав першу записку і написав іншу: «Я не буду робити абортів, тому що я — людина віруюча». «А як би я не був віруючим, — подумав лікар, — чи робив би аборти?» І цю записку він теж порвав, і написав ще одну: «Я не буду робити абортів, тому що я — людина». Це яскравий приклад людяності. Ось ключове питання: чи може людина вбивати людину?

" Ми хочемо кінця війни, миру, перемоги; хочемо, щоб нашу землю звільнили окупанти. І що далі? Ми далі продовжуватимемо вбивати своїх дітей?

Ми просимо у Бога нагороди, добра і благодатей, і Він хоче нам послати це все. Плід лона — це нагорода, читаємо у Біблії. Замість того, щоб підставити чащу, аби Господь її наповнив, ми перевертаємо її догори дном. Робимо це різним чином: зокрема, використовуючи контрацепцію… Що до нас може потрапити? Лише якісь краплі…

Під час парламентських слухань також порушувалося питання заборони абортів. Одна депутатка сказала, що замало вийти на трибуну і зачитати закон, який щось там заборонятиме. Приміром, забороняє закон паління у громадських місцях, а у Києві палять, як і палили… Замало щось заборонити, потрібно доносити інформацію до людей; говорити про в ЗМІ про ці проблеми; закликати схаменутися. Ми нікого не звинувачуємо — ні лікарів, ні жінок, які через це пройшли. Вони — жертви режиму: людей привчили думати, що аборт — це нормально, доступно і законно. Важко змінювати ментальність, але ми це робимо.

— Як? Поділіться, будь ласка, Вашим досвідом.

— Ми не використовуємо зображень абортованих дітей — це відштовхує, люди відчувають, що їх у чомусь звинувачують, і намагаються захищатися. Акції можна проводити по‑різному. Колеги з Москви (коли ми ще з ними співпрацювали) ставали біля станцій метро у білих халатах; рвали на частини ляльки; усе було в червоній фарбі… Люди від них відверталися, закривалися, намагалися обійти стороною. Ми, натомість, коли намагаємося показати красу життя, зокрема розвиток дитини у лоні матері. До слова, зараз ми готуємо науковий фільм про розвиток людини від зачаття до народження; він увійде до шкільної програми та буде обов’язковим для перегляду на уроках біології. Коли наші діти бачитимуть це, вони інакше будуть ставитися до свого життя. Для них важливо усвідомлювати, як розпочалося їхнє життя; що їхньою прапрапрабабусею не була якась симпатична горила, що їхнє життя дане Богом. Ніхто з нас не був сперматозоїдом і яйцеклітиною, але життя кожного з нас розпочалося із злиття цих клітин. Це велика цінність.

— Тема виховання нового покоління батьків та матерів надзвичайно актуальна сьогодні.

— Важливо, аби молодь уміла цінувати дар плідності, яким Господь нагородив чоловіка та жінку; аби уміла шанувати жіночу гідність. Слід уже зараз думали про здоров’я своїх майбутніх дітей. Працюючи з молодіжною аудиторією, ми часто запитуємо — коли вирішується питання вашого майбутнього материнства? Відповіді лунають різні: дехто вважає, що це відбувається в період статевого дозрівання, приміром. Натомість, якщо мама носить у своєму лоні дівчинку, то на п’ятому місяці вагітності вже закладаються ті первинні клітинки, які згодом будуть виходити у вигляді яйцеклітин. Тому ми говоримо про здоровий спосіб життя, про вплив цигарок, алкоголю; я вже не кажу про наркотики. Кожна п’ята подружня пара в Україні сьогодні має проблеми з плідністю, які саме з цього випливають. Комусь це вигідно! Зокрема, на початку незалежності в Україні було лише чотири клініки ЕКО, зараз їх більше сорока. Вони ростуть, як гриби після дощу. Якщо раніше за визначенням Всесвітньої організації охорони здоров’я безплідною вважалася пара, у якої після двох років спільного життя не відбулося зачаття дитини, то сьогодні цей термін скоротили до одного року. З якою метою це робиться? Для того, щоб дати зелене світло ЕКО. Це бізнес; про це також треба говорити!

" Ми нікого не звинувачуємо — ні лікарів, ні жінок, які через це пройшли. Вони — жертви режиму: людей привчили думати, що аборт — це нормально, доступно і законно. Важко змінювати ментальність, але ми це робимо.

Часто зустрічаюсь із християнськими аудиторіями. Запитую людей: «Чи ви знаєте, чому Церква проти екстракорпорального запліднення?» Загалом відповідають: «Знаємо, що проти, але чому — не знаємо…» Їм це треба пояснювати не тому, що вони підуть на такий крок: володіючи такою інформацією, вони розкажуть родичці, колезі чи сусідці… Вони відкриють їм очі. Я — католичка з лона матері; я пам’ятаю часи, коли церква була закритим суспільством, коли такі питання як аборти, контрацепція, порнографія взагалі не обговорювалося. Достатньо було того, що це забороняла Біблія, щоб люди за цим не йшли. Натомість, якщо ми не будемо про це говорити сьогодні, виховну роль візьме на себе вулиця. Наша молодь про це дізнається у будь якому разі, але від кого і у яких барвах? Церква — це місце, у якому чесно і без жодних комерційних інтересів можуть називати речі своїми іменами.

Фото: Рixabay; Фейсбук п. Ґені Самборської

 

 

Інші статті за темами

ПЕРСОНА

МІСЦЕ

← Натисни «Подобається», аби читати CREDO в Facebook

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

ПІДТРИМАЙТЕ CREDO
Шановні читачі, CREDO — некомерційна структура, що живе на пожертви добродіїв. Ми з вдячністю приймемо Вашу допомогу. Ваші гроші йдуть на оплату сервера, роботу веб-майстра та гонорари фахівців. Переказ через ПриватБанк: Пожертвування можна переказати за такими банківськими реквізитами:

5168 7427 0591 5506

Благодійний внесок ПРИЗНАЧЕННЯ ПЛАТЕЖУ: Добровільна пожертва на здійснення діяльності часопису CREDO.

Інші способи підтримати CREDO: (Натиснути на цей напис)

Щиро дякуємо читачам за жертовність усім, хто нас підтримує!
Підпишіться на розсилку
Кожного дня ми надсилатимемо вам листи з найважливішими та найцікавішими новинами.

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: