Мілан — не просто італійське місто; це одна з найбільших міських агломерацій у Європі, а водночас економічна столиця Італії. Саме там, до речі, найбільше іммігрантів на весь Апеннінський півострів: кожен п’ятий мешканець міста — іноземець.
Туди, до Мілана, полетів у суботу 25 березня 2017 року Папа Франциск. Його перебування у столиці Ломбардії було вельми насиченим.
Дозвольте Богові реставрувати вас своїм милосердям
Франциск розпочав свій візит «скраєчку», від своїх улюблених периферій, а конкретно в цьому разі — з проблемного поселення Форланіні на околиці Мілана. Там Папа відвідав три сім’ї (дві італійські та одну марокканську), зустрівся з мешканцями поселення на одному з майданчиків між багатоповерхівками.
Звертаючись до мешканців (їх прийшло чимало), Папа сказав про своє задоволення, що саме вони вітають його у Мілані. «Я прибув сюди як священик», — зазначив він. Подякував за отримані подарунки. Одним із них була священицька стола, виготовлена у місцевому ремісничому кооперативі.
«Ви цю столу не купили, вона постала тут, хтось із вас її виготував. Завдяки цьому вона цінніша і нагадує, що у християнстві священик вибирається з народу і щоби народові служити. Моє священство, так само як і вашого настоятеля чи інших священиків, які тут працюють, це дар Христа, але воно “ткане” вами, — зазначив Франциск. — Я бачу це у знакові цієї столи».
Другим подарунком від мешканців став образ Богородиці. Його перед даруванням відреставрували. Це нагадує, сказав Папа Франциск, що Церква має бути постійно оновлювана, бо творимо її ми, а ми — грішники.
«Дозвольмо Богу відреставрувати нас своїм милосердям. Даймо очистити собі серце, особливо в цей час Великого Посту. Маті Божа гріха не має, Вона не потребує оновлення, але Її образ — так… Говорячи без викрутасів: добра сповідь усім піде на користь. Чи не так? А сповідників я прошу, щоб були милосердні», — зазначив Папа.
Не біймося викликів — добре, що вони є!
Після зустрічі в дільниці Форланіні Святіший Отець поїхав до катедри, аби там промовити до представників священства і богопосвячених Міланської дієцезії. Ця зустріч, подібно до інших таких, була діалогом. Франциск відповідав на поставлені йому запитання.
Першим виступив священик, о. Ґабріеле. Він питався: які рішення треба приймати, аби не втратити радості євангелізації у багатокультурному, багаторелігійному, змінному міланському суспільстві. У відповідь Папа насамперед сказав, що кожна епоха ставить нас перед викликами, і боятися їх не потрібно.
«Ми не повинні боятися викликів: нехай це буде ясно. Скільки разів чуєш нарікання: “Ох цей сучасний світ, стільки викликів, ми у відчаї…” Ні! Не бійтеся! Виклики треба брати, як бика за роги, правда? Не біймося викликів; добре, що вони є. Це знак живої віри, живої спільноти, яка шукає свого Господа, має відкриті очі й серця. Ми радше повинні побоюватися віри без викликів, віри, яка вважає себе повною і вже нічого не потребує. Така віра настільки розмита, що нічому не служить… Виклики нам допомагають, аби віра не стала ідеологічною», — вказав Папа. А перед лицем усіляких викликів і нинішніх можливостей вірян потрібно формувати до розпізнавання, порадив Папа, бо це — знаряддя, яке допомагає іти шляхом, який вказує Святий Дух.
Відповідаючи на запитання постійного диякона, Франциск підкреслив, що їх не можна сприймати як «напівсвящеників-напівмирян». Їхнє покликання базується на служінні, вони — «стражники служіння» у Церкві.
«Здається, сьогодні все повинне “нам служити”, так ніби все підряд має за мету індивіда: молитва “мені потрібна”, спільнота “мені потрібна”, любов “мені потрібна”. Це внесок нашої культури. А ви — дар, яким нас обдаровує Святий Дух, аби ми побачили, що правильний шлях веде у протилежному напрямку: в молитві я служу, у спільноті — служу, своєю солідарністю служу Богові та ближньому», — зазначив Святіший Отець.
Останнє запитання було від с. Паоли, представниці богопосвячених. Вона говорила про те, що монастирі втрачають насельниць, ордени і згромадження мають щоразу менші сили. Отож як свідчити про Бога і який вибір робити?
Папа звернув увагу насамперед на слово «меншість», яке не раз супроводжується почуттям відмови, розчарування. А відмова призводить до опускання рук, впадання в лінощі, й саме на це треба реагувати. «Нас може бути небагато, ми можемо бути в меншості, старіти, але ніколи не прибиті, не зламані долею», — сказав він. А щодо конкретно поставленого запитання то Франциск сказав: «Я не думаю, що Папа може вам сказати: займайтеся цим чи отим. Папа може вам сказати лиш одне: вас небагато, і ви такі, які ви є; ідіть на околиці, ідіть у закутки, аби зустрітися з Господом, аби відновити початкову місію, до Галілеї першої зустрічі… Виберіть собі окраїну, розпаліть заново надію, згашену й затоптану суспільством, яке стало нечутливим до болю інших. У своїй вразливості як згромадження богопосвячених ми можемо ставати чутливішими до стількох слабкостей, що нас оточують, і перемінювати їх у простір благословення».
100 в’язнів і один стіл
Під час папського перебування у Мілані не забракло також його зустрічі з ув’язненими. Вона відбулася в карному закладі Сан Вітторе, де утримується близько 900 в’язнів. Папа відвів на це перебування дві години.
На цю зустріч з іншого карного закладу привезено особливих ув’язнених — жінок, які перебувають у карних закладах разом із малими дітьми. Франциск зустрівся з ними у спеціальному приміщенні, прилаштованому для немовлят, при вході до в’язниці.
Центральним пунктом візиту став папський обід. Разом із сотнею ув’язнених Папа Римський сів за спільний 50‑метровий стіл. Кожному дісталися однакові страви: різотто, котлета з картоплею-фрі і панна-котта (желатиновані вершки). Франциск прийняв від ув’язнених особисті подарунки, зокрема шарф, кимось із них сплетений. Кожен також мав змогу написати на окремих аркушиках імена, свої та близьких. Папа забрав їх до Ватикану, аби відправити за всіх згаданих Святу Месу в Домі св. Марти.
Дякуючи за сердечний прийом, Франциск нагадав слова Ісуса: Я був в’язнем, і ви провідали Мене. «Для мене ви — Ісус, ви мені брати… Господь Бог любить мене так само, як і вас. Той самий Ісус є у вас і в мені. Ми — брати-грішники. Думайте про своїх дітей, сім’ї, батьків. Я проводжу з вами так багато часу, тому що ви перебуваєте у серці Ісуса Пораненого», — сказав Святіший Отець.
Поспіх краде нашу радість. І для чого ми тоді спішимо щось будувати?
Пополудні Папа поїхав до позаміського парку Монца, де у присутності близько 700 тисяч вірних відслужив Святу Месу. В проповіді він згадав урочистість того дня — Благовіщення. На відміну від заповіданого народження Хрестителя, про що ангел звістив у Храмі, зустріч архангела Гавриїла з Марією відбулася в Її домі. Й відтоді зустрічі Бога з Його людом відбуваються там, де ми того не сподіваємося: на окраїнах, у віддаленості. Від тієї миті ніщо не буде Богові байдуже і жодна ситуація не буде позбавлена Його присутності.
Бог приходить до нас із заповіддю радості, яка зроджує надію, «такої радості, яка стає солідарністю, гостинністю, милосердям до всіх».
Однак цієї радості, сказав Папа, нам може позбавити скажений темп життя. То він робить так, що ми, замість будувати краще суспільство, в кінцевому підсумку просто ні на що й ні на кого не маємо часу!
«Ця земля та її мешканці зазнали болю двох світових воєн. Інколи вони бачили, як їхня заслужена репутація працьовитості й чесності була спотворена нестримними амбіціями. Пам’ять допомагає нам не бути в’язнями слів, що сіють розлами та поділи, а представлені як єдиний спосіб розв’язання конфліктів. Прикликання пам’яті — найкраща протиотрута, яку ми маємо, перед лицем магічних вирішень поділу та зчужіння», — зазначив Франциск. Саме пам’ять дозволяє помітити, що ми належимо до Люду Божого, твореного тисячами обличь, історій, місць походження.
Зустріч ангела з Марією завершується словами: «Бо для Бога немає нічого неможливого». Отож якщо дозволимо, аби нам допомагали, радили, — тоді те, що неможливе, стане дійсністю. Франциск заохотив зібраних, аби, подібно до Марії, вони були схильні увірувати в те, що виглядає неможливим.
Добре було би після Меси піти всім разом погратися…
На завершення візиту до Мілана Папа проїхав через заповнений молоддю стадіон Сан Сіро. У зустрічі з Папою взяли участь також і недавно миропомазані віряни Міланської дієцезії та їхні батьки. Діти й молодь мали змогу поставити Папі свої запитання. Одне з дітей запитало, що допомагало самому Папі зростати у приязні з Ісусом, коли Папа був малий. Франциск розповів про своїх дідусів і бабусь, про ігри з друзями у парафії. Наступне запитання поставили двоє батьків, щодо цікавого способу переказувати живу віру своїм дітям. Франциск нагадав, що доконечним є насамперед добрий приклад.
«Чимало сімей мають гарну традицію ходити разом на Меси, а потім до парку, аби діти могли гратися разом. Таки чином віра стає потребою цієї сім’ї разом з іншими сім’ями. Це гарно і допомагає жити заповіддю про святкування дня святого. Не тільки піти до храму на молитву, або подрімати під час проповіді, що буває; але вихід потім на спільну забаву. Зараз, коли дні випогоджуються, добре було би, але в неділю після участі в Євхаристії піти всією родиною до парку або на міську площу, де можна погратися, побути разом. У моїй батьківщині це зветься dominguear, тобто “неділювання”. Майте на увазі, що гратися з дітьми, витрачати на них час — це також переказувати віру. І це безплатно. Божа пропозиція», — сказав Святіший Отець.
На запитання катехитки щодо співпраці у вихованні Папа зазначив, що дітям треба надавати різні джерела знання чи дисциплін, так аби освіта була допасована до кожного особисто, а з іншого боку — провадила до захвату багатовимірною дійсністю. Подиву перед світом і співчуття до іншої людини, підкреслив Франциск, не навчить жодна технологія, а тільки жива людина.
Повернувшись до Рима, в неділю після молитви «Ангел Господній», Папа подякував мешканцям Мілана за виявлену гостинність. «Я насправді почувався як удома, причому як серед віруючих, так і серед невіруючих», — додав Франциск.
Переклад CREDO за матеріалами: Radio Watykańskie
Фото: Vatican Radio – English Section
фінансово.
Щиро дякуємо!
