Питання-відповідь

В якому випадку відбувається зіслання Святого Духа

06 Квітня 2017, 13:10 1522

ПИТАННЯ: В якому випадку відбувається зіслання Святого Духа? Якими явищами воно супроводжується? Як це відбивається на стані обраного? Чи на всіх священнослужителів сходить Божа благодать?

ВІДПОВІДЬ: Почнемо з того, що під зісланням Святого Духа зазвичай мається на увазі подія П'ятдесятниці, описана в Новому Завіті, яка поклала початок Церкви. Тоді Святий Дух зійшов у вигляді язиків полум'я і наділив апостолів служінням проповіді. Про це розповідається у другому розділі Діянь Апостолів.

Що стосується кожного християнина, то Святий Дух сходить на нього в той момент, коли він зодягається у благодать, тобто в момент Таїнства Хрещення. У цей момент Пресвята Трійця створює собі оселю в душі, наповненій благодаттю.

Таким чином, ми отримуємо Святого Духа в момент Хрещення. Потім, у Таїнстві Миропомазання, відбувається нове, особливе вилиття Святого Духа, завдяки якому в нас поглиблюється і зростає благодать Хрещення. У Таїнстві Миропомазання в нас примножуються дари Святого Духа й ми знаходимо особливу силу словом і ділом поширювати та захищати нашу віру. Таїнство Миропомазання тісно пов'язане з Таїнством Хрещення: не випадково у східних обрядах, а також при християнській ініціації дорослих у латинському обряді, ці два Таїнства уділяються в один день. Але йдеться про два різних Таїнства. Так, благодать, що дарується в Хрещенні, полягає у відродженні для нового життя згідно з Духом. З Миропомазанням відроджений стає дорослим, залишаючи позаду духовне дитинство: «Коли я дитиною був, то я говорив, як дитина, як дитина я думав, розумів, як дитина. Коли ж мужем я став, то відкинув дитяче» (1 Кор 13, 11). «У хрещальній купелі Святий Дух дарує невинність, а в Миропомазанні надає повноту благодаті», — писав Папа Мельхіад на початку IV століття. Як свідчить ІІ Ватиканський Cобор, з Таїнством Миропомазання віруючі «досконаліше поєднуються з Церквою, наділяються особливою силою Святого Духа і тим самим, як справжні свідки Христа, приймають більш суворе зобов'язання поширювати і захищати віру словом і ділом» (LG 11).

Усі священнослужителі отримують особливу благодать Духа Святого в Таїнстві Священства. Оскільки, зрештою, саме Христос діє і здійснює спасіння через рукоположення священнослужителя, негідність останнього не перешкоджає дії Христа. Як писав святий Августин, «адже духовна сила Таїнства подібна до світла: ті, хто повинен бути освітлений, отримують її в усій її чистоті, і якщо світло проходить через нечистих, само воно при цьому залишається чистим». Благодать Святого Духа, дарована в Таїнстві Священства, — це благодать уподібнення до Христа Священика, Учителя і Пастиря.

На питання про те, якими явищами супроводжується зішестя Святого Духа, можна відповісти тими ж словами, що і на питання про прояви Божої благодаті, — адже Святий Дух живе тільки в душі, яка перебуває в стані благодаті.

Згідно з учительством Церкви, ніхто не в змозі з упевненістю стверджувати, чи перебуває він або інша людина в стані благодаті.

Під Божою благодаттю ми розуміємо безоплатний дар, в якому Бог дарує нам Своє життя, джерело нашого освячення, що наділяє нас здатністю жити з Богом і діяти через Його любов. По суті, благодать — це стан дружби з Богом, джерелом якого є сам Бог через Христа і Святого Духа. Благодать перетворює людину в Божу дитину. Саме благодать дозволяє нам приступати до Святого Причастя і знайти життя в Раю.

Благодать — це участь в сяйві Самого Бога. У житіях святих згадується про надприродні здібності деяких подвижників бачити душу, яка перебуває в благодаті. Наприклад, таким даром володіла свята Катерина Сієнська. Але, звісно, цей внутрішнє «зір» не має стосунку до органів чуття. За допомогою цих органів неможливо визначити, чи перебуває душа іншої людини в стані благодаті. «Пахощів Христових» не можна почути, крім виняткових випадках в історії святості.

Людина втрачає благодать, коли по своїй волі вибирає те, що тяжко суперечить закону Божому, тобто скоює смертний гріх. У чужу совість і душу неможливо заглянути, її неможливо підслухати, понюхати й відчути, тому в іншій людині ми ніколи не можемо визначити стану благодаті. А ось у собі самому — певною мірою можемо. Але, звісно, не нюхом і не дотиком, а випробуванням совісті.

Дух Святий свідчить разом із духом нашим, що ми — діти Божі, пише святий апостол Павло в Посланні до Римлян. Це не зі сфери органів чуття, і дізнатися це можна «за допомогою плодів синівської любові, які Він (Дух) творить у нас» (стверджує святий Тома Аквінський). Святий Тома вказує на три ознаки, яких не можна ніяк відчути за допомогою органів чуття. Перший — це свідчення власної совісті, завдяки якому ми усвідомлюємо свою любов до Бога і готовність до будь‑якої жертви, щоб не завдати Йому образи. Другий — слухання і виконання Слова Божого. Третій — це смакування Божественної мудрості, яке проявляється в радісній думці про майбутнє блаженство. Цей досвід може бути властивий і людям, що не вирізняються освіченістю і гостротою розуму, але з’єднаним із Господом: «Ми бачимо простих людей, старанних у любові Божій, хоча їхній розум вельми повільний у пізнанні Божественної мудрості», — говорив святий Тома Аквінський.

Всі ми знаємо з досвіду, що зовнішність, те, що ми можемо відчути в іншій людині за допомогою органів чуття, часто оманлива. Те, що в очах людини здається потворним, може приховувати в собі пахощі Христові, красу і музику любові, дотик до вічного блаженства. І навпаки, часто під маскою зовнішньої досконалості та гармонії може ховатися глибока духовна хвороба, що позбавляє благодаті.

Коли апостоли в день П'ятдесятниці отримали Святого Духа для проповіді всім народам, це супроводжувалося надприродним явищем, а саме — вони почали говорити різними мовами. Як пояснює в «Сумі теології» святий Тома Аквінський, цей дар був тоді необхідний для їхньої місії, адже всі вони походили з одного народу, а проповідувати були покликані всім, зокрема язичникам. Святий Тома робить висновок, що дар мов зійшов на апостолів «для користі». Чому ж сьогодні віруючі, які отримують дар Святого Духа, не переживають цього надприродного феномена? Святий Августин пояснював це так: «Хоча і сьогодні сходить Святий Дух, ніхто більше не говорить мовам всіх народів, оскільки всіма цими мовами вже говорить Церква, за межами якої ніхто не отримує Святого Духа».

Однак для повчання інших Бог іноді посилає дар мов, як це сталося, наприклад, зі святим Домініком.

Дар мов, отриманий апостолами в день П’ятдесятниці, в богослов'ї пояснюється й інакше: йдеться не про мови як такі, а про харизматичний феномен, прояв молитви. Тобто говорити іншими мовами означало не проповідувати, а молитися. Це тлумачення відповідає тому, що святий апостол Павло говорив у 1‑му Посланні до Коринтян: «Як говорить хто незнайомою мовою, той не людям говорить, а Богові, бо ніхто не його не розуміє, і він духом говорить таємне»; «Але в Церкві волію п'ять слів зрозумілих сказати розумом моїм, щоб і інших навчити, аніж десять тисяч слів незнайомою мовою».

Переклад CREDO  за матеріалами: Радио Ватикана

Інші статті за темами

ПЕРСОНА

МІСЦЕ

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

ПІДТРИМАЙТЕ CREDO
CREDO — сайт і часопис для читачів, які хочуть жити свідомою вірою. Якщо Вам подобається те, що ми робимо, долучайтеся до збору коштів для праці редакції. Ми цінуємо кожен внесок!
Виберіть суму
грн/місяць
Підпишіться на розсилку
Кожного дня ми надсилатимемо вам листи з найважливішими та найцікавішими новинами.

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: